Відеоекскурсія.
Сьогодні у Кременчуці відкрили виставку «Кременчук у жорнах репресій», присвячену Дню вшанування жертв політичних репресій, який цього року припадає на 17 травня.
Про експозицію розповіла наукова співробітниця музею Вікторія Ширай. За її словами, виставка покликана нагадати про людей, які стали жертвами сталінського терору.
«Сьогодні ми відкриваємо виставку “Кременчук у жорнах репресій”. Вона присвячена саме Дню вшанування жертв політичних репресій, який відзначають у третю неділю травня. У цьому році цей день припадає на 17 травня і вже скоро люди будуть стояти біля пам’ятника жертвам політичних репресій, покладати квіти та згадувати імена тих, хто невинно постраждав від Великого терору.
На нашій виставці представлені документи, світлини, спогади і монографії, які присвячені саме людям, що віддали своє життя через те, що їх звинуватили у тому, чого вони не скоювали. Хочеться звернути увагу, що у Кременчуці та Кременчуцькому районі під жорнами сталінських репресій постраждали понад 3300 осіб. Серед них понад 1100 людей були розстріляні», — розповіла Вікторія Ширай.
Вона наголосила, що репресії торкнулися практично всіх верств населення та різних національностей.
«Існували три категорії постраждалих від репресій. Це ті, кого вели на розстріл, ті, кого засилали до таборів смерті, і ще була категорія людей із тавром “батько”, “мати”, “брат”, “сестра” ворога народу. Вони обмежувалися у багатьох правах. Не мали права виїжджати з країни, обіймати певні посади, і взагалі на них дивилися як на ворогів держави.
Хочеться звернути увагу, що сталінські репресії не жаліли нікого. Репресували людей різних національностей, різного віку та професій. Це могли бути вчителі, культурні діячі, священники, офіцери, робітники — будь-хто», — зазначила наукова співробітниця.
На виставці також представлена карта таборів, куди відправляли кременчужан.
«Багато справ ми можемо знайти в архівах СБУ, у київському архіві, архіві Олександрії та інших міст, тому що людей перевозили етапами у потягах, майже не як людей. На нас дивляться люди, замучені катуваннями, виснажені, які перебували у дуже важких умовах. Вони переносили голод, приниження, холод і вологість тюремних камер.
Куди ж засилали наших кременчужан? На цій мапі розташовані саме ці табори смерті. Ось Кременчук, а наших людей відправляли аж за Архангельськ, до Красноярська», — розповіла Ширай.
Окремо вона торкнулася процесу реабілітації репресованих після смерті Йосипа Сталіна.
«У 1954 році, після смерті Сталіна, почалося відкриття справ і перша реабілітація. А вже у середині 60-х років процес фактично зупинили, а справи знову відправили під гриф “секретно”.
У 80-х роках робота з реабілітації відновилася. Організація “Меморіал”, яка діяла у Кременчуці, почала збирати списки розстріляних кременчужан. А у 1992 році був відкритий меморіальний комплекс, присвячений жертвам політичних репресій. Саме тоді встановили пам’ятний знак, біля якого щороку проходить покладання квітів і мітинг пам’яті», — сказала вона.
За словами Вікторії Ширай, музей і сьогодні продовжує поповнювати фонди архівними справами репресованих кременчужан.
Однією з таких історій стала справа кременчужанина Гаврила Івановича, якого репресували у 1937 році.
«Це той випадок, коли справа була сфабрикована фактично лише на розповідях та звинуваченнях. Людину репресували у 1937 році — у пік сталінських репресій, коли людей масово засуджували до розстрілів заради статистики.
Гаврил Іванович народився у населеному пункті, який згодом відійшов до Польщі. Він підтримував зв’язок із родиною, але у той час навіть це вже було причиною для підозр», — пояснила вона.
Чоловік хотів офіційно переїхати до родини у Польщу, однак не зміг зібрати необхідні кошти на оформлення документів і продовжив листування.
«Одного разу лист йому привіз знайомий брата з Польщі. Вони почали спілкуватися. Гість запитував про промисловість міста, про те, чи вистачає товарів і продуктів. А потім сказав: “Ці відомості дуже важливі для польської розвідки”.
Через рік після цієї розмови чоловіка заарештувало НКВС і засудило», — розповіла пані Вікторія.
За її словами, справу розглянули менш ніж за два місяці.
«27 жовтня його заарештували, 20 листопада винесли вирок, а вже 1 грудня розстріляли. Утримували його у Кременчуцькій тюрмі. Ймовірно, розстріляли у центрі Кременчука, як це тоді практикувалося, а поховали десь у районі артскладів, ближче до Ревівського кладовища», — сказала наукова співробітниця.
Лише у 1989 році чоловіка реабілітували, однак на той момент нікого з його рідних уже не знайшли.
Окрім архівних документів, на виставці представлені гроші радянських часів, кулі та інші експонати, які нагадують про трагічні сторінки історії.
Експозиція триватиме лише тиждень, тож охочим варто поквапитися.
Олена Ліпошко
Відео Максима Полтавця
