Вічна пам'ять!
Сьогодні під склепінням Свято-Миколаївського собору в останню путь провели захисника, вірного сина України — Сергія Сергійовича Сергіянського. Громада та близькі зібралися разом, щоб віддати шану людині, яка поклала життя за нашу свободу.
Про життєвий та бойовий шлях захисника розповів офіцер відділу ЦВС, старший лейтенант Костянтин Тригуб. Сергій народився у вересні 1984 року в Бахмуті. У рідному місті закінчив школу №5, а згодом — Донецький університет економіки та права.
До того, як взяти до рук зброю, Сергій обрав одну з найнебезпечніших професій мирного часу — він був сапером-демінером у сфері гуманітарного розмінування. Друзі згадують, що він чітко розрізняв добро і зло та глибоко розумів свій обов’язок перед країною.
"Відразу з ним потоваришували, з першого дня. Це була чесна, справедлива людина. Він чітко розділяв, що таке добро, що таке зло. Розумів, що треба робити в цей час для нашої країни" — згадує його товариш Роман.
У грудні 2024 року Сергій був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив на посаді старшого навідника 2-го самохідного артилерійського взводу. Його військовий шлях пролягав через Сумщину та рідну Донеччину. Про це нам розповіла подруга Яна, з якою вони разом навчалися на саперів.
За її словами, Сергій був людиною-світлом:
«Ми разом опановували професію сапера. Сергій запам’ятався як дуже весела та відкрита людина. Навколо нього завжди збиралося багато людей, він легко знаходив спільну мову з кожним. Це була дуже достойна людина, саме таким ми його і будемо пам’ятати», - каже дівчина.
Навіть у найважчі моменти на фронті він не втрачав оптимізму. За словами Яни, Сергій навіть жартував про свою нову роль артилериста і казав, що навички сапера йому неодмінно знадобляться.
3 травня 2026 року серце воїна зупинилося.
Сергій Сергіянський загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Осикова Краматорського району Донецької області. Він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, захищаючи суверенітет та волю України.
Сергій не встиг створити власну родину, не залишив після себе дітей, але залишив по собі світлу пам’ять у серцях побратимів та друзів. У невимовній скорботі залишилися батьки. Жодні слова не вгамують біль матері й батька, які втратили єдину опору.
Поховали Героя на Свіштовському кладовищі, у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України. Тепер він навічно в строю, а його ім’я вписане в історію нашої боротьби за незалежність.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.
Валерія Макряшина
Фото Мирослави Ковальчук
