Весела, жартівлива, патріотично-розважальна програма, в якій зібрані усі хіти та нові пісні, що увійшли до нового альбому «Мелодія мого серця», була відіграна на «Ура!»
Вчора Кременчук відвідали відомі народні лісапетниці, справжні зірки з народу, переможці телевізійного проєкту "Україна має талант" та просто прикольні тітки, яких очолює незмінна маманя – комбат, Заслужений працівник культури України Наталія Фаліон – театр пісні «Лісапетний батальйон».
У кременчуцькому шпиталі вони зіграли благодійний концерт, а нову програму колективу можна було побачити ввечері у МПК, зал якого був заповнений глядачами майже вщент.
Весела, жартівлива, патріотично-розважальна програма, в якій зібрані усі хіти та нові пісні, що увійшли до нового альбому «Мелодія мого серця», була відіграна на «Ура!»
Але виступ «Лісапетного батальйону» – це ще надпотужна важка артилерія українського гумору.
Ну, наприклад, пані Наталія розповіла про всі «рози», якими хворіють люди у її віці: склеРОЗ, остеохондРОЗ, остеоартРОЗ та інші…
«Але ми їх відкидаємо і хочемо, аби кохані дарували нам лише справжні рози», - сказала співачка, при цьому назвав себе самою високою шоу-бабкою України.
До речі, з самокритикою у Наталії Фаліон все в порядку.
«Ну, так – я товста баба. І що? Ми з роками не краще. Але мені більше трохи два рази за 30. А те, що кілограм набрали, так то через те, що розум не влізає в голову і розповзається по тілу. Ми ж мудрі жінки!» - жартувала зі сцени співачка.
Своїх колежанок по сцені вона назвала китайськими петардами, бо коли, хто і де вистрелить і куди вони полетять, пані Наталія не знає. Але знає, що таких, як вони, справжніх українських дівчат, ніякий коронавірус не бере.
«Вона випила склянку молока та з’їла оселедець і нічого. Працює далі. То коронавірус зрозумів, що йому тут нічого робити», - шуткувала співачка.
Розповіла вона і про своє рідне село.
«В місті на кожний орган є доктор. А у нас один фельдшер на всіх, у якого два діагнози: «Херня» і «Звіздець». Ось коли до чоловіка приходять відразу 7 баб - це звіздець, а коли до 1 жінки 7 чоловіків – то херня», - шуткувала фронтмен гурту зі сцени.
Але, звичайно, пані Наталія задавала тону і під час співів.
Для глядача звучали такі хіти, як: "Лісапет", "Сама файна", "Секс-бомби", а також нові пісні: "ЗСУ", "Мелодія мого серця", "Пісня про маму", "Хай щирий сміх лунає" та інші.
«Сьогодні мелодія кожного українського серця – це мелодія перемоги…Наш батальйон газує, і я прошу Бога кожен день зберегти життя захисникам, щоб вони повернулися до дому. А ви також сприяйте цьому і донатьте на ЗСУ. Славімо мужність і доблесть захисників!» - сказала співачка і заспівала пісню про ЗСУ.
До речі, зовсім скоро минає два роки від часу повномасштабного вторгнення росії в Україну. Як змінився репертуар гурту? що зараз хоче чути глядач - сумні, чи навпаки веселі пісні? Про це та інше ми традиційно поспілкувалися з Наталією Фаліон до концерту.
На початку спілкування з журналістами пані Наталія заявила, що в Кременчук приїжджає з великим задоволенням і багато разів. Кожен раз вона дає інтерв'ю, кожен раз привозить нові пісні, кожен раз намагається чимось здивувати, обрадувати свого глядача і вона дуже цінує саме таких глядачів, які вже вдесяте приходять на її концерт. При цьому вона боїться чимось образити тих глядачів, які прийшли вперше, бо після виступу мають захотіти прийти ще раз.
- Ви сьогодні презентуєте новий альбом, розкажіть нам, про що він, що хочете донести глядачам?
- Насамперед, я хочу донести глядачам те, що ми українці, що ми маємо дбати за свою землю, ми маємо допомагати тим, кому ця допомога потрібна, ми маємо співати наше українське. Мої пісні наближені до українського фольклору. І я вважаю, що на цьому стоїть наша українська культура і наш глядач. Це йому дуже близька тематика, саме пов'язана з маленькими, великими радощами, з бідами. Мої пісні – про життя, про сьогодення, про любов. Дуже різноманітна тематика моїх пісень, тому що я сама непроста жінка. Намагаюся співати про все і потроху.
- Що зараз найбільше хочуть чути глядачі - це все ж таки більш веселі пісні, чи навпаки більш сумні пісні?
- Ви знаєте, тут важко сказати. Я вважаю, що всього має бути в міру. А так як я представник більш гумористичного жанру і люблю свою роботу, я вважаю, що мене зараз більше треба якогось позитивного, тому що в нас є кому засмучувати нас. А виводити з депресії нема кому. Якщо весь час на тих негативних новинах, якщо дуже глибоко занурюватися в свою біду, проблеми, такі загальноукраїнські, воно дуже розбалансовує тебе, воно руйнує. А коли людина... Хай це буде ні про що. Але хай це буде на веселій ноті. Воно допомагає, знаєте, розслабити. Якось розкріпоститися. І людина трошечки звільняє з голови всі ті важкі думи. І вона відроджується, вона набирає сили. А де нам брати позитиву? От саме з таких от зустрічей. Маленьких, великих. З концертів «Лісопетного батальйону». Після них людина стає сильніша. Вона приходить додому, вона розправляє крила. Вона думає: «О, вони можуть».
