Ексклюзивне інтерв'ю.
195 років тому французький фотограф Жозеф Ньєпс намастив на металеву пластину тонкий шар асфальту і виставив її на сонці в камері-обскурі. Завдяки цьому він отримав перше у світі «відображення видимого». Фотографію, яка йменується «Вид з вікна», Жозеф Ньєпс знімав майже вісім годин. І саме вона стала початком світового фотографічного мистецтва.
Сьогодні фотографія стала масовим захопленням. До того ж розвиток технологій призвів до того, що, навіть кожен, хто має смартфон, може відчути себе фотографом. Сьогодні ми вже не чекаємо, коли вилетить «пташка» з громіздкого апарату, а знайти для себе роботу фотографи можуть у найрізноманітніших сферах діяльності. Професія фотографа для більшості людей видається простою, але є в ній є щось незвичайне та особливе.
Останній тиждень «Кременчуцька газета», в рамках проєкту «Вибираємо найкращих», за допомогою народного голосування обирало найкращого фотографа міста.
9 січня завершилося голосування за звання найкращого фотографа у нашому місті, якого обирали читачі «Кременчуцької газети».
За підсумками голосування найбільше голосів отримала Юлія Дубина. Тож нещодавно ми вручили переможниці нашого конкурсу пам'ятну грамоту та подарунки від редакції.
- Ще раз вітаю вас із таким почесним званням, адже не так просто отримати звання «Найкращого народного фотографа Кременчука». У Кременчуці дуже люди трішки вибагливі, і тут така нагорода. Як ви вважаєте, за що?
- Перш за все, хочу сказати, що це взагалі було дуже неочікувано для мене, і це принесло мені скільки радості і позитиву, що вам не можу передати. Я думаю, що все ж таки моя робота і мої труди не пройшли даремно, що люди, які за мене голосували, все ж таки керувалися моїми роботами та моїми здібностями. Напевно, мої фотосесії проходять так само позитивно, як я собі це і виявляю.
- У вас ті, хто приходить до вас фотографуватися, потім постійно продовжують до вас звертатися, правильно?
- Так, дуже приємно, що мої клієнти стають мені навіть близькими друзями. І з року в рік, наприклад, починаємо з весілля, потім може бути вагітність, хрестини, дитина, перший рік і сімейні фотосесії.
- Зараз ми говоримо про заплановану зйомку - ту, що в студії, портретну і так далі. А в повсякденному житті з собою, мабуть, постійно носите фотоапарат? Що у вас в вашій кобурі?
- У моєму рюкзаку знаходиться вся моя техніка. Обов'язково там, крім фотоапарата, ще є об'єктиви. Спалах, різні акумулятори, батарейки, флешки. Кожного дня я його з собою не ношу, тому що мої плечі цього б не витримали. Об'єктиви дальній і ближній.
- Зараз багато громадян почали фотографувати на телефони, і самі обробляють фото. Як вважаєте, їх можна назвати фотографами?
- Я вважаю, що так. Зараз саме мобільна зйомка набуває такої популярності. Люди, які знімають на телефони, ведуть сторінки магазинів, різних підприємств, виробництв, кав’ярень. І я поважаю їх за їх працю, тому що телефони, які зараз виходять, останні флагмани - вони дають класну якість, то чому б ні.
- А ви свого часу, коли ще не стали фотографом, зверталися до професійних майстрів?
- Сама фотографією займаюся вже 11 років. Тоді, коли почала, це не було так сильно популярно. Тому раніше, до того, як я стала фотографом, моя перша зустріч з фотографом відбулася саме на моєму весіллі. Я зрозуміла, що це було 11 років тому. До цього я фотографувала на «мильничку» подружок. У мене купа фотографій з інституту. Багато я знімала дівчат. І якось вони мені нагадали, що я ще в школі з собою брала на якісь вечори «Кодак».
- А перший фотоапарат свій пам'ятаєте?
