Ексклюзивне інтерв'ю.
Розкажіть про сьогоднішню зустріч з читачами? (Розмова велася 25 вересня).
— Головне - це буде презентація моїх останніх книг, які вийшли періодично. Це «Серебрянські. Обвуглені долі», «Люди промовляють, що я відьма» і роман «Генеральша», який вийшов друком 1 серпня цього року, зовсім нещодавно. Він побачив світ, але у бібліотеках нашого міста його ще немає. А також — зустріч з читачами, якої не було вже майже чотири роки.
Ви в Кременчуці мешкаєте?
— Так, на Молодіжному. Остання зустріч відбулася ще до повномасштабної війни, за декілька місяців, у жовтні. Тоді все було зовсім інакше. Навіть моя творчість сприймалася по-іншому. А зараз я почала більше цікавитися історією взаємин наших українських земель і росії.
І роман «Люди промовляють, що я відьма» став результатом того, що я багато передивилася інформації й зрозуміла: протягом віків — не лише від часів комунізму — наші сусіди мали цю хворобливу ідею, що наші землі є їхніми. Я знайшла дуже багато інформації про те, скільки горя, скільки крові, скільки страждань ми пережили саме через росіян. Не роки й не десятиліття, а саме віки. Досліджувала XVII століття — і вже тоді була біда від цих сусідів.
Останні мої романи — це спроба глибше торкнутися цієї теми. Я хочу писати не просто жіночі романи про кохання, а й показувати, як українці, а насамперед жінки, страждали через імперські амбіції. Це тема, яку можна розкрити не в одному творі, а в цілій серії.
У романі «Люди промовляють, що я відьма» є постать Богдана Хмельницького. Як вам працювалося над цим образом?
— Мені було цікаво працювати, але у романі я трішки його описала саме чоловіка.
Про його кохання з його коханою. Він і визволитель був і, знаєте, цікаво було там про нього прочитати, але насамперед у мене була героїня. І все стосувалося героїні. Постить Богдана Хмельницького це знаєте як фон мого роману.
Але цікаво було і прочитати про нього, і щось дізнатися нове.
У ваших творах є замальовки старого Кременчука. Ви користуєтесь історичними джерелами?
— Ні, здебільшого це моя фантазія. Але моя подруга, директорка бібліотеки на Молодіжному Наталя Рубанова, подарувала мені чудову книгу Алли Лушакової «Вулицями старого Кременчука». Це дуже цікаве видання: читаєш — і наче гуляєш тими вуличками, яких уже немає. Я надихаюся цією книгою, але насамперед мене надихає любов до мого міста. Я тут народилася, виросла і мешкаю досі. Моє місто варте того, щоб його змалювати й донести образ Кременчука навіть до тих читачів, які живуть за кордоном.
Чи є у вас книжки, де описані сучасні події?
— Так, це «Скеля червоного сонця» та «Тінь аспида». Але з видавцями ми дійшли висновку, що моє — це передусім історичні твори. Я ще зі шкільних років найбільше любила історію, й вона стала основою мого письменництва.
Ви все ж таки звернулися і до теми війни.
— Так, у мене є роман «Буча». Хоча його писати було надзвичайно важко. Спершу я навіть не могла сісти за текст — біль був занадто великий. Але згодом усе вилилося у цей роман. Він виданий на Amazon, у 12 країнах світу, хоча зараз його там зняли з продажу.
Чи плануєте повернутися до вже написаних творів?
— Можливо. Якщо не буде нових ідей, може з’явитися продовження. Але письменницька уява завжди може завести в інший бік.
Який у вас зв’язок із читачами?
— На творчих зустрічах, у месенджерах, у Facebook. Зараз немає проблем із цим.
Кілька слів про роман «Генеральша».
— Це історія жінки, яка мріяла про щастя з одним чоловіком, але була змушена долею та волею батька вийти заміж за іншого. І саме він став справжнім коханням її життя. Але щастя зруйнували більшовики, росіяни. Жінка пройшла через випробування, аби знайти надію знову. Вона хотіла, щоб її країна була вільною, і коханий чоловік теж боровся за це.
Але тоді Україна не перемогла, й вона змушена була залишити рідну землю. І я вірю, що цього разу Україна обов’язково переможе.
Творча зустріч у бібліотеці стала для письменниці нагодою поділитися своїми роздумами, новими творами й любов’ю до рідного міста. А для читачів — це була нагода відчути щирість, емоції та силу слова, яке об’єднує в непрості часи.
Нагадаємо, Книги, що змінюються разом з авторкою: Дарина Гнатко розповіла кременчужанам свої таємниці
Олена Ліпошко
Фото авторки