- Але в країні все ж таки війна. І я хочу запитати вас про нові пісні ваші, які присвячені Збройним силам України. Що можете розказати про них?
- Сьогодні є нова пісня про Збройні сили, про доблесть і мужність наших вояків. Це основна тема зараз в творчості всіх артистів. І ми не виключення. У нас цілий альбом є. У нас він є вже рік. І ми його додаємо. І додаємо до цього альбому пісні. Сьогодні одна з таких пісень буде звучати. Я не хочу повторюватися. Тому що я вже привозила сюди пісні на патріотичну тему. А я завжди хочу щось нове. Можливо, це й неправильна позиція. Можливо, треба одну й ту саму пісню на кожному концерті повторювати. Але я люблю щось нове. І ця тематика, звичайно, обов'язкова. Наша громадська позиція має бути чітко виражена на кожному концерті. І саме головне – кожен має робити все можливе і неможливе, не задумуючись, не аналізуючи, не роблячи якусь перспективу, для того, щоб зберегти життя наших захисників, допомогти їм, вирішити якусь маленьку чи велику їхню матеріальну проблему насамперед. Бо кожен концерт – це донат. Я не просто приїхала піднести дух, а я ще й приїхала і порахувала: два концерти відбула, в мене вже на один дрон гроші є. І не тільки на нього. Я вже, знаєте, з такої точки зору підходжу до кожного концерту. І роблю те, що вмію, те, що хочу, і те, що потрібне зараз в цілому для нас у світі.
- А ви допомагаєте якійсь конкретній бригаді?
- Дуже багатьом. Мої земляки служать у штурмовому загоні, в Азові. Ось в Азові служить наш односелець. І 71-а бригада, і 54-а… 95-та. Я можу не знати цифри, але добре знає мій голова сільський. От я приїжджаю з концертів, я приходжу до нього, кажу: «Так, я привезла конверт. Скільки ти можеш? - 100 тисяч. - 100 тисяч. Гарно. Що ми купуємо? - У мене є такий список». Він каже: «От Іванові треба зарядне, тому треба рацію, а тому треба…» Дивиться, що у нас по грошах виходить. Я дуже практична людина. Я не участвую у великих фондах. Я допомагаю так. Попросять заспівати там якийсь фонд, збірний там концерт. Я то роблю. Але у мене є конкретні завдання. Дуже конкретні завдання. І я їх виконую. Слава Богу, поки що мені вдавалося.
- Ви сьогодні виступали перед військовими в шпиталі. Як зустрічали вас?
- Важко в таких закладах виступати, бо ти відчуваєш якусь свою провину. Що ти от стоїш здорова, весела, а вони вже там і на милицях, і з травмованою душею. Але ти намагаєшся якось достукатися до них, якось їх розморозити. От сьогодні… так. Був один хлопець, як мені сказав Микола Миколайович, (директор реабілітаційного шпиталю), що хлопець перший раз сьогодні посміхнувся. Каже: «Ви більше зробили як психологи для нього». Він мені як це сказав, в мене крила виросли.
- Давайте про дещо особисте. Ми знаємо, що у Кременчуці ви шили собі сценічний костюм. Чи побачимо ми нарешті його?
- Вони зимові. Отакі гарні, біленькі. Ми працюємо в них на вулиці, бо ми до тої пори на вулиці мерзли, хворіли. А слава Богу, дякую кременчуцькій майстрині Наталії, що в нас тепер є такі кожужки. І якщо мене запрошують десь на вулицю, ми вже в таких кожужках виступаємо. Ми на телебаченні були, в цих кожужках презентували пісню про зиму. Я не можу приїхати до Кременчука в кожужці, як мені тут інтерв'ю давати жарко. А ще як я кожужок вдягну?
- У вас ще є одна традиція під час відвідування Кременчука – поправляти стан свого здоров’я, ходячи до лазні. Чи буде сьогодні такий похід?
- Обов'язково. Традиції – це саме останнє, що ми можемо порушити.
- Що вам дає натхнення?
- Я не знаю. Воно в мене є, просто є. Я така людина, я люблю те, що я роблю. Я люблю свою роботу, люблю свою творчість, люблю свої пісні, люблю своїх молодиць. Оце і дає натхнення. Я прокидаюся і я живу, я просто живу. Я думаю: що я маю зробити? Ми щойно записали три нові пісні, тільки починаємо з ними працювати. І це вже натхнення. А у мене вже щось є нове. Значить, я рухаюсь, я не стою на місці… Натхнення, воно в мене завжди. Мені не треба його поповнювати.
- У вас вишиванка ручної роботи. У вас є якась своя майстриня є улюблена?
- Сестра. Моя двоюрідна сестра вишивала мені, дочці, невістці. А взагалі, от Марійка вишивала сама собі. Галі вишивала сама собі. Ще одній Галі вишивала племінниця. Наді вишивала знайома з Франківська. Ну, кожна собі знаходить. Якби ще я її вишивати вміла, то вже б ікони з мене писали. Я таке ніколи не буду робити.
- А городину цього року будете садити? А допомагати садити Галі?
- А як же? Ми без цього не можемо. Зараз почнеться весна, будуть городи, будуть квітники, будуть концерти, будуть якісь творчі зустрічі. Будуть білі дні, будуть чорні дні, будуть всякі. Ну, таке життя. Ми просто рухаємося вперед і робимо свою роботу!
Олег Булашев
Фото та відео Олександра Попенка
