Чимало історій нашого славетного міста зберігають у собі його будинки. Деякі з них уціліли навіть у Другій світовій війні. Побачити та відчути їхню історію можна на окремих вулицях, особливо у центральній частині Кременчука. Напередодні 9 Травня, коли відзначається День Перемоги над нацизмом, ми дізнавалися, які приміщення збереглися до наших часів, а замість яких з’явилися інші – можливо, не менш важливі за своїм історичним значенням. Розпочинаємо цикл публікацій, присвячених пам’ятній даті.
Колись вулицю Цюрупи (зараз вул. Майора Борищака) назвали на честь революціонера, партійного діяча наркома продовольства РСФСР Олександра Цюрупи (1870-1928). Вона прокладалася відповідно до генерального плану міста 1774 року від вул. Городової (зараз вул. Софіївська) до вул. Пролетарської (зараз вул. Небесної Сотні) та заселялася переважно городянами єврейської національності.
Як зазначає науковець та кандидат наук Алла Лушакова, найбільш відомими об’єктами ще з далеких часів тут були Безіменне озеро, м’ясні ряди та з’їжджий двір на тодішньому кордоні міста (адже колись Кременчук був зовсім інших розмірів).
За часів імперської Росії вулиця призначалася для проживання відставних солдат, тож і стала називатися Солдатською.
«Цар Микола І був видав закон, відповідно до якого єврейських хлопчиків у віці до 12-16 років відправляли на підготовчу військову службу. Ті, хто відслужив 25 років, могли сподіватися на повернення та законне після цього житло», – пояснює кременчуцький краєзнавець Євген Бергер.
Однак у другій половині XIX століття Солдатська вулиця поступово змінюється. На ній з’являються будинки для квартиронаймачів середнього достатку. А після революції 1917 року тут мешкали робочі заводу дорожніх машин, макаронної фабрики, радянські військові та вчителі.
Будинок №51
Зараз в інтернеті можна знайти згадки про історичний будинок №51, що знаходився на вулиці Цюрупи. У період фашистської окупації під час Другої світової війни (1941-1943 роки) у ньому, у квартирі діяча Олександра Кривицького, збиралися учасники підпільних антифашистських груп. Як зазначає Лушакова, тут проходили зустрічі таємного комсомольського комітету, що складався переважно із молодих учасників. У квартирі був радіоприймач, тут же виготовляли листівки, переписувалися повідомлення про події на фронті.
Лушакова пояснює, що робили ці юні підпільники і цитує описи партизанської діяльності в районі Градижських плавнів зі щоденника комісара загону Іларіона Подорвана:
«Відбито в плавнях майже 2 тис 500 голів рогатої худоби, яку фашисти намагалися перегнати за Дніпро; знищений фашистський мотоциклет, підірваний міст на Київській дорозі; захоплена ворожа автомашина».
Після війни цей будинок знесли, скоріше за все, під час відступу фашистів з міста, припускають історики. Тому сучасники можуть лише почути згадки про нього. Зараз на місці цього будинку – 5-поверхове приміщення, уже під новим номером: 35.
Пологовий притулок
На перехресті тодішніх вулиць Солдатської та Приютської (зараз вул. Горького) ще у дореволюційні часи зводиться у Кременчуці пологовий притулок. Спочатку міська дума планувала там зробити лікарню для незаможних хворих. Але після будівництва у 1906 році приміщення стало «Міською лікарнею» та пологовим притулком.
Бергер зауважує, що на цьому місці колись знаходилося старе Солдатське кладовище. Через це тодішні старожили радили не будувати тут медзаклад, де будуть народжувати малечу. Лушакова розповідає, що, окрім відомих на той час фельдшерів, акушерів та гінекологів тут працювали бабусі-повивальниці. Також при притулку діяла повивальна школа, директором якої був відомий лікар Овксентій Богаєвський.
Після революції, на початку ХХ століття, у приміщенні притулку запрацювала центральна робоча поліклініка. У 1937 році на цій території збудували невеликий пологовий дім на 30 ліжок. Під час Другої світової війни відділення звідси перенесли до інших лікарень. Згодом ця місцина змінювалася, і у 1971 році тут закінчили зведення нового пологового комплексу на 100 ліжок. Головним лікарем медзакладу тоді став медик вищої категорії Віктор Федорченко. Щоб приміщення відповідало вимогам медицини, комплекс вирішили знову розширювати. Федорченко пропонував спрямувати на це кошти, отримані від Ленінського комуністичного суботника, та вмовляв архітекторів переробити проект для блочної системи перебування матері та дитини. Тож згодом палати змінили не на 4-6-місні, а на дві двомісні: щоб у кожній палаті знаходилося по дві мами з дітьми. Далі для періодичного розширення пологового будинку коштами допомагали місцеві підприємства.
Особливо цікавою лишається згадка про будівництво на цій території міжлікарняної аптеки.
На її місці знаходився 2-поверховий дім, на знесення якого не було коштів. Тож вирішили чергове планове заняття цивільної оборони провести на території… пологового. Бійці цього відомства мали розібрати будинок та розчистити територію, що і було зроблено. Так у 1990 році повноцінний пологовий будинок здали в експлуатацію.
Міщанські будинки
Особливу дореволюційну архітектуру можна побачити на будівлях, які зводилися у часи, коли вулиця мала назву Солдатська.
«Це здебільшого двоповерхові будинки з цікавими кронштейнами, на яких виліплювали змійок та інші фігури. Втім, такі історичні будівлі за різних причин нещадно зносили. У їх число потрапив будинок №17/48, де колись розміщувався кременчуцький радіовузол. Знесли і будинок №15. Тепер на їх місці розташовані 9-поверхівки», – коментує Лушакова.
До наших днів зберігся дореволюційний будинок зеленого кольору на розі вул. Шевченка №45/14. Він типовий для будівництва другої половини ХІХ століття. У ньому і досі мешкають кременчужани, але, на жаль, його фасад – напівзруйнований. Причина поступового руйнування багатьох «будинків-старожилів» Кременчука – відсутність реконструкції та будівництво нових споруд неподалік.
Як додають спеціалісти, відповідно до умов історико-опорного плану, зона до вул. Халаменюка має бути обмежена від забудов багатоповерхівками. Вони зауважують, що, окрім нагальних потреб міста, варто не забувати і про історичні будинки. Адже вони мають архітектурні рішення початку минулого століття. Щоб побачити це, достатньо пройтися вулицею Майора Борищака. У колись міщанських будинках №19/а, 19/б, 19/в, 21, 23, 25, 27/3 збереглися кольори фасадів, оригінальні рішення дахів, цегляні ворота, прибудовані до помешкань.
Лушакова зауважує, що на будівлях можна помітити цікаві балкони-лоджії з дореволюційними решітками, яких ніде в місті більше не знайдеш.
Далі за ними, в одному з будинків, знаходиться гуртожиток Кременчуцького учбово-виробничого підприємства «УТОС».
Відновлювалася будова у 1958 році. При цьому історики переконують, що зведено її значно раніше.
Однак останнім часом все частіше ми чуємо про те, що і цю історичну будівлю незабаром можуть знести. А на її місці з’явиться новий житловий будинок з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
Ліна Романченко
