Чи варто бігти до психологів, коли «здають» нерви.
Повномасштабна війна триває майже 290 днів. Весь цей час чимало кременчужан переживають тривогу, стрес та страх. Особливо ці відчуття посилилися внаслідок масових обстрілів, які розпочалися в жовтні і продовжуються зараз. Відключення електроенергії, тимчасове припинення централізованої подачі води та тепла теж загострили ситуацію.
Про те, як підтримувати своє ментальне здоров’я, ми запитали у практикуючої психологині, позитум-терапевтки, керівниці родинного центру «Лелека» Ганни Чевердакової.
- Як війна змінює психологічний стан людей?
- Це питання треба розділити на два напрямки. Перше – формування вашого світогляду. Друге – що безпосередньо робити в стані стресу. Так, зараз коли вимикають світло – у людей стрес. Часто нам здається, що потрапили в складну ситуацію, але інші в цей час стикаються із більш складнішими завданнями. Наприклад, керуючи дитячим садочком, я часто опиняюся у форс-мажорі через відсутність світла, бо треба швидко приготувати їжу на 50 дітей. Тому що в садочку є лишень мультиварки. Тож треба перепланувати увесь свій графік дня, аби виконати це.
Коли людина час від часу виходить із зони комфорту – це добре. Якби наш організм не стикався із стресом, то не міг би адаптуватися до середовища. Людина б вимерла, як вид. Ми виживаємо лише тому, що у нас є певні стреси. Організм в цей момент мобілізується, викидаються гормони, і ми можемо пристосовуватися до життя. Вимкнення світла – це міні-стрес, який не можна порівнювати із війною (це вже макро- стрес).
- Що ж нас руйнує?
- Нас руйнують або дуже сильні стреси, або маленькі, але довготривалі. Зараз ми потрапили у цікаву ситуацію, коли стреси трапляються щодня.
- Як нам, простим людям, з цим жити?
- Прийняти, як данину. Важливо! Є люди, які ставляться до проблеми, як до задачі, яку треба вирішити. Я теж свого часу обрала позитивну психотерапію, як філософію життя. Слово «позитум» перекладається, як даність. Даність–це факт! Немає світла кожні чотири години – це факт. У цьому є погане і добре. Наш мозок це так сприймає.
- Що тут може бути доброго?
- Коли ввечері вимикають світло, я продовжую виконувати домашні справи, згадуючи подругу, яка в 16 років втратила зір. Вона живе з цим багато років і веде активний спосіб життя. У цей я час загострюю свої почуття і мені це незвично та цікаво. У інший час я, як і ви, напевно, сідаємо з дітьми грати в ігри при свічках.
Моє ставлення до життя робить мене стресостійкою. Стресостійкість – ставлення до життя, коли ти не сприймаєш все, як поразку, як вину, як якесь покарання, а сприймаєш, як нагороду. Треба лишень пошукати, у чому нагорода, у чому полягає подарунок. І тоді буде не так гірко.
- Як зрозуміти, що з’явились психічні розлади?
- Кожен організм по-різному сприймає і реагує на стрес. Є люди більш і менш чутливі. Коли почалась війна, всі ми були у стані стресу. Але фішка в тому, що через місяць-два-три у людини можуть з’явитися симптоми посттравматичного розладу особистості. Нібито все пройшло, пристосувалися до реалій життя, але є те, на що потрібно звернути увагу.
- На що саме?
- Порушення сну, сильна роздратованість, невмотивована злість, є бажання зануритися у роботу, або навпаки апатія. Коли виникає 90% негативних думок, які переслідують, панічні атаки, розлади в стосунках, зниження пам’ять і концентрація уваги, втрата сенсу життя. Це і є певні ознаки посттравматичного розладу. Вони бувають різні за інтенсивністю. Якщо слабкі – потрібно звернутися до психолога. Але ні в якому разі не ігнорувати. Я, наприклад, надаю і платні послуги, і безкоштовні, не дивлячись на те, що приватний підприємець. Взагалі зараз багато безкоштовних психологічних програм. У мене діє дві. Я працюю в програмі від Благодійного Фонду Посмішка UA. У її рамках кременчужани мають можливість пройти безкоштовні тренінги з ментального здоров’я. Діє й інша – програма YМСА допомоги працевлаштування населенню. Згідно із нею, є можливість навчати людей певних навичок, які допоможуть знайти роботу і покращити рівень життя. Якщо вас це цікавить – звертайтесь за телефоном (097) 558-16-36 (додаткові контакти безкоштовної допомоги дивіться в блоці, авт).
- У яких випадках потрібно звертатися до фахівця?
- Якщо порушення великі, то варто йти до свого сімейного лікаря, який дасть направлення до вузького фахівця. Якщо психотерапевт зафіксує посттравматичний розлад, то це може буде медикаментозне лікування, але призначений на деякий період часу. Адже буде знято лише симптоматику. А щоб людині відновити сенс життя, треба по-іншому подивитися на ситуацію, в якій вона опинились. Тут потрібна допомога психолога. Психологи – як додаткове джерело енергії, вони можуть вказати, де знайти ресурс, щоб відновити своє життя.
