Представники влади кажуть, що жінка, проживаючи у гуртожитку, не дотримується правил добросусідства та співжиття - постійно перебуває в нетверезому стані та поводиться неадекватно. Сама жінка це спростовує.
Третього грудня 2020 року суддя Крюківського районного суду Кременчука Василь Хіневич розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до 60-річної кременчужанки П.*
,, за участі третьої особи – комунальне підприємство «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житла.
Як сказано у рішенні суду, відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 01 лютого 2016 № 62 «Про взяття на квартирний облік м. Кременчука, включення до списку на першочергове отримання житлової площі, надання дозволу на проживання в тимчасовому житловому фонді терміном на 1 рік, видачу спеціального ордера на вселення, виключення зі списку на першочергове отримання житлової площі та включення до списку на позачергове отримання житлової площі» громадянці П. надали дозвіл на проживання в тимчасовому житловому фонді в кімнаті терміном на 1 рік.
У зв'язку зі скаргами мешканців гуртожитку, інспектор з інвентаризації КП «Квартирне управління» склав акти перевірки законності користування жилими приміщеннями комунальної власності громадянами, що зареєстровані в житлових будинках від 29.02.2016 та 23.06.2016. Встановлено, що пані П. не дотримується правил добросусідства та співжиття - постійно перебуває в нетверезому стані та поводиться неадекватно; її навідують сторонні особи, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння. 19 січня 2017 жінці направили листа, в якому було зазначено, що відповідно до абз. 2 п. 5 Порядку надання і користування житловим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою КМУ від 31.03.2004 N 422 після встановленого строку тимчасового проживання громадяни зобов'язані звільнити надане житлове приміщення.
23 лютого 2017 р. громадянка П. звернулася до міського голови із заявою про надання дозволу на проживання в тимчасовому житловому фонді терміном на 1 місяць (випробувальний термін).
27 лютого 2017 р. мешканці гуртожитку звернулися до керівника КП «Квартирне управління» зі скаргою на поведінку жінки з проханням не надавати дозвіл на проживання даній особі.
Заяву П. розглянули на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Кременчуцької міської ради (протокол від 01.03.2017 № 3). Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 10.04.2017 №285 жінці відмовили в наданні дозволу на проживання в тимчасовому житловому фонді м. Кременчука у зв'язку з систематичним порушенням умов проживання та враховуючи колективне звернення мешканців гуртожитку.
01 лютого 2018 пані П. звернулася до керівника Квартирного управління з заявою про надання дозволу на проживання в кімнаті з випробувальним терміном 1 місяць. У заяві зазначила, що зобов'язується сплатити борги по комунальним платежам, своєчасно сплачувати поточні рахунки за комунальні послуги та не порушувати правила добросусідства і громадського порядку. На засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Кременчуцької міської ради (протокол від 07.02.2018 №2) заяву розглянули. Рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 09 лютого 2018 №131 заявниці надали дозвіл на проживання в іншому тимчасовому житловому фонді з випробувальним терміном на 3 місяці.
По закінченню випробувального терміну жінка не подала заяву про продовження терміну проживання у жилому приміщенні з фондів житла для тимчасового проживання. Разом з тим, вона кімнату у гутрожитку не звільнила, як це передбачено Порядком надання і користування житловим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою КМУ від 31.03.2004 N 422.
Станом на момент подачі позовної заяви, громадянка П.* проживає та зареєстрована за адресою, де їй дали пожити три місяці.
23 грудня 2019 КП «Квартирне управління» засобами жінці направили попередження про те, що їй терміново потрібно з'явитися до Центру надання адміністративних послуг у Кременчуці для вирішення питання подальшого проживання у жилому приміщенні з фондів житла для тимчасового проживання.
Станом на момент подачі позовної заяви пані П. з відповідною заявою не зверталася. Разом з тим, мешканці гуртожитку декілька разів на тиждень в телефонному режимі повідомляють інспектора з інвентаризації Квартирного управління про неадекватну поведінку особи, її аморальний спосіб життя, а також про їх неодноразові звернення до Кременчуцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області.
