У кожного покоління свої спогади про рідні локації, торговельні та розважальні заклади. Простори ті самі, а враження - різні. Перед Днем міста, що відзначатимемо найближчими вихідними, пропонуємо трохи поностальгувати.
Від військових гуртків – до «Європи»
Пройти повз двоповерхову будівлю на вул. Соборній і не помітити її - практично неможливо. І хоча сьогодні вона стоїть майже без ознак життя, у багатьох кременчуківців це місце назавжди залишилося частиною молодості, відпочинку та гучних вечорів. Після Другої світової війни, у 1950-х роках, на тодішній вул. Леніна у Кременчуці звели Будинок офіцерів. Такі споруди будували в багатьох містах СРСР, де розташовувалися військові гарнізони.
Будинок офіцерів став важливим культурним і громадським осередком для військовослужбовців та їхніх родин. Чимало містян пам’ятають, як тут діяли різноманітні гуртки, проходили концерти, заходи та кінопокази. У 1990-х роках будівля втратила своє первинне призначення, а згодом її суттєво перебудували. Уже в оновленому вигляді тут відкрився сучасний торговельно-розважальний комплекс «Європа», який став одним із найвідоміших центрів дозвілля у Кременчуці. Для багатьох містян «Європа» асоціюється із цілою епохою. Тут працював ресторан «Пікассо», де проводили банкети, корпоративи та святкували весілля. У боулінгу відпочивали родинами й компаніями друзів, а паб «Августин» збирав любителів живої музики та концертів майже щовихідних. Утім найбільше ностальгії у кременчуківців викликає нічний клуб «Ваніль». Саме тут вирувало нічне життя міста — гарячі вечірки, танці до ранку, яскраві знайомства та атмосфера безтурботної молодості, яку багато хто згадує й сьогодні.
Від річкових воріт міста - до відпочинкової локації
А я ще плавала… чи плавав… із річкового вокзалу на «Метеорі» чи теплоході. Такі спогади й досі з теплом зберігають чимало містян. Для когось річковий вокзал став символом дитинства, для інших — початком подорожей Дніпром, а дехто пам’ятає навіть його будівництво.
Зведення будівлі річкового вокзалу у Кременчуці розпочали у 1980 році, а завершили за 5 років. Після відкриття вокзал приймав пасажирські судна — круїзні теплоходи, швидкісні «Метеори», «Ракети» та інший річковий транспорт. Втім, із часом регулярне пасажирське сполучення почало занепадати. Станом на 2011 рік річковий вокзал уже був закритий для регулярних перевезень. У 2012 році в будівлі провели ремонт і там розмістився офіс банку. У 2014 році на фасаді з’явився великий напис із назвою міста. Під час навігації його добре бачили містяни та туристи, які пропливали повз на моторних човнах, катерах чи байдарках. Інколи до причалу пришвартовувалися круїзні лайнери, однак це було ще до пандемії COVID-19. Також існували плани відновлення регулярних пасажирських перевезень Дніпром із зупинкою у Кременчуці. Навіть обговорювали закупівлю сучасних швидкісних катерів. Проте повномасштабне вторгнення росії змінило ці наміри. Однак територія біля річкового вокзалу продовжує жити. Не так давно праворуч від будівлі облаштували невеликий сквер, і локація знову стала привабливою для прогулянок та відпочинку біля Дніпра.
Пішли, то й пішли
Декомунізація та деколонізація залишили помітний слід у публічному просторі Кременчука. За останні 15 років із мапи міста назавжди зникла низка пам’ятників і меморіальних знаків радянської та російської імперської доби. Для когось це стало символом очищення простору від тоталітарного минулого, а для інших — втратою звичних міських орієнтирів та частини власних спогадів. Одним із останніх у місті демонтували пам’ятник матросам більшовицької Дніпровської флотилії, встановлений ще у 1938 році в Крюківському районі.
У 2024 році біля мерії також прибрали стелу «Борцям за владу Рад» — ще один радянський символ, який десятиліттями залишався частиною міського ландшафту. З листопада 2022 року більше немає погруддя російського поета Олександра Пушкіна, що стояло на колишньому бульварі Пушкіна (нині — бул. Українського Відродження).
Але головним символом епохи, безумовно, був пам’ятник Володимиру Леніну на пл. Перемоги. Його демонтували у лютому 2014 року під час Революції Гідності. На відміну від багатьох інших міст, у Кременчуці монумент не знищили повністю, а акуратно зняли та передали на зберігання. Утім процес прибирання масивного постаменту з місяця встановлення виявився складним і тривалим: для цього навіть запрошували спеціалістів з інших міст.
Також обговорювалася ідея залишити так званий «стакан» постаменту та встановити на ньому тризуб. Попри суперечливість рішення, площа після знесення ніби втратила свій архітектурний центр. На це звертав увагу директор Кременчуцького краєзнавчого музею Артем Ряса. За його словами, тепер люди під час фотографування більше звертають увагу на багатоповерхівку поруч.
