І знову в похід.
Цього тижня активні мешканці Кременчука знову вирушили у похід після робочого дня. Цього разу маршрут пролягав Першим Занасипом.
Коли з’явився анонс мандрівки, у соцмережах одразу почали з’являтися запитання: «Що там дивитися на Першому Занасипу? Будинки та й усе». Але ця прогулянка вкотре довела, що цікавих місць у Кременчуці значно більше, ніж здається на перший погляд.
Та все по порядку.
Перший Занасип — це район, який почав формуватися після того, як через Кременчук проклали залізницю. Фактично це територія за залізничним насипом. Особливо фантазувати над назвами районів тоді не стали, тому й з’явилися Перший, Другий і Третій Занасипи.
Перший Занасип починається одразу за залізницею, якщо рухатися від центру міста або району залізничного вокзалу. Другий Занасип є своєрідною перемичкою між Першим і Третім. До речі, там немає жодного багатоповерхового житлового будинку — лише приватний сектор.
Трохи історії
Забудова цієї місцевості розпочалася ще на початку ХХ століття. Однак життя тут було непростим через близькість до Дніпра. Мешканці регулярно потерпали від повеней. Ситуація змінилася лише після будівництва захисної дамби, яка убезпечила район від підтоплень.
Безліч разів Занасип потерпав від стихійних лих. У XIX столітті місто зазнало значних збитків від повеней 1820, 1845 та 1848 років. Наймасштабнішою стала повінь 1845 року. Тоді Дніпро піднявся на десять аршинів вище звичного рівня. Вода розлилася на десять верст, затопивши у Кременчуці та Крюкові 1150 будинків. Це лихо описав у своїй повісті «Капітанша» Тарас Шевченко, який побував у Кременчуці в липні 1845 року.
Тунель бажань і загадковий зелений будинок
Першим об’єктом, який привернув увагу учасників прогулянки, став старовинний тунель під залізницею. Відомо, що його звели одночасно з будівництвом першого Крюківського мосту та з тих самих матеріалів, що й мостові опори. Сам міст відкрили у 1872 році.
Учасники навіть вигадали власну традицію: якщо кілька людей пройдуть тунелем і загадають бажання, воно обов’язково здійсниться.
Далі на маршруті трапився незвичний зелений будинок. Його історію поки що знайти не вдалося, але за архітектурою він схожий на споруду, зведену ще до Другої світової війни.
Приватна забудова Першого Занасипу вражає різноманітністю. Тут поруч із сучасними великими будинками стоять оселі, збудовані одразу після війни. Багато старих хат розташовані на штучних підвищеннях — саме так люди захищали свої домівки від підтоплень.
Від хлібозаводу до Студентського парку
Втім, Перший Занасип — це не лише приватний сектор. Район активно забудовувався в другій половині ХХ століття.
Свого часу головним підприємством тут був хлібозавод. Навколо нього простягалися приватні будинки та піщані ділянки аж до самого Дніпра.
Трохи історії
У середині 1960-х років розпочалося будівництво річкового порту. Саме тоді в Кременчуці стартувало масштабне житлове будівництво. У місті працювали понад 12 тисяч будівельників, а нові квартали виростали один за одним.
У 1978 році на Занасипі виділили 60 гектарів для створення парку. У його облаштуванні брала участь молодь підприємств та навчальних закладів міста. Парк отримав назву Комсомольський. Тут створили штучне озеро з острівцем посередині. Сьогодні це Студентський парк.
Дехто з учасників екскурсії пригадував, як свого часу висаджував тут дерева ще школярем. Нині парк вражає різноманіттям рослинності: тут є як соснові насадження, так і листяні ділянки.
Водночас постає питання: чому на цій великій території досі не створили повноцінний ландшафтний парк, який міг би стати окрасою Кременчука?
Зараз у парку триває будівництво ветеранського хабу — сучасного спортивного комплексу для ветеранів війни та їхніх родин. Відкрити його планують до кінця літа.
Кладовище тварин і Силікатне озеро
Наступною зупинкою стала доволі сумна локація — несанкціоноване кладовище домашніх тварин. Хоча тут встановлено попереджувальний знак про заборону поховань, схоже, не всіх містян це зупиняє.
А вже після цього група дісталася Силікатного озера.
Тут учасників чекала приємна несподіванка. На березі облаштовано комфортну зону відпочинку: насипано пісок, встановлено кабінки для переодягання, туалети, грибки від сонця та рятувальний пост.