30 січня 2020 мешканці гуртожитку написали колективне звернення до міського голови з проханням звернути увагу на ситуацію, що склалася та вжити необхідних заходів. 05 січня 2020 інспектор з інвентаризації КП «Квартирне управління» склав акт перевірки законності користування жилими приміщеннями комунальної власності, в якому встановлено, що громадянка зі слів сусідів веде себе неадекватно. До неї кожен день приходять сторонні особи/люди з вулиці і вживають алкогольні напої - постійно перебуває в нетверезому стані.
Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що застосування громадського впливу щодо поведінки пані П. не дало результатів, з метою усунення перешкод щодо користування і розпорядження комунальним майном, стабілізації ситуації, недопущення порушень правил співжиття, закінченням встановленого строку для тимчасового проживання, Кременчуцька міська рада вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 28 квітня 2020 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
10 вересня 2020 року від відповідача П. надійшов відзив, згідно якого із позовними вимогами остання не погоджується, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до рішення виконкому Кременчуцької ради від 01.02.2016 року № 62 «Про взяття на квартирний облік громадян м. Кременчука, включення до списку на першочергове отримання житлової площі, виключення зі списку на першочергове отримання житлової площі, надання дозволу на проживання в тимчасовому житловому фонді терміном на 1 рік, видачу спеціального ордера на вселення, виключення зі списку на першочергове отримання житлової площі та включення до списку на позачергове отримання житлової площі», їй надано дозвіл на проживання в тимчасовому фонді, в кімнаті терміном на 1 рік і виданий спеціальний ордер на вселення. Таким чином, з лютого 2016 року і станом на сьогодні вона зареєстрована та проживає в кімнаті. Будь - якого іншого житла на праві власності чи праві користування не має.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що алкогольні напої вона не виживає, оскільки має гіпертонічне захворювання та хворі ноги. Крім її сина до неї ніхто не приходить. Наклепи на неї зводить її сусідка пані М., оскільки бажає кімнату, в якій вона проживає, забрати своєму синові.
Осіб, які зверталися з заявою до мера міста Кременчука, щодо її виселення, вона не знає та з ними не спілкується. Іншого житла, окрім кімнати, де вона на даний час проживає, ні на праві власності ні в користуванні не має.
Попередження про те, що їй необхідно звернутися до квартирного управління для продовження терміну проживання у гуртожитку, вона отримала десь в середині 2019 року. Вона зібрала всі необхідні документи та передала своєю малознайомою, яка їй повідомила, що буде йти в КП «Квартирне управління».
Чотири місяці, а саме з грудня 2019 року по березень 2020 року, вона працювала в зеленому господарстві на посаді «робітник». Заробітну плату їй виплачували приблизно у розмірі 20 %, десь по 500-600 грн на місця. На даний час підприємство має перед нею заборгованість по заробітній платі у розмірі 6 тис грн. З 07 жовтня 2020 по 31 грудня 2020 їй призначено тимчасову державну соціальну допомогу, оскільки вона досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, в розмірі 3 тис грн. На даний час вона має заборгованість зі сплати комунальних послуг за користування кімнатою за період з 2017 року по 2020 року в розмірі 23 тис грн.
Вона періодично сплачувала комунальні платежі, коли в неї була можливість. Сплачувала по 300 грн про стягнення з неї заборгованості за комунальні послуги в судовому порядку ТОВ «Місто для людей Кременчук», ні Полтаваобленерго, ні Теплоернерго жодного разу не звертались. Коли вона була на роботі, син приводив до неї додому друзів, про що в подальшому вона отримала попередження. Більше до неї додому ніхто не приходив. Можливо приводив син.
Протягом двох тижнів вона перебувала у психіатричному диспансері, оскільки сусідка М. підсипала їй у воду психотропні речовини та в неї відбулись зміни у психічному стані. А сааме: вона стала перебувати у депресивному стані. З даного приводу в поліцію вона не зверталась. З приводу дій, які були вказані в заявах сусідів, до неї працівники поліції жодного разу не приходили, ніяких пояснень не відбирали, ніяких бесід не проводили. Прохає відмовити у задоволенні позову так, як в разі їх виселення у них немає іншого житла.
Представник відповідача - адвокат Марискіна О.О. заперечувала у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши справу, суддя В.Хіневич в задоволені позовних вимог Кременчуцької міської ради Полтавської області до пані П., за участі третьої особи - КП «Квартирне управління» Кременчуцької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житла - відмовив.
