Ексклюзивне інтерв’ю.
У Кременчуці напередодні кременчужани, нарешті, відчули драйв від патріотичного, благодійного, очікуваного концерту гурту «Скай». Адже з початку повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України, жодного музичного заходу такого формату у нашому місті не було.
Поки шанувальники гурту збиралися біля МПК, журналістам нашої редакції вдалося поспілкуватися з солістом гурту Олегом Собчуком.
Як виявилося, у рамках благодійного туру наше місто стало 19 з 20. Сьогодні, 19 грудня, заключний концерт відбудеться у Черкасах.
Однак це не єдиний тур на рахунку гурту з 24 лютого. Де ще виступав колектив, на які потреби витрачає кошти та на інші питання – ми адресували гостю нашого міста.
- Як для вас розпочалася війна 24 лютого?
- Війна застала мене в Карпатах. Потім я приїхав в Тернопіль, куди пізніше приїхали мої рідні. Далі я їх відправив за кордон, а сам повернувся в Тернопіль, де вступив в добровольчій батальйон. Протягом місяця ми охороняли стратегічний об’єкт у Тернополі. А потім я почав займатися доброчинністю, допомагати переселенцям, волонтерством тощо.
Охороняючи об’єкт у Тернополі, ми несли варту зі зброєю, і в ночі. Про нас знала і поліція, і Територіальна оборона, і Збройни сили України, і Служба безпеки України.
- Творча діяльність залишалася тоді позаду?
- Не було ніякої творчої діяльності на початку війни. Був повний сумбур в голові і все. Лише зараз щось почало вирівнюватись. І то, я б не назвав це творчістю, я б назвав це більш протистоянням своєрідним.
- Коли зародилася ідея організувати такий благодійний тур?
- З’явилася людина, яка захотіла це організувати – це Тарас зі «Starlable». Тоді автоматично з’явилася можливість це зробити. Тому що немає сенсу сидіти вдома, читати новини. Хоча ми і так це не робили. Ми активно виступали і за кордоном, і в Україні. А що стосується конкретно туру, це вже, звісно, коли з’явився організатор, тоді ми вирішили, що реально проїдемось містами України. Хоча нас відговорювали: «Куди ви їдете? Зараз війна, кому потрібні ті концерти». Практика показує, що якраз під час війни людям і потрібно це. Це не лише просто якась развлікуха – це донат. Ти не сидиш дома, ти приходиш – то поєднуєш приємне з корисним. Ти співаєш улюблені пісні і донатиш. Автоматично наближаєш нашу перемогу. Ось і все. Плюс у нас є генератори і гітари. Тому ми дуже дякуємо, по-перше, нашим Збройним силам України. Друге, ми дякуємо всім українцям небайдужим, котрі приходять. І навіть є таки, що пишуть: «Я не можу прийти, в мене не виходить. Але я заплачу». Їм також величезний респект.
- Ви виступаєте перед військовими також?
- Звісно. Три години тому ми як раз виступали для військових. Але я не буду казати де. Однак це тут, у Кременчузі.
- Це у вас вже 19 концерт. Де найбільше вдалося зібрати коштів?
- Дивиться, 30 грн з кожного квитка іде на спеціальний рахунок ЗСУ. Плюс 10% іде з нас «мерчант» і плюс в нас є благодійні аукціони. Вся статсика, всі цифри зараз підбиваються і ми після завтрашнього концерту на своїх сторінках в соціальних мережах покажемо її. Але ми вже купили екофлоу (зарядна станція, ред.) на 2 кВт, плюс три генератори з Польщі вже поїхало на Херсонській напрямок. Ми про все прозвітуємо, все покажемо. Тому що насправді цифр, інформації багато. Тому краще я не буду говорити помилкових цифр. Ми тут нічого не приховуємо – немає сенсу. Не для того ми їхали, щоб собі щось придумувати. Просто ми деякі речі робили швидше, тому що хлопцям просто холодно. Якщо вже гроші є, люди скидаються, то ми зняли й замовили. Тому що з Польщі, наприклад, щоб приїхали ті самі генератори, це теж час. Тож, якщо хочете бачити всю інформацію, заходьте на наші сторінки у соціальних мережах і все побачите. Секретів там нема і не буде.
- Ви допомагаєте якимось певним бригадам чи військовим формуванням?
- Від 24 лютого ми вже переслали на різні фонди, зокрема, Фонд Сергія Притули, «Help heroes of Ukraine». Цілий серпень їздили по Сполучених Штатах, закрили 23 тисячі доларів для наших снайперів. Про це ми все прозвітували. Потім ми виступали в Європі, в Данії – про це ми також прозвітували, можете подивитися. Вже більше 7 млн грн перерахували на ЗСУ. Для різних бригад. З них є просто мої колеги, друзі звертаються, які служать в ЗСУ, є такі, що нам просто пишуть і надсилають офіційне прохання від командира. Ми все діло моніторимо. Звісно, у нас є звітність, скільки ми переслали. Зараз будемо звітувати, скільки з цього благодійного туру ми зібрали. Головне – що ми не сидимо вдома, склавши руки, а допомагаємо.
- Днями у вас був концерт у Херсоні. Як зустрічав Херсон?
- Херсон зараз не зустрічає. Херсону зараз важко – його бомблять постійно. Як раз ми були в процесі цього і виступали під час цього. Ми привезли туди гуманітарну і виступили. Там, де мали зранку виступати, туди і прилетіло. Нас врятували реально те, що в Одесі ми заїхали у військову частину, де виступили. Тому попали в Херсон вже після обіду. Через це виступили на протилежному боці. Ми хотіли це зробити – ми зробили. Ми раді, що людям допомогли і заспівали для людей. Незважаючи на прильоти, незважаючи ні на що.
- Що там вразило найбільш?
- Найбільше вразило те, що, коли я підійшов до людини і запитав, чи варто грати зараз, або не на часі, а вона каже: «Навпаки, ви грайте. Тут постійно так, ми вже звикли. Грайте, нам це треба». Сльози наверталися, реально. Тому зараз ми їздимо, і в кінці цього туру я можу впевнено сказати, що українців нереально здолати, просто неможливо. Ми такі вже люди, як титани. Без перебільшення. І як раз наша сила в тому, що ми не лякаємось, не замикаємось, не панікуємо. Ми навпаки. Ми приходимо, збираємось, пришвидшуємо і не боїмося. І це показує кількість людей на концертах.
- Коли наступний концерт в Маріуполі?
- Чим швидше. Я б вже завтра поїхав би, як би в мене була така можливість. Ми багато куди хотіли, до речі, поїхати. Нас військові просто не пустили, сказали, що нас там можуть вбити просто. У нас є бажання, ми шукаємо можливості, а не причини. У нас свій фронт. І тут ми максимально сміливі, на скільки нам дозволяє ситуація. Бо ми нікого не хочемо підставляти. Але хочемо допомогти. Я вважаємо, що ми не можемо сидіти, склавши руки. Ми маємо використовувати можливості, які в нас є, ті знання, той досвід, це вміння, цей дар, який маємо для того, щоб наблизити нашу Перемогу. Чим ми і займаємося.
- Що для вас Перемога?
- Зараз це все. Я раніше хотів миру, тепер я хочу Перемоги. Зараз це питання №1. І це не лише бажання, а й наша робота.
Олена Сінтюріна
Фото та відео Олександра Попенка
