Можливо все. Було б бажання!
Розповім, як ми використали 3000 км, які зараз дали кожному українцю. Ми на них з’їздили в коротку мандрівку до Тернополя. На один день!
«3000 км Україною» — це державна програма від Міністерства розвитку громад та територій України та «Укрзалізниці», що стартувала в грудні 2025 року і дозволяє отримати 3000 «бонусних» кілометрів для безкоштовних подорожей. Програма діє для верифікованих через «Дію» користувачів і покриває до 4 поїздок.
З покупкою квитків туди у нас проблем не виникло. Вони вийшли абсолютно безкоштовно, у купе. У нас був завантажений застосунок. Але у зворотному напрямку, коли підійшла черга брати квитки назад, ми не змогли це зробити. Згодом зрозуміли, що квитки можна використовувати тільки в одному напрямку. Це казали й інші пасажири, які теж скористалися вищезгаданою державною програмою.
Тепер про те, чому ми обрали саме Тернопіль? Тому що з Кременчука зараз туди йде прямий потяг Кременчук—Мукачево.
Він прибуває до Тернополя о 6 ранку. Назад цей же потяг вирушає о 23:23.
Тобто був цілий день, аби мандрувати не лише містом, а й Тернопільщиною.
Націлилися відвідати замок і палац, при цьому у різних населених пунктах.
Один — Вишнівецький палац, а інший — замок у Збаражі.
Але перед цим була екскурсія файним містом. Зранку нас вразили безлюдні вулиці. Ми втрьох — і більше нікого.
Каву змогли купити в магазині й пішли далі до знаменитого ставу.
Вже згодом під моїм дописом у Фейсбуці пояснили:
«Та ж на недільній Службі Божій галичани. Так у Тернополі, Львові, Франківську і в моїх рідних Мостиськах. Потім — недільний обід з ріднею. А вже після, як погода дає, то шпацер (що значить неквапливо проходитися туди-сюди, статечно розкланюватися із знайомими, на кавусю кудись зайти). Цим ритуалам не одна сотня літ, і навіть совіти їх не викорінили», — розповіла мешканка Козельщини Діана Фидря.
Тепер про Тернопіль на початку березня, а точніше — в перший день весни. Тут було дуже багато снігу, більше, ніж у нас. Замерз їхній знаменитий став. І якщо влітку по ньому ходить кораблик, то зараз люди ходять там пішки.
Багато рибалок, але й багато тих, хто прогулюється ставом, тим більше краєвиди - неймовірні. Можна пішки дійти на їхній знаменитий «Острів кохання».
А ось ввечері файне місто оживає. Дуже багато молоді в центрі. Підлітки компаніями гуляють, сміються. Дуже хочеться порадіти за тих дітей, що якось можуть відволіктися від війни.
Але повернуся до екскурсії Тернопільщиною. Того дня ми намотали понад 100 кілометрів. Їздили міжміськими і приміськими автобусами. Варто відзначити: як і раніше, коли я була на Тернопільщині, автобусне сполучення там дуже хороше. Загалом нам квитки обійшлися в 200 грн. Але були й попутки.
Автобус підвіз нас на трасу, там висадили, а ще треба було 8 км іти. Ми не захотіли бити ноги. Тож згадали студентські роки, коли попутки були головним транспортом у наші 90-ті. І як результат — дуже чудовий пенсіонер із дружиною з Тернопільщини підвіз нас своєю машиною.
І це вдача, що забрали трьох туристок оптом.
Назад до Тернополя добиралися дуже екстремально, бо на сайті було вказано, що автобуси їдуть в один час, а виявилося, що у вихідні деякі просто не виїжджають. Вийшла цікава історія, коли місцеві посилали із Збаража на автобус «через Стожари». Ми думали, що це населений пункт, але це виявився готель, який знаходиться на трасі до Тернополя. Дядько-водій був не дуже говірким, тому він нам не дуже пояснив, що там цікавого.
Тепер власне про палац і замок.
Вишнівецький замок вражає тим, що дуже добре зберігся, що рідкість в Україні.
У ньому найбільше вражає дзеркальна зала, яка нещодавно відреставрована. Парк із велетенськими деревами, картини, елементи інтер’єру. Тут можна зависнути на години й години — час здається, зупиняється.
У Збаражі замок має чималу кількість старовинних предметів інтер’єру, які передав львівський музей. Крісла і крісельця, шафи, столи, столики, секретери.
Дуже багато різноманітних виставок.
Тут різьблені витвори і виставка ляльок-мотанок.
Є підземелля, а там — виставка старовинних знарядь тортур. Але під час війни, коли зла багато, таке просто не заходить — хочеться позитиву, тож просто пробігли — і все.
Вцілому цей замок не так давно відбудований.
Ще один пункт програми туристів — де поїсти? Треба відзначити, що ми знайшли у Збаражі дуже затишне кафе в підвалі, називається «Витребеньки».
У мене чомусь підозра, що воно єдине у Збаражі.
Ми спробували закарпатський банош, їхні вареники. Все це було свіже, буквально зварене для нас.
А ось у Тернополі нам дісталися місця в «Хінкальні», бо знайти, де посидіти ввечері у неділю в центрі файного міста, складно.
Далі вже був потяг, який повіз додому. І ще до обіду понеділка всі були на роботі.
Якщо у вас є оці 3 тисячі і ви не знаєте, куди їх подіти, слідкуйте за розкладом «Укрзалізниці», оберіть собі день — ту ж неділю чи суботу — і за день можна отак з’їздити у той же Тернопіль, у той же Хмельницький, у той же Львів і влаштувати собі чудовий вихідний. При цьому вам не потрібно ні готелі знімати, ні хостелів. Тобто дві ночі можна переночувати в потязі. Важкувато, але ж це класно.
Нагадаємо, Поїздка до Одеси під час війни: відкриття в місті без туристів, втрати і море, яке надає сил
Олена Ліпошко
Фото авторки