Апеляційний суд вирішив виселити хвору пенсіонерку.
Кременчуцька міська рада з рішенням судді не погодилася і подала апеляційну скаргу. Адвокат кременчужанки підготувала відзив на апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 грудня 2020 року.
У відзові сказано, що ознайомившись з доводами апеляційної скарги, відповідач не погоджується з підставами для оскарження рішення, вважає їх надуманими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
«Відповідно до рішення виконкому Кременчуцької ради від 01.02.2016 року № 62 «Про взяття на квартирний облік громадян м. Кременчука, включення до списку на першочергове отримання житлової площі, виключення зі списку на першочергове отримання житлової площі, надання дозволу на проживання в тимчасовому житловому фонді терміном на 1 рік, видачу спеціального ордера на вселення, виключення зі списку на першочергове отримання житлової площі та включення до списку на позачергове отримання житлової площі», мені, *** надано дозвіл на проживання в тимчасовому фонді, в кімнаті № *** по вулиці Гагаріна,*** у місті Кременчуці терміном на 1 рік і виданий спеціальний ордер на вселення.
Таким чином, з лютого 2016 року і станом на сьогодні я зареєстрована та проживаю в кімнаті № *** по вулиці Гагаріна,*** у м. Кременчуці.
Будь - якого іншого житла на праві власності чи праві користуванні я не маю, про що свідчать надана до матеріалів справи Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.09.2020 року.
... Першочергове право на забезпечення житловим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім'ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку.
...Звертаю увагу увагу суду, що частиною 5 Порядку передбачено, що житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності їх набути альтернативне місце проживання.
Відповідачка є особою пенсійного віку (60 років), не працює, і спірне житло є єдиним житлом, де вона і мешкає.
Основною та чи не єдиною підставою для виселення кременчужанки позивач зазначає безрезультативність заходів громадського впливу щодо поведінки громадянки та правил співжиття, які зазначені у скаргах мешканців-сусідів.
При цьому матеріали справи не містять доказів про те, що до відповідачки в установленому законом порядку вживалися міри громадського впливу.
Посилання апелянта на присутність старшого лейтетнанта поліції С*** при складанні Акту перевірки законності користування жилими приміщеннями від 23.06.2017 року лише засвідчує ПРИСУТНІСТЬ останнього під час проведення перевірки.
Крім того, під час судового розгляду було з'ясовано, що сторонніми особами, які зазначаються в скаргах мешканців є син відповідачки. А отже, відповідно до статті 64 Житлового кодексу, син відповідачки є ЧЛЕНОМ її СІМ'Ї .
Оскільки чинним законодавством не визначено заходи громадського впливу, то з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції словосполучення «заходи громадського впливу» слід трактувати як заходи виховного характеру, що здійснюються громадськими організаціями і трудовими колективами громадян за місцем проживання до осіб, які порушують правила співжиття, в т. ч., у передбачених законом випадках, і до правопорушників.
Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).
У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 128 ЖК України жила площа у гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).
Кременчужанка П. вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, виданого на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, отримує соціальну допомогу, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а спірна кімната є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.
Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Позивач визнав законні підстави для отримання і надав 01.11.2016 року відповідним рішенням відповідачці ордер для вселення в кімнату гуртожитку, як особі, що не має будь-якого іншого на праві користування чи власності житла, тому право міської ради на це майно не може бути захищено шляхом виселення кременчужанки П., яка внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи, а саме: відповідачка з червня 2020 року є особою пенсійного віку, не має іншого житла, а кімната № *** в будинку № ** по вулиці Гагаріна у місті Кременчуці є єдиним можливим місцем її проживання»,- сказано у відзиві.
Тож кременчужанка П. прохала апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області залишити без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 03.12.2020 року по справі № 537/1026/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житла - без змін.
Проте 9 березня суд у Полтаві став на бік Кременчуцької міської ради. Тепер хвору пенсіонерку мають виселити з гуртожитку без надання іншого житла. Більше того, з жінки стягнули судові витрати у сумі близько 5 тис 700 грн і це при тому, що її дохід за останні 6 місяців склав 1 тис 596 грн.
Кременчужанка П. готується подати касаційну скаргу, але ж рішення Апеляційного суду вступає в силу з моменту його проголошення.
Клим Соколов
