Експеримент хлопців припинили міліціонери, які проїжджали мимо.
Усі полтавчани, від старого до молодого, хоча б одного разу бували, а можливо й фотографувалися біля трактора, що стоїть на постаменті перед будівлею колишнього управління агропромислового розвитку у Кобеляках. Але не всі знають, що із цією історичною пам’яткою пов’язані окремі, досить цікаві історійки. Нижче про одну з них.
Вперше історію про трактор довелося почути від відомого в Кобеляках і за межами міста підприємця Олександра Бистрякова. Олександр Вікторович розповів, що раніше, тобто в 60–70 роках минулого століття, ця техніка у вигляді пам’ятника стояла на майданчику між будівлею колишньої комунальної аптеки, у ті часи — кулінарія, та комплексом козацької слави. І, нібито, кілька кобеляцьких мотористів, які працювали в «Сільгосптехніці», побилися об заклад, що один із них заведе двигун трактора-пам’ятника. І таки завели.
Ось, як про ту давню історію розповідав Бистряков:
«Хлопці добре випили. І один із них сказав, що заведе трактора прямо на постаменті. Взяли мотузки, масло, солярку — і таки завели. Але хтось викликав міліцію. Хлопців «загребли», посадили в «клітку» і дали по 15 діб арешту. Але були жнива. Почала ламатися техніка в полях. Кинулися, а ремонтувати нікому, мотористи ж «сидять». І тодішній перший секретар райкому Володимир Чернявський пішов до тодішнього начальника міліції Онищенка і відпросив мотористів. Їх випустили. Ту історію добре знає Михайло Ніколенко. Я ж молодий зовсім був, а він тих хлопців особисто добре знав».
Про історію із трактором-пам’ятником чув і відомий у Кобеляках краєзнавець Юрій Попруга. Але він зізнається, що всіх її подробиць не знає.
Михайло Ніколенко підтвердив, що знає й історію із спробою завести пам’ятник і її сучасників. Щоправда, за його словами, все відбувалося дещо прозаїчніше.
«Взагалі зараз, так як тоді, тобто в 60–80‑ті роки, не п’ють. Тоді пили всі — від перших секретарів до звичайних трактористів. У «Сільгосптехніці» день, коли давали зарплату, називався «днем пісні». Могли й у кінці звичайного робочого тижня взяти пару трьохлітрових банок самогону, якоїсь нехитрої закуски, виїхати «на природу», напитися і грати в футбол. А закушували часто знаєте чим? Обривали зелені абрикоси. Їх називали «котлетами». А легендарні місцеві футболісти Сіма, Пуп, Чуп перед матчем випивали по двісті грам горілки, грали, забивали голи, у перерві між таймами ще випивали і вигравали змагання. Пили, але при цьому ще й робили добряче. Зараз такого немає. Зараз або працюють, або п’ють, поєднувати вже не вдається», - згадує Ніколенко..
Щодо історії з трактором на постаменті, то, за словами Михайла Ніколенка, спроба його завести виявилася невдалою.
«Добре я тих хлопців пам’ятаю. Таки добрі мотористи були. Але трактора вони не завели. Було їх троє — два Григорії та Михайло (від автора: без дозволу родичів ми прізвища називати не можемо). Пили хлопці в павільйоні у Тьопи, там зараз руїни кафе «Молодіжне». Пили, пили та й вирішили завести трактора. Впевнений, що це б їм не вдалося. Але експеримент хлопців припинили міліціонери, вони якраз мимо проїжджали. На п’ятнадцять діб мотористів не посадили. І ніхто за них не просив. Самі відпросилися, а потім міліціонерам їх техніку ремонтували», - розповів він.
За словами Ніколенка, згодом трактор зняли із постаменту і поставили в музеї при «Сільгосптехніці». А ще через деякий час місцевий партійний чиновник Леонід Перекопний вирішив встановити трактор уже на постаменті поряд із будівлею сільгоспуправління. Там він стоїть і до цього часу.
За матеріалами Ехо Полтавщини