Спочатку планували обійти озеро навколо, але краєвиди змусили затриматися. На острові було настільки затишно, що захотілося просто сидіти й милуватися природою.
На озері багато качок, черепах і співочих птахів. Атмосфера тут зовсім не схожа на міську.
Авторинок і старі будинки
Пізніше учасники вирішили пройтися вздовж залізничних колій. Пробираючись через чагарники, вони несподівано вийшли до відомого кременчуцького авторинку.
Так, авторинок також розташований на території Першого Занасипу. Щоправда, працює він лише у вихідні, тож цього разу залишилося лише зробити кілька фото.
Повернувшись до приватного сектору, мандрівники знову звернули увагу на старі будинки, підняті над рівнем землі. Це ще одне нагадування про часи, коли район регулярно потерпав від підтоплень.
Завершилася прогулянка біля залізничного вокзалу.
орогою учасники пройшли знаменитим підвісним мостом над коліями.
Через кілька днів після походу відбулася зустріч із директором Кременчуцького краєзнавчого музею Артемом Рясою та хранителькою фондів Аллою Гайшинською.
Вони поділилися цікавим фактом. Виявляється, колись вулиці на Занасипі називалися лініями. Коли постало питання перейменування вулиці 50-річчя СРСР, одним із варіантів була назва «7-ма лінія», але зрештою від неї відмовилися.
Наприкінці хочеться сказати лише одне: не сидіть удома після роботи. Зараз довгий світловий день. Збирайте друзів, однодумців, вирушайте на прогулянки та відкривайте для себе власне місто.
А ось що кажуть учасники таких походів.
«Бо 100% дізнаєшся і побачиш щось нове про Кременчук. Після сидячої роботи розімнеш свої ніжки.Поспілкуєшся з різноплановими та цікавими людьми.Насолодишся природою і краєвидами, а заодно й впорядкуєш свої думки», — говорить Віра.
«Це неймовірні відчуття, коли після продуктивного, але скаженого робочого дня ти опиняєшся на природі в компанії таких самих «поплавлених» роботою людей. Ні, я, звісно, щиро люблю свою роботу, але цей вечірній забіг до озер, лісу чи ще в якісь цікаві локації Кременчука — це ідеальний і легальний спосіб зняти з себе втому, обговорити все на світі та «прочистити кеш» у голові, а ще чай в таких походах смакує особливо чудесно», — поділилася враженнями Валерія.
«У наш буремний та важкий час кожному з нас дуже потрібно знайти для себе можливість у чомусь черпати сили для стійкості, спокою, розради та відновлення. Як на мене, найкраще — це спілкування з природою, братами нашими меншими та світлими людьми, які поділяють твій світогляд, рухаються з тобою в одному темпі і найголовніше — не бояться виходити із так званої "зони комфорту" після робочого дня, які не бажають просто лежати на дивані, а мають жагу до пригод, до спілкування, до пізнання чогось нового — люблять своє місто і свою Країну, знаходять красу і розраду у буденних речах, які поруч — квітах обабіч доріг, квітучих деревах, співі пташок, небі над головою, стежині під ногами.І у ці декілька годин ти стаєш вільним від важких думок, від буденних проблем і просто відпочиваєш душею у колі однодумців від тих красот, за якими не потрібно нікуди їхати, які поруч, від невимушеного та приємного спілкування, дружнього чаювання на привалі, людяності і добра.І яким би не було повернення до реального життя — ці декілька годин живлять, вселяють надію, допомагають триматися і рухатися вперед до нашої Перемоги, робити свою справу», — розповіла Ірина.
Такі прогулянки вже давно перетворилися не просто на екскурсії, а на приклад активного міського життя.
Вони доводять, що для нових вражень не обов’язково їхати за сотні кілометрів — достатньо уважніше придивитися до власного міста. Після роботи можна обрати диван і телевізор, а можна пройти кілька кілометрів, дізнатися щось нове про Кременчук, познайомитися з цікавими людьми й повернутися додому з відчуттям, що день прожитий недаремно. І, можливо, саме такі невеликі мандрівки стануть для когось поштовхом до більш активного способу життя та відкриття Кременчука заново.
Нагадаємо, раніше ці туристи дізналися таємнмці артскладів. Артсклади вражають контрастами: серед руїн і сміття відновили місце поховання доньки цадика Нахмана
Олена Ліпошко
Фото туристів
