Пряма мова.
У Кременчуцькій міській художній галереї сьогодні відкрили ювілейну філателістичну виставку Оксани Бойко з фондів галереї, на якій представили роботи художниці, присвячені нашому місту, його історії та архітектурі, а також інші мистецькі твори.
Оксана Бойко — художниця, чиї роботи пов’язані з історією та образами Кременчука, проте останнім часом вона мешкає за кордоном.
Перед відкриттям експозиції з мисткинею поспілкувалися кременчуцькі журналісти.
Раді бачити вас в Україні, на рідній землі. Які враження від України?
Моє враження дуже приємне, тому що для мене несподіваним сюрпризом стала організація цієї виставки. Це було без мого відома, лише завдяки пориву організаторів. Хочу подякувати Асоціації філателістів Кременчука і голові Володимиру Скляру. Він має добру пошану до митців, добру пам’ять і вміє організовувати такі імпрези. Для мене величезна радість бути сьогодні разом із вами.
Він вас часто згадує на різних заходах.
Я теж вас часто згадую. Я вас не забуваю — щоб згадувати, треба забути, а я вас не забуваю.
Розкажіть про вашу роботу з філателістами. Як вона розпочалася, як триває і, можливо, якісь яскраві моменти?
Найяскравіші моменти, звісно, були тоді, коли ми з філателістичною організацією зробили цілу низку маркованих авторських аркушів «Легенди Кременчука», які випустила «Укрпошта». Такою приємною кульмінацією було виготовлення конверта з пам’ятною датою «Кременчук — місто легенд» із зображенням пливе щука з Кременчука. Я думаю, що це таке досягнення, яке наче тихо, скромним кроком входить у наш побут, наше життя, нашу історію і водночас дуже класно презентує рідне місто на всеукраїнській і світовій арені.
Сьогодні пустили конверт із вашим зображенням. У вас уже був такий досвід, коли випускали конверти?
Я так розумію, що філателісти не оминають увагою жодну особистість, яка гідно вклалася в розвиток нашого міста. Це і спорт, і культура, і історія, і підприємництво. Кожному вони приділяють увагу. Я хочу сказати, що не сподівалася на це. Для мене це також був сюрприз. Ми з філателістами робили цілу серію конвертів за мотивами моєї творчості. Робили конверти, присвячені Миколі Івановичу Степаненку (гетьман Козацького руху України, скульптор, авт). І це був дуже приємний досвід. Тепер я переживаю ще один новий.
Як щодо вас, як художниці? У вас було дуже багато робіт про Кременчук, коли ви жили в місті. А зараз ви працюєте за кордоном— чи залишилися мотиви Кременчука у вашій творчості? Можливо, з’явилося щось інше?
Наразі в мене є така приємна новина. Я очолюю, як юридична особа, Інститут українських культурних відносин імені Миколи Степаненка, який свого часу, у 2013 році, заснував мій чоловік. Ми займаємося різними напрямами, і один із ключових — розвиток та підтримка нематеріальної культурної спадщини. Чи є в мене тема Кременчука у моїй творчості? Безумовно. Навіть як професор Українського вільного університету в Мюнхені, на лекціях із магістрами та докторантами я розповідаю їм наш досвід, досвід нашого міста — як на культурному й історичному підґрунті можна створювати брендинг цілого міста.
І вони захоплені. Вони переосмислюють власну геральдику, історію своїх міст, відшукують історичні легенди, свої родзинки. У нас є велика практична частина. І наразі виходить, що Кременчук є одним із позитивних піонерів, який має досвід того, що через мистецтво можна піднімати дух, зберігати історію та власну ідентичність.
Ви сьогодні в галереї, де були керівницею і де за вашого керівництва зробили ремонт. Які у вас відчуття?
Враження таке, що, може, так не можна казати, бо це міська галерея, але в мене відчуття, що я повернулася додому. Тому що тут кожен міліметр був продуманий, вистражданий, художньо й естетично оформлений. А за те, що зробили в галереї ремонт, величезне спасибі нашій адміністрації. Та я хочу сказати, що галерея без людей є порожньою. Я думаю, що родзинка цієї галереї — це той роботящий, запальний і живий колектив, який рухає цю роботу в часи війни, бомбардувань, з одного боку, зневіри, а з іншого — величезного підйому й розуміння цінності культури. Бо за культуру воюємо. У результаті ми воюємо за культуру.
А як вам те, що відбувається в галереї? Тут збираються і вишивальниці, проходять різні заходи.
Мені дуже до душі, що галерея стала осередком саме української культури. Я спостерігаю через соцмережі та різні інформаційні джерела за тим, що відбувається в галереї. Рада, що тут працює школа Петриківки. Це потрясаюче. Це наше. Це наша культура. Це дивовижний світ краси й природи. Я дуже радію щоразу, коли бачу новий формат філателістичних виставок. На жаль, мені не вистачає інформації щодо загальних експозицій. Тому що одне — те, що проходять виставки, а хотілося б бачити більше творів, більше інтерв’ю з художниками, історій про них. Вони заслуговують на те, щоб про них знали, говорили і давали максимальну інформацію.
Яку пораду ви б дали кременчуцьким художникам-початківцям на їхньому шляху?
Головна порада — починаючи цей шлях, пам’ятати, що майстерність можна напрацювати. Майстерність та академічні знання можна вивчити, здобути, звернутися до вчителя. Але не можна напрацювати чи десь запозичити духовні цінності. Якщо людина, як особистість, не сформована, її творчість завжди буде втрачати.
Тому молодим митцям я можу дати таку пораду: все будується на любові. Спочатку — на любові до своїх близьких, потім — до свого оточення, рідного міста, села чи краю. Потім ця любов розростається, і ми починаємо любити якимось особливим чином цілу країну. А потім, коли є цей потенціал, у нас є місце для любові до цілого світу.
Нагадаємо, З-за кордону — до Кременчука: Оксана Бойко представила ювілейну філателістичну виставку
Олена Ліпошко
Фото авторки
