Хист до рукоділля для майстрині не є чимось надзвичайним. Утім завдяки йому її вироби знають не тільки у Кременчуці, а й за межами України.
Ірина Мішустіна вважає себе модельєркою, хоча для когось це застаріле поняття. Вона створює святковий одяг від ескізу та розробки до готового виробу. Її сукні носять не тільки мешканці Кременчука, а й модниці України, Європи, Канади, США. Про творчий шлях та становлення майстрині ми поспілкувалися у студії Ірини, що у центрі міста.
Створенням жіночого одягу вона займається скільки себе пам’ятає і для неї це щось звичайне, бо і бабуся, і матуся шили як для себе, так і на замовлення. Було це ще у Кривому Розі, де народилася та зростала дівчинка. Співрозмовниця жартома ділиться, що всі жінки їхньої родини (Ірина має ще рідну сестру) – творчі люди, тому хтось мав заробляти гроші на реалізацію їхніх ідей. Ним став батько, який працював шахтарем.
«Мені здається, що те, чим я займаюсь, може створювати будь-яка людина, яка має трошечки знань і бажання», - думка респондентки.
А далі розповіла, що у 12 років гачком зв’язала собі костюм, але він був прозорий. Тому попросила матусю допомогти пошити під’юбник.
«Тобто, ви не тільки шиєте, а й в’яжете?» - уточнили ми.
«Для мене будь-яке рукоділля не є чимось окремим - це взаємопов'язані речі. Я не скажу, що одяг ми шиємо - ми його виготовляємо. Бо у виробі можемо використовувати і в'язання, і пошив, і щось приклеїти, і навіть пластик перетворюємо на елемент одягу», - ділиться Ірина.
А далі продовжує, що мама через зайнятість запропонувала дочці пошити під’юбник самотужки за посібником. Вони це зробили разом із сестрою. А пізніше, з татових «портянок» (білі джинси, які дівчатка знайшли у шафі) за цією викрійкою дівчина зшила спідницю. Ніхто з оточуючих не вірив, що це - творіння Ірини.
«Фантазія була з дитинства розвинена. Але не все можна було собі дозволити вдягнути, купити. Тому якось так почала створювати все само по собі. Я навіть не пам'ятаю той момент, коли дитяче захоплення перетворилось в професію», - зізнається модельєрка.
До речі, профільної освіти у Ірини деякий час не було. Коли вона навчалася у 7-ому класі, окрему увагу привертала вивченню англійської мови.
«Моя вчителька Світлана Анатоліївна сказала, що мені не англійською треба займатися, а йти у швацьке училище. Тепер я розумію, що вона не мала на увазі нічого образливого, але тоді я сприйняла це саме так», - спогади Мішустіної.
Дівчина вступила до інституту, навчалася на менеджера зовнішньоекономічної діяльності, хоча їй це було не цікаво. У цей же час Ірина вийшла заміж, народила хлопчика, а невдовзі розлучилася. Але улюблену справу не закинула. В неї вже були свої клієнти: сестра, її подружки, а потім почали приходити батьки подруг.
«Я зрозуміла, що на виготовлення одягу я витрачаю дуже багато часу. І на цьому можна щось заробити, тим паче, що в мене була гостра необхідність у цьому - треба було піднімати дитину. У 21 рік я пішла на профільні курси, але не закінчила їх, бо захворів син», - розповідає про життя наша співрозмовниця.
Тому кошти потрібно було заробляти не колись, а зараз. Молода матуся пішла працювати дизайнеркою штор, де затрималася на 11 місяців, адже зрозуміла, що не бачить дитину взагалі. З цим миритися жінка не схотіла, тому вирішила змінити ситуацію.
«Я звільнилася, встала на облік у Центр зайнятості, отримувала виплати. На ці кошти все ж таки закінчила курси і зрозуміла, що обмежень тепер взагалі не існує - я можу створити будь-що. Тому мені стало цікаво спробувати себе вже не як швачку, яка створює замовлення, а як дизайнерку, яка реалізує свої ідеї. Я прийняла участь в показі молодих дизайнерів в Кривому Розі в 2013 році», - розповідає Мішустіна.
Вона зауважує, що не може створювати звичайний одяг, адже її фантазія починає працювати навіть у моменти малювання ескізу повсякденних брюк.
«Вони все одно в мене виходять святковими. Тому я подумала, навіщо мені себе ламати? Після показу у Кривому Розі, у 2014 рік мене запросили на великий захід на Дніпропетровщині, який організовували на підтримку військових. Ми відшивали стилізований український одяг, який можна було продати, а отримані гроші направити на допомогу армії. Колекція називалася «З Україною в серці». Це була вже серйозна робота, в якій використовувалися досить цікаві елементи. Я дуже хотіла зробити вечірні сукні з елементами українських мотивів, вишивки. А так, як вишити це було нереально (через надзвичайно великі об'єми), я придумала розписати тканину спеціальними фарбами. Після цього конкурсу мої друзі записали жартівливе інтерв'ю на тему, що я планую далі? І я сказала, що за межами Кривого Рогу я вже побула, наступний показ буде в Києві. Через пів року, не плануючи, я поїхала з цією ж колекцією у столицю на конкурс дизайнерів «Печерські каштани». Пройшла там у фінал. Пізніше до мене почали звертатися, скажімо так, зірки. Зокрема, народна артистка України Алла Попова. Також почали запрошувати на інші конкурси. І от наступний був уже міжнародний конкурс NewFashionZone також у Києві», - пригадує дизайнерка.
Там вона представляла одразу три колекції, із яких дві пройшли фінал, а одна зайняла друге місце в категорії «святковий одяг».
