Побачила-розповідаю.
У Кременчуці є місця, про які знають «свої», але які щоразу відкриваються по-новому. Хочу розказати про нашу з подругою мандрівку на один із кременчуцьких кар’єрів. Точніше — це була спонтанна вилазка після робочого дня: перезавантажитися, побачити щось інше, зібрати емоції.
Логістика проста: доїхали до Кременчуцьке тролейбусне управління тролейбусом №1, а далі — пішки знайомим маршрутом. Ми буваємо там десь раз на рік, навесні або влітку, і щоразу ця локація інша.
Почалося все з фрази: «Ти б знала, скільки там води». Її мені сказав один мешканець Кременчука при зустрічі.
Я розуміла, що рівень піднявся, але реальність перевершила очікування.
Так виглядала місцевість у 2018 році
Перша наша точка — місце недавнього великого зсуву ґрунту, де разом із піском у кар’єр посунулися погреби й городи.
Зараз там обмежений прохід, стоять решітки, але люди все одно ходять — така вже наша звичка: тягне подивитися на власні очі. Вражає навіть те, що колись асфальтована дорога також «пішла» вниз.
Поруч — ділянки, де люди продовжують обробляти землю: садять картоплю, ростуть фруктові дерева, життя триває.
Водночас видно огорожі й попередження — є місця, куди заходити небезпечно.
Ми обійшли кар’єр тінистими стежками - тут вже зелена зона з соснами поза кар'єром.
Видно, що тут часто бувають: облаштовані локації для фото, сліди вогнищ, місця для короткого відпочинку. Але дуже сумно- що тут багато смітників. Люди з гаражного кооперативу не пеймаються утилізацією сміття - все несуть на природу.
Є ще біля кар’єру маленьке озерце. Тут вам ніби кадр із фільмів про доісторичні часи: все заросле зеленню, тиша, повний відрив від міста. На верхніх терасах — хвощі, ті самі «доісторичні» рослини, що створюють відчуття, ніби ось-ось з’явиться динозавр.
Динозаврів ми не зустріли, зате натрапили на водоспад: приблизно з триметрової висоти вода спадає вниз, а навколо — мох і лишайник. Атмосфера така, що фотографії виходять майже нереальними.
Після того як я виклала допис у фейсбуці, в коментарях з’явилося багато історій: для когось це місце дитинства, хтось згадує, як раніше тут була охорона і ходити забороняли. Багато хто здивований, наскільки піднялася вода — колись вона була лише на самому дні.
Цікавий факт: проте якщо дивитися на кар’єр зверху, його форма нагадує серце. І здається, що з часом він може отримати якусь романтичну назву — на кшталт «Серце Кременчука».
До повномасштабного вторгнення рф в Україну у нашій країні активно розвивали промисловий туризм, і є відчуття, що цей об’єкт потенційно теж міг би стати такою локацією. Тут є все, що може зацікавити: масштаб, історія, фактура, краєвиди.
Але поки що — чесно і без прикрас — це небезпечне місце. Тому радити «йти і дивитися» я не буду. Краще — подивіться світлини, відчуйте атмосферу і збережіть це як красиву, трохи дику історію нашого міста.
Олена Ліпошко
Фото авторки