Якщо людині допомагають звичні способи, треба їх застосовувати. Але ми говоримо про ті стани, коли звичне не діє. Ми мислимо шаблонами – накопичуємо моделі, способи, як вести себе в стані стресу, намагаємось цим користуватися. Однак трапляється, що це не працює, а нового людина не знає – тоді треба йти до психолога.
- Чи є якась профілактика?
- Так, є. Перше, на що звертаємо увагу, це на своє тіло. Воно має бути у порядку. Адже без тіла ми не можемо ні спілкувати, ні діяти, взагалі нічого робити. Також потрібно турбуватися про свій сон. Тобто людина має спати стільки, скільки належить. Щоб сон був гарний, на ніч треба думати лише про хороше. Від цих думок залежить самопочуття наступного дня. Не може людина, яка думала на ніч про війну, чи як вона помре, чи як втратить роботу, спати гарно. Тривога за ніч накопичиться і ми прокидаємося в стані жаху. А ще на ніч не можна дивитися і читати новини. Хіба що, якщо вони вас розважають. Думати варто про те, що заряджає. Наприклад, як будете жити, коли закінчиться війна, або уявити себе на березі моря. Мрійте, будуйте плани, навіть якщо вони зараз нереальні!
Також ми повинні думати про баланс фізичного і емоційного навантаження. Коли фізичного навантаження нормативно, то організм сам може боротися зі стресом. Коли людина веде активний спосіб життя, то за день в її організмі виробляється вдосталь мелатоніну і тоді сон буде гарний. А коли вдень мало активностей, то його виробляється недостатньо. А ще зараз і жінкам, і чоловікам (але особливо жінкам) потрібно «вмикати» творчість.
Творчість – це та штука, яка допоможе перезавантажитись. Деякі мудрі жінки вже це зробили. Дехто почав малювати, дехто вишивати. Навіть, якщо берете і розмальовуєте себе в різні кольори, чи випікаєте тістечка – все це чудово. Головне – не сидіти без діла і не дивитися в одну точку, думаючи: «Ось я полежу, прийде натхнення, я встану і буду виходи із депресії». Але воно не прийде!
- Під час війни «загострюються» стосунки з рідними, зокрема з дітьми. Які тут рекомендації.
- З одного боку, людина не має стримувати свої емоції. Адже гнів – це енергія, яка застрягає, і якщо її не виводити, то вона нікуди не дінеться. Що буде з гнівом, який ми не виплеснули? Можуть з’явитися психосоматичні розлади: проблеми із артеріальним тиском, загострення хвороб, пов’язаних із шлунково-кишковим трактом, також можуть мати місце головні болі. Тобто стримувати гнів – не вихід. Тож потрібно навчатися висловлювати свій гнів екологічно. Наприклад, у випадках, коли мати розуміє, що зривається при дитині, потрібно керувати своїм станом. Найперше, що говоримо собі: «Стоп!».
По-друге, говоримо: «Я відчуваю…» і перераховуємо свої емоції: роздратованість, гнів, злість, або розчарування. Прямо назвати їх вголос самій собі або можна і дитині. Важливо говорити про себе, а не про дитину. Тоді це не ображає іншого. У деяких випадках можна сказати також: «Ти мене дратуєш так, що мені потрібна дистанція. Піди в свою кімнату, а поговоримо пізніше». Це дистанціювання теж допомагає. Мати може зробити дистанцію фізично, щоб мати змогу із собою попрацювати. По-третє, треба чітко проговорити: «Я маю зараз право відчувати злість, але розумію, що мені це не допомагає, треба вирішити проблему». Далі розмотуємо цей ланцюжок.
Часто жінка розуміє, що їй просто на просто страшно, або вона втомилась. Тоді вирішенням проблеми буде або відпочинок, або теплі обійми рідної людини, або бесіда з подругою.
- Як налаштувати себе на подальше життя під час воєнного стану?
- Це питання в моїй практиці трапляється найчастіше. Тож ми повернемось до того, з чого починали. Війна – це даність. Даність – це не гарно і не погано. Те, що має і ту, і іншу сторону. І в цій даності ми маємо жити. Якщо не можемо прийняти ситуацію, то починаємо боротися. Тобто ми боремось з війною. Та боремось з якими потужностями? Проте варто відштовхуватися від точки, що ми в ній живемо. У цій реальності потрібно шукати роботу, будувати плани тощо. Тож треба завжди реалізовуватися і завжди шукати сенс життя. Він може бути не один. Але їх потрібно знайти. Дуже добре, коли цими сенсами є якісь масштабні речі – допомога іншим. Ми ж бачимо, що зараз хтось підгодовує бездомних котів чи собак, хтось збирає сміття на майданчику. Так люди розуміють свою цінність вона врятує нас під час війни.
Де можна отримати безоплатну допомогу
Фундація «Варто жити»: тел. 55-22.
Національна гаряча лінія для дітей та молоді: тел. 116-111 (безкоштовно з мобільних телефонів),
0 (800) 500-225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
«Lifeline Ukraine»: тел. 73-33.
Онлайн-платформа «Розкажи мені». Треба залишити заявку на однойменному сайті і фахівець зв’яжеться з вами.
Олена Ліпошко
Фото з власного архіву Г.Чевердакової