«Поверніть яйце»
Втім, цікаво, що містяни інколи ностальгують зовсім не за радянськими монументами, а за більш неформальними символами міста.
Одним із таких стало знамените «веселе яйце» у Придніпровському парку. Незвичний бетонний персонаж з’явився там у 2003 році. Кумедне яйце у червоних чоботях і капелюсі сиділо на великому постаменті - чаші та привітно махало рукою перехожим. Загальна висота композиції сягала близько 4 м. Містяни сперечалися, кого саме нагадує скульптура — Шалтая-Болтая чи якогось казкового героя. Проте «веселе яйце» простояло лише до вересня 2007 року. Напередодні приїзду до Кременчука тоді ще кандидата у Президенти України Віктора Януковича його прибрали. Тоді міська влада заявила, що скульптуру відправили на реконструкцію. Однак до сьогодні воно не відновлене, хоч чимало містян хочуть цього, говорячи: «Поверніть яйце».
Від «Лакомки» - до «Шляпи»
Готуючи цей матеріал, журналісти нашої редакції запитували містян, що з минулого Кременчука запам’яталося їм найбільше. І переважна більшість називала саме заклади торгівлі та громадського харчування. Адже для багатьох кременчуківців місто — це не лише вулиці й будинки, а ще й смаки дитинства, місця зустрічей та маленькі сімейні традиції. Безумовно, одним із таких символів стало кафе «Лакомка», що працювало на тодішній вул. Леніна (нині вул. Соборна). У радянські часи саме тут, як кажуть старожили, одними з перших у Кременчуці почали продавати молочні коктейлі. Тепло згадують й кафе «Ватрушка» та легендарну «Вареничну». Саме у «Ватрушці» відвідувачі вперше відкривали для себе піцу-ватрушку, яка тоді здавалася майже закордонною екзотикою. А вже у 2000-х справжнім магнітом для молоді стала піцерія «Челентано». Біля закладу постійно було людно, а всередині — гамірно та атмосферно. Чимало кременчуківців і сьогодні згадують, що саме там святкували дитячі дні народження, зустрічалися після уроків чи проводили перші побачення.
Водночас у місті можна і зараз почути фразу: «Зупиніть біля Шляпи». Так називали будинок у центрі міста із впізнаваною вивіскою зеленої шляпи. Колись тут працювало популярне кафе, а сама «Шляпа» настільки закріпилася у міському просторі, що стала неофіційним орієнтиром для кількох поколінь містян.
Про торгівельні спогади
Центральний універмаг у Кременчуці — Будинок торгівлі — і досі залишається частиною головної вулиці Соборної, хоча у зовсім іншому вигляді. Колись саме сюди їхали за дефіцитним одягом, парфумерією, тканинами та галантереєю не лише мешканці міста, а й жителі навколишніх районів. Для багатьох це був справжній символ міського шопінгу радянської доби.
Ті, чиє дитинство припало на радянські часи, добре пам’ятають магазин «Дитячий світ», що розташовувався на тодішньому бул. Пушкіна. Це було головне місце для дітей і батьків, де купували іграшки, шкільну форму, канцтовари та безліч інших речей, що ставали маленьким святом для родини. Окреме місце у спогадах кременчуківців займає магазин «Алмаз» (зараз вул. Соборна) — найвідоміший ювелірний магазин міста. Саме тут купували обручки, годинники та прикраси з дорогоцінних металів. Для багатьох сімей похід до нього пов’язувався із важливими подіями життя.
А магазин «Каштан» (район водоканалу) був культовим місцем для радянських меломанів. Тут продавали вінілові платівки, аудіокасети, музичні інструменти, програвачі та радіоприймачі. І навіть ремонтували телевізори.
Нині вже тридцятирічні кременчуківці згадують своє дитинство через магазини мережі «Сударь» і «Три товстуни». В одному з них навіть були акваріуми з живою рибою — справжній маленький зоокуточок, біля якого із захопленням зупинялася малеча. Не можна оминути й перший великий міський гіпермаркет «Простор». Коли він відкрився на Молодіжному, туди їздили цілими родинами — більше як на екскурсію, ніж просто за покупками. Велика торгова зала, яскраві вітрини та відчуття сучасного формату торгівлі тоді справляли неабияке враження. Окреме місце спогадів - гіпермаркет «Амстор». Для багатьох він став улюбленим місцем покупок, зустрічей і щоденного життя. Але у червні 2022 року торговий центр знищила російська ракета. Разом із будівлею війна забрала життя покупців і працівників, залишивши у пам’яті кременчуківців одну з найтрагічніших сторінок сучасної історії міста.
Олена Ліпошко за матеріалами відкритих джерел і спогадами
Фото «Околиці Кременчука», Фейсбук-сторінка Архівний відділ міста Кременчук