«Із власного досвіду: хто хоче розвиватися - обов'язково треба йти на покази! Обов'язково треба себе з кимось порівнювати, бо без цього немає росту», - порада дизайнерки.
Зараз її основні клієнти – люди з різних куточків не тільки України, а й за її межами, напередодні дуже важливих подій: випускних, весіль, хрестин тощо. Одним з напрямків роботи є також надання суконь в оренду, наприклад, на фотосесії чи інші заходи.
Нещодавно Ірина завдяки участі у державній програмі «Власна справа» отримала грант у 250 тис. грн. Ці кошти вона інвестувала у сучасне обладнання: швейні машини, оверлоки, прасувальне обладнання, манекени, комп’ютер для створення лекал тощо.
«Я просила грант для того, щоб адаптуватися під сучасні обставини. Якщо раніше люди приходили за пів року і могли планувати важливі події, то після ковіду, з початком повномасштабної війни люди не хочуть чекати, вони хочуть прийти, взяти та піти. А для цього мені потрібні були працівники, нове обладнання», - ділиться підприємниця.
За її словами, готувати документи їй допомогли знайомі, які мають відповідний досвід. Ірина зазначає, що з моменту підготовки документів до отримання коштів на рахунок пройшло місяця два. Жодних проблем на цьому шляху вона не відчула. Була одна з основних вимог - створити 2 робочих місця.
«Для мене це взагалі не стало проблемою, так як я розуміла, що розриваюсь і мені потрібні люди», - констатує Мішустіна.
Тепер разом із нею створюють святковий одяг Карина та Марина.
«Як одягаються кременчуцькі жінки?» - запитали ми.
«Вони дуже гарні і одягаються надзвичайно, по-різному. І це чудово! Я взагалі в захваті від людей, які не соромляться вдягатися яскраво, ефектно або взагалі в стилі бомжа. Бо це особистість - вона себе так бачить. Я, наприклад, одягаюсь у максимально зручний одяг, бо мені треба в ньому працювати», - відповідь дизайнерки.
«Тобто можна одягатися стильно без великих витрат?» - наступне наше питання.
«Стильно - можна. Шити на замовлення – дорого. Тому, до речі, одна ще із моїх ідей - навчити дівчат створювати одяг. Бо коли я намагалася знайти персонал, зрозуміла, що це є проблемою. До мене приходили дівчата після 3-4 років навчання, які бояться братися за будь-яку роботу. Тому в мене є ціль - навчити не боятися шити, не боятися тканину, не боятися різати, крамсати, адже це процес створення, процес творчості», - розповіла підприємниця.
Зараз вона зібрала перший курс з чотирьох дівчат. Адже має на меті реалізувати не масштабне навчання, а якісне. Щоб бачити, що виходить у дівчат, контролювати їх, допомагати. Навчання триватиме 3-4 місяці, після якого учениці зможуть реалізувати будь-яку власну ідею. Дизайнерка зауважує, що випускниці професійних училищ після 3-4 років навчання здебільшого мало що вміють робити і бояться всього.
«Я вчу не боятися. Я ніколи не шукала роботу дизайнерки. Я шукаю людей. От людей знайти дуже важко. Тут навіть не в кваліфікації справа, а в тому, що дуже багато спеціалістів виїхало. Дехто працює сам на себе», - ділиться власними спостереженнями Ірина.
Знаходить вона слова вдячності і своїм батькам, які в часи її юності підтримали творчий напрямок доньки. З любов’ю згадує жінка й свого сина. На той час дворічний хлопчик завжди був поряд із нею. Майбутня дизайнера постійно знаходила час для нього. Одяг доводилося шити здебільшого вночі. Інколи хлопчик прокидався під час роботи матусі. Але ніколи не заважав працювати, був спокійним спостерігачем. Зараз йому 18 років і він навчається за кордоном. Другий чоловік став для нього гарним батьком. Вони познайомилися віртуально, а згодом він приїхав на один з показів у Київ, де деякий час працювала Ірина. Згодом, за сімейними обставинами, родина повернулися в Кременчук (звідки її чоловік).
«Раніше я взагалі не знала, де знаходиться Кременчук, як він виглядає. Але коли приїхала сюди - була в захваті. Перший час просто ходила по місту і порівнювала його з Кривим Рогом – промисловим гігантом. Кременчук - це як його район, бо маленький. Але для мене він був схожий на курорт, бо і красивий, і є річка», - пригадує Ірина.
Завдяки інтернету своїх клієнтів майстриня легко знайшла і тут.
«Свого часу Ірина Хорольська організовувала показ Kremen Fashion Day. З того моменту я вже не потребувала ніякої реклами, до мене вже вишукувалася черга. Тоді мій чоловік сказав: «Ні, так справа не піде, шукай свої приміщення». Я знайшла, він допоміг відремонтував його», - спогади модельєрки.
Так Ірина Мішустіна стала фізичної особою-підприємницею, яка виготовляє святковий одяг під власним брендом.
Вона не любить давати поради, але звертає увагу на наступне: «Ніколи, ні на чому не можна зупинятися! Бо всі поради - це суб'єктивний погляд тієї людини, яка пройшла певний шлях. Але він її власний. Друга людини може стояти абсолютно на іншому початковому шляху. Тому йти треба вперед! Якщо не можете йти - лежи вперед у той бік, в напрямку якого бачите свою мету! Радіти варто і невдачам, бо це найкраще, що може статися - це найкращий вчитель», - слова підприємниці, яка попри складні роки ставлення змогла розвити власні хиби, які вона не вважає особливими.
Олена Синтюрина
Фото авторки
Відео Мирослави Ковальчук
