«Не потрібно шукати “щасливі” або “нещасливі” храми».
Священник — ієрей Свято-Миколаївського кафедрального собору ПЦУ в Кременчуці Роман Оськін дав роз’яснення щодо поширеного забобону, начебто дитину не варто хрестити у храмі, де часто відспівують померлих, а молодим подружжям краще вінчатися в іншому місці.
За його словами, такі побоювання часто передаються від людини до людини і навіть із покоління в покоління.
«Сьогодні хотілося б поговорити про один досить поширений страх. Іноді можна почути: “У цьому храмі часто відспівують померлих, тому дитину тут краще не хрестити” або: “Молодятам краще вінчатися в іншому храмі, бо постійні похорони можуть якось негативно вплинути на їхнє майбутнє сімейне життя”. Такі побоювання часто передаються від людини до людини, іноді навіть із покоління в покоління. І найчастіше вони виникають не зі злої волі, а через недостатнє знання Святого Письма, богослужбової традиції та вчення Церкви.Тому поставимо просте питання: чи справді так навчає Церква? Чи говорить про таку небезпеку Святе Письмо?Насамперед згадаймо Самого Христа. Коли Господь зустрів похоронну процесію сина вдови з Наїна, Він підійшов і торкнувся похоронних нош, а потім сказав померлому: “Юначе, тобі кажу: встань!” — і юнак ожив. Коли померла дочка Іаіра, Христос узяв її за руку і сказав: “Дівчино, тобі кажу, встань”.Ці євангельські події відкривають нам надзвичайно важливу істину: не смерть передається Христові — навпаки, життя від Христа перемагає смерть", - зазначив пан Роман.
Він акцентує, що християнин не повинен уявляти храм як приміщення, яке після відспівування померлої людини може накопичувати якусь “негативну енергію”, “слід смерті” або іншу невидиму силу, здатну зашкодити дитині чи молодому подружжю.
"Таке розуміння є не християнською вірою, а залишком магічного мислення. Храм — це місце молитви, місце зустрічі людини з Богом, місце присутності Церкви Христової. І тут маємо ще один надзвичайно сильний аргумент із самої православної богослужбової традиції. Під час освячення православного храму у святий престол традиційно вкладаються частинки мощей святих мучеників. Але й це ще не все. Божественна літургія звершується на антимінсі — спеціальному освяченому платі, який лежить на престолі та підписується єпископом. В антимінсі, у спеціально вшитому місці, знаходиться частинка мощей святого або мученика. Отже, буквально кожна Божественна літургія звершується у нерозривному зв’язку з пам’яттю тих, хто вже відійшов із земного життя і перебуває з Христом. Ця традиція походить із перших століть християнства, коли віруючі звершували Євхаристію біля гробів мучеників.Якби саме перебування тіла або останків померлої людини створювало якусь духовну небезпеку для храму, тоді неможливо було б пояснити одну з найдавніших і найсвятіших традицій самої Церкви.Навпаки: мощі святих нагадують нам, що смерть не перериває єдності людини з Христом.Про це дуже виразно говорить і святитель Іоан Золотоустий у своїй праці “Бесіда про кладовище і про Хрест”. Він розповідає про те, що ранні християни збиралися на Богослужіння саме у місцях поховання померлих.Саме слово “кладовище” — грецьке “кімітірій” (від грецького κοιμητήριον — місце упокоєння, спальня) — у християнському розумінні означає місце сну, місце спочинку", - його слова.
Для християнина померлий — не той, хто перестав існувати, а той, хто очікує загального воскресіння.
"Апостол Павел закликає християн не сумувати за померлими так, “як інші, що не мають надії”.Особливо цікаво подивитися в цьому контексті на саме Таїнство Хрещення. Апостол Павел говорить, що у Хрещенні ми “поховані з Христом”, щоб разом із Ним перейти до нового життя.Тобто Церква навіть у Хрещенні не ховається від теми смерті. Навпаки — Хрещення проголошує перемогу над смертю. Людина символічно помирає для старого життя і народжується для нового життя у Христі.Тому боятися, що похорон, який звершувався у цьому самому храмі, може якимось чином зашкодити охрещеній дитині, означало б фактично приписувати смерті більшу силу, ніж благодаті Божій.Так само і з Таїнством Вінчання. Церква дійсно має певні дні та періоди, коли Вінчання не звершується. Але причини цього — літургійні. Вони пов’язані з постом, покаянним або поминальним характером певного дня, а не з тим, що храм нібито стає “нечистим” після похорону.Особливого значення все це набуває саме сьогодні — в умовах російсько-української війни", - говорить священник — ієрей.
Нагадує, що багато українських храмів стали місцем останнього земного прощання з нашими полеглими воїнами — захисниками України, а також із волонтерами та мирними цивільними людьми, дорослими й дітьми, життя яких забрала війна.
"Священнослужителі, військові капелани, парафіяни зустрічають їх у храмі молитвою, проводжають в останню путь, моляться разом із батьками, дружинами, чоловіками, дітьми та побратимами загиблих. І це не робить храм місцем смерті. Навпаки — це один із найвищих проявів християнської любові та обов’язку Церкви Христової і її вірних: не залишити людину та її родину сам на сам із горем, а принести цей біль перед Бога.Надзвичайно символічний приклад дає сьогодні Свято-Миколаївський кафедральний собор ПЦУ в Кременчуці. В нашому соборі прощаються з полеглими українськими воїнами. І в ньому ж хрестять новонароджених дітей та вінчають молоді подружжя.Для цього є дуже влучне тлумачення: “Після прощання — хрещення. Ми як нація продовжуємо жити”.У цих словах, мабуть, міститься одна з найкращих відповідей на наші сьогоднішні побоювання.В одному й тому самому храмі сьогодні може плакати мати над домовиною свого сина-захисника, а через певний час інша мати принесе туди немовля для Хрещення.Сьогодні Церква може проводжати людину до вічності, а завтра — благословляти молоде подружжя на спільне життя. І в цьому немає жодної суперечності.Навпаки — у цьому відкривається вся повнота християнського життя. Церква перебуває поруч із людиною від її духовного народження у Хрещенні, через створення сім’ї у Вінчанні, через покаяння і Євхаристію — і аж до молитви над її тілом перед похованням.Тому нам не потрібно боятися храму, в якому відспівують померлих. Не потрібно шукати “щасливі” або “нещасливі” храми. Не потрібно боятися того, що молитва за спочилого може якимось чином зашкодити дитині чи молодому подружжю", - розповів Роман Оськін.
Треба боятися іншого: щоб забобон не зайняв у нашому серці місце християнської віри.
За інформацією джерела
