Ексклюзивне інтерв’ю перед виставою.
Нещодавно на сцені Міського палацу культури актори продюсерського центру «Колизей» показали театралам Кременчука неймовірну веселу комедію «За двома зайцями». Зал здригався від шаленого сміху, позитивної енергетики глядачів та артистів. А поки мешканці збиралися на виставу, ми поспілкувалися з народною артисткою України Тамарою Яценко, яка виконує роль мами Проні Прокопівни у цій комедії.
До речі, цікавий факт: 30 років тому на сцені МПК вона грала саме Проню Прокопівну.
- Проня в сучасності - це хто?
- Зараз Проні більш кмітливі. Тому що моя Проня і Проня акторки, яку сьогодні покажемо, вони по-справжньому закохуються. Розумієте? Якщо Голохвастов - авантюрист, він дуже сучасний. Чоловіки зараз, як кажуть, альфонс на альфонсі. Хай мене вибачають чоловіки, але дуже багато альфонсів. Вони намагаються знайти наречену з квартирою, щоб батьки були багаті. І дівчата такі ж самі. Хоча я про всіх не кажу, не маю права… Тут класика залишається класикою. Сюжет можна переносити на віки, на часи...
- Проня - це щаслива жінка чи, все ж таки, жертва обставин?
- Всі жінки, які закохуються по-справжньому, вони насправді щасливі. От якраз вони щасливі!
- Яку пораду ви б дали своїй доньці, якби була така можливість?
- Не дивлячись ні на що, треба кохати по-справжньому! Але буває таке, що закохалася дівчина, а він не гідний цього кохання. Прости йому… Відпускати треба, але щоб не залишалося в серці цієї злоби, неприязні! Треба вміти прощати! Це взагалі найголовніше завдання кожної людини. Кожної! В моїй долі мені пощастило з батьками. Мій батько весь час мені казав: «Доця, коли тебе ображають - це не біда. От коли ти почнеш когось ображати - оце величезна біда. І цей девіз в мене проходить по життю, і мені з ним дуже легко жити.
Ви знаєте, в театрі виживати дуже складно. Заздрощі бувають, особливо, якщо ти успішний актор. Але треба це прощати. Я пам'ятаю, до мене докипувались, як то кажуть, по-різному. І коли мені якийсь негатив висловлювали, я знаєте, чим їх вбивала? Наприклад, актор каже: «Яка з неї актриса?» Я відповідаю: «А ви праві! Я тільки на першій шабельці цієї дроби стою - мені треба ще підніматися і підніматися, як актрисі». Все - людину просто вибиває, немає чого сказати більше. Тож мудрість не завадить ніколи! Але на початку життя всі ми молоді, не такі розумні. Це потім вже, з досвідом, якщо пощастить людині, вона буде розуміти.
Дуже багато озлоблених людей зараз. Я розумію, що війна йде, люди ненавидять нашого ворога, і ця злоба перекидається навіть на оточуючих. Це дуже погано!
Але я дивлюсь, як наповнюються наші театральні зали. Я б сказала, що зараз, під час війни, глядача ще більше стало. Їм видно не вистачає цієї свободи, розкутості, тепла і доброти. Мабуть тому наші «Зайці» йдуть на «ура». І я не перебільшую. Прекрасний постановник у нас - Гнатюк Анатолій. Дуже приємно з ним працювати. Прекрасний колектив - усі талановиті такі.
- В такі важкі часи, де ви знаходите енергію та сили, щоб грати комедію?
- Треба. І особливо коли ми відчуваємо, що якраз передаємо цю радість глядачам. Це особливо, розумієте. Це не просто прийшов та відбув свій час із задоволенням. Наше задоволення передається глядачу. Він приходить – і забуває про війну, якісь неприязні, невдачі, той холод, що нема світла. А виходить - окрилений. Нас це радує! Якраз це надає нам сили на подальші гастролі.
- Як би Проня Прокопівна пережила ці важкі часи?
- Ви знаєте, от якраз у Проні ТАКИЙ характер! До речі, не треба далеко йти. У моєї племінниці двойко дітей і вона пішла на фронт. Вона артилерист. Сама пішла, хоча її стримували. А вона каже: «Навіть не зупиняйте!». Це такий характер. Я - з дітками, а вона - на фронті.
- Зараз ми всі - користувачі соцмереж. Якби називався профіль Проні Прокопівни? Вона була б якоюсь дівчиною, блогершою чи взагалі не користувалася б ними?
- Вона була б і артилеристкою, і блогером теж, і волонтером ще. Вона все охопила би.
- Яку пораду ви б дали головним героям?
- Залишатися такими, якими вони є. Особливо, якщо ця людина має багато позитиву. Треба ділитися ним, не нагнітати ближнього, розумієте? Наприклад, ми дуже часто чуємо: «Ой, там ото бомбили, то то щось не то, там світла нема, жити погано. Ні!
Треба підтримувати кожного. Мені коли дзвонять, питають, як справи, відповідаю: «Прекрасно!». Навіть коли світла нема. У нас десь майже тиждень не було ні світла, ні опалення, нічого не було. Тоді повторюєш тексти, вночі або вдень. Знаходиш собі роботу. Головне - позитив.
- Що має винести глядач після спектаклю?
- Все те, про що я вам розповідала, хай і винесе! Хай передасть оці позитивні емоції сусіду, родичам, всім знайом. Щоб люди були людьми, розумієте, щоб по-людяному все було. Оце зараз найголовніше! Не брати приклад з цих рашистів... В мене є молитва «Отче наш». Там текст є: «Господи, визволи нас від лукавого». Але я додаю: «Господи, визволи нас від лукавого путіна. Амінь»…
- Чи відрізняється глядач, який зараз і, скажімо, 10 років тому, чи, можливо, 4, або 20 років тому?
- Зараз більш емоційний глядач. Був такий час до війни, коли зали пустували. Були такі часи, коли треба було, наприклад, підрахувати скільки глядачів прийшло, щоб починалася вистава. А зараз не треба рахувати - повні аншлаги. І навіть коли хтось із знайомих просить запрошення на виставу, не завжди є вільні місця. Так що відрізняється глядач.
- А якби ви приїхали, наприклад, не з комедією, а трагедією. Була б якась різниця?
- Не треба зараз трагедії. До речі, нам пропонували і автор написав якраз для нас п'єсу. Але ми відмовилися від неї. Сказали добре, ми зіграємо, але не зараз. Бо коли люди сидять під бомбардуваннями - це не на часі. Не треба нагнітати, тому що по-різному глядачі це сприймають, інколи навіть комусь погано стає.
Бувають трагікомедії, бувають детективи, але про війну не треба.
- Що побажаєте мешканцям нашого міста?
- До речі, в мене чоловік народився в Кременчуці.
- Де ви його знайшли?
- Він мене знайшов у Києві. Він молодший на 10 років і коли я приїжджала на гастролі до Кременчука, мені було 25, а йому 15 - він ще в театр не ходив.
Побажаю.., це погане слово «тримайтеся»… будьте веселі, багаті, скажімо так, і любіть мистецтво. Тому що мистецтво приносить радість.
Нагадаємо, у Кременчуці показали, що буває, якщо погнатися «За двома зайцями»: глядачі були у захваті.
Анатолій Гнатюк: про талановиту молодь, сучасних Голохвастових та Сірків.
Олена Синтюрина
Фото авторки
Відео Катерини Майдак
