Історія м’ясокомбінату тісно пов’язана з історією Кременчука. За понад 100 років тут трудились десятки тисяч містян. Усе почалось, коли у 1913 році брати Фридрих і Роберт Зейпти відкрили беконну фабрику. Але новий поштовх розвитку підприємство мало уже за сучасності, коли у 1998 році на базі м’ясокомбінату було створено акціонерне товариство «Кременчукм'ясо».
І зараз 14 працівників пам’ятають часи змін і оновлення підприємства, адже трудяться тут понад 25 років. Двоє із них дали інтерв'ю Кременчуцькій газеті.
Як зізнається жилувальник м'яса Юрій Кулинич, спілкується із пресою вперше. Чоловік небагатослівний, відчутно хвилюється. Він працює на підприємстві 28 років. А прийшов сюди зовсім юним 22-річним хлопцем, змінивши кардинально свою професію – із кухаря на учня апаратника.
«Спочатку влаштовувався в жировий цех. Поставили учнем апаратника і я там працював. Потім перевівся в ковбасний цех. Взагалі ж на м’ясокомбінаті я із 1995 році. З того часу працюю на одному місці. 24 роки на жиловці м’яса. Це коли із м’яса виділяють жили, щоб отримувати чисте м’ясо, яке далі йде на виробництво ковбаси», - розповів Юрій.
Із того часу відбулось багато змін. Зокрема, це можна сказати про обладнання, на якому працював кременчужанин.
«Цех розширився, підприємство за ці роки розквітло. Коли я прийшов, то це був старий м’ясокомбінат, а зараз - сучасне підприємство із новітніми технологіями», - розповідає чоловік.
Робота в Юрія Кулинича нелегка, адже доводиться працювати постійно в холоді. Для продукції потрібно підтримувати низьку температуру. Та говорить, що у них дружній колектив, атмосфера панує така, що хочеться йти на роботу.
«Ще на початку кар’єри на м’ясокомбінаті, коли пішов із кухаря, думав далі шукати себе в житті. Якось на першому році роботи говорю своєму технологу: «Мабуть, буду тікати». А вона мені: «Ти до пенсії тут працюватимеш». Так і виходить. У кожного працівника, як то кажуть, свій трудовий шлях, хто приходить і вливається в колектив, а хтось звільняється. По-різному. Кому треба робота, кому подобається тут, то затримуються», - слова Юрія.
Взагалі сам чоловік живе роботою і своєю садибою, що в селі Піщане.
«Я захоплююсь вирощенням розсади, веду господарство домашнє. Оце таке в мене захоплення»,- говорить.
Зізнається, що дуже любить споживати продукцію рідного підприємства.
«Так, якщо ковбаса, то лише «Фарро». Куштував і інших виробників, але наша найкраща», - його слова.
Наостанок розмови зізнається, що у виборі професії неабияку роль відіграла спадковість. Його дідусь працював саме із м'ясом у їдальні «КрАЗу».
«Я ж спочатку кухарем був, а він завжди м’ясник. Зараз же мені дуже подобається робота, дуже подобається наш колектив, ні в якому разі не збираюся кидати і щось змінювати», - підводить підсумки Юрій Кулинич.
Схожа історія у технологині ковбасного цеху ПрАТ «Кременчукм'ясо» Ірини Купирової. Для неї це підприємство стало рідним від початку трудової кар’єри. Тут вона пройшла щабелі зростання: від лаборантки до технологині.
«Я закінчила Полтавський технікум м'ясної промисловості. На той час (у радянські часи) це був технікум державного значення. А оскільки я на відмінно захистила дипломний проєкт, тож мала обирати місце призначення. Була перспектива поїхати працювати і в ту ж Прибалтику, і в Київ, але я обрала своє рідне місто, приїхала сюди працювати на м’ясокомбінат. Спочатку була лаборантом-мікробіологом, згодом вже - інженером-радіологом. Тоді це було дуже актуально. Саме підприємство направило в Київ, в Інститут підвищення кваліфікації, де і навчалась. Потім я вже заочно закінчила Київський національний інститут харчових технологій», - розповіла Ірина.
Так уже понад 20 років вона працює технологом в ковбасному цеху.
«За цей час підприємство дуже змінились. Коли починала трудовий шлях, то це було типове радянське підприємство. Звісно, і обладнання тих часів, і лінії зовсім не ті, що зараз, та, власне, і технології були іншими. Зараз же використовується обладнання австрійського, німецького виробництва. На лініях сирокопчених ковбас – італійське. І звичайно ж, відповідно до цього, використовуються сучасні європейські технології. Але ми використовуємо паралельно і традиційні рецептури виробництва, ті, які ще були розроблені за радянських часів. Це, наприклад, наша лікарська ковбаса, краківська. Звичайно, ми їх не порушуємо, використовуємо. Раніше був ГОСТ, зараз називається Державний стандарт України. Тобто, всі ці технології перенесені в український стандарт. Але не у всіх є можливість на підприємствах використовувати саме їх. Звичайно, час диктує якісь свої вимоги і ми регулярно вводимо якісь нові види продукції, використовуємо нові види оболонок, враховуємо потреби населення», - розповіла технологиня.
Сама ж Ірина при споживанні ковбас віддає перевагу саме продукції із традиційними рецептами. Нагадує, що на їхньому підприємстві, як у всій Україні, пройшла дерусифікація назв продукції. Це стосується зокрема традиційних ковбас «Московської», «Невської». Приміром, та ж «Московська» стала «Українською».
«Так склалося, що я взагалі жодного дня не працювала на іншому підприємстві. Це вже мені рідний дім. У нашому колективі переважна більшість – молодь. Це позитивно впливає на результат нашої діяльності. Тому що молодь, вона по-іншому мислить, в неї другий підхід до роботи. Отже, багато таких креативних ідей, які, мабуть, нам вже важко зрозуміти. Тому, і поєднується професіоналізм досвідчених працівників і креативні ідеї молодого покоління. Так склалося, що кожен працівник (я кажу за наш колектив) у якому б не був місті, купує якийсь м'ясний цікавий продукт. Ми його зрівнюємо з нашими, І для нас це є обов'язковим - дивимося, що роблять конкуренти, а що виготовляємо ми», - розповіла Ірина Купирова.
Наостанок розмови кременчужанка сказала кілька слів із нагоди 25-ої річниці ПрАТ «Кременчукм'ясо» та 110-ти річчя заснування м'ясокомбінату:
«Хочу побажати своєму колективу те, що ми бажаємо рідним, близьким людям. А саме - миру, здоров'я. А так, як підприємство для мене, це – родина, то бажаю нашій родині процвітання».
Нагадаємо, Вітання з нагоди 25-ої річниці ПрАТ «Кременчукм'ясо» та 110-ти річчя заснування м'ясокомбінату
Світлана Павленко