- Звісно. Так. Це був, мабуть, плівковий, ще в школі. А потім із таких «мильничок», яких ми називаємо, був у мене «Олімпус», який скрізь із собою носила.
- Вважався хорошим фотоапаратом, правильно?
- Так. І якість була непоганою. І вже це була цифрова фотографія. Її можна було відразу скинути на комп'ютер, не треба кудись нести, щось проявляти.
- А що вас спровокувало, що обрали фотографію своєю професією? Як все почалось?
- Це було взагалі дуже цікаво. Ми з чоловіком, коли я була вагітною, пішли дивитися фотоапарат, щоб фотографувати дитину. Він хотів гарний, дзеркальний. Я хотіла зекономити. Думаю, так все, куплю собі звичайну мельничку. А потім в одну хвилину прийшла думка, що я хочу цей дорогий фотоапарат купити, і я стану фотографом. Просто така прийшла в одну секунду така думка.
- Тому що дуже багато практики в момент декрету?
- Так, і є час, напевно, на те, щоб зрозуміти, ким ти хочеш стати. Тому що взагалі після школи ти ще не зовсім і розумієш, ким хочеш бути. Я по спеціальності фінансист, але я не працювала зовсім, не захотіла, це не моє абсолютно.
- Ви вкраплюєте творчість у роботу по ходу, чи ви все-таки ви більше за продуману зйомку чи за імпровізацію?
- Ой, це буває абсолютно по-різному. Буває така імпровізація, що навіть не розумієш, як це вийшло, а буває, готуєшся, придумуєш ідеї, дивишся, надихаєшся іншими фотографами, дивишся ідеї в тому ж Пінтересті, для того, щоб повторити якусь творчу зйомку.
- А якісь незвичайні, смішні чи курйозні історії, пов’язані з фотографуванням у вас були?
- Я, ви знаєте, інколи згадую... конфузи, можливо, якісь такі, які завершилися хорошими. Із конфузів, що такого могло статися? Те, що на одну годину зйомки в студію прийшли два фотографи. Але ми викрутилися - фотографували в різних локаціях.
- А, наприклад, бувало, що приїжджаєш на зйомку, а немає флешки?
- Ой, це, напевно, найбільший страх фотографа: побачити, що флешки немає. Ні, я дуже хвилююся перед цим, завжди перевіряю з вечора, чи все готове, скидаю всі фотографії. І перевіряю в день зйомки завжди, чи точно зі мною все є. Тому, слава Богу, такого не відбувалося. Але були такі навіть випадки, що я заміняла фотографа, тому що фотограф забула про зйомку і не приїхала. Таке було, так.
- Якщо минулі роки порівнювати з повномасштабним вторгненням, менше стало замовлень чи не змінилася кількість?
- Спочатку, коли почалося повномасштабне вторгнення, декілька місяців взагалі не було ніяких зйомок. Не було фотосесій і бажань людей до того, щоб творити так точно. Тому спочатку ні, а далі, ви знаєте, люди почали цінувати кожну хвилину життя і почали фотографуватися. Тому що це пам'ять, наша історія.
- Як така собі реабілітація навіть, так?
- Так. Якось мірою в теперішній час відволіктися і побачити себе з боку. Адже зараз, на жаль, позитиву дуже мало, тому фотографія як вихід із такого депресивного стану, який у нас зараз.
- Назвіть топ-5 місць Кременчука, які вважаєте найпопулярнішими і найвдалішими?
- По місту у нас дуже багато парків, де можна завжди зробити фотосесію. Це і Міський сад, це і я дуже люблю фотографувати Парк Миру, сквер ім. Олега Бабаєва. Також дуже люблю знімати біля Дніпра. Отже сюди враховую парк Придніпровський і набережну. Сюди додам студії по місту і заклади відпочинку: кав’ярні, наприклад, у них теж виходять гарні фотографії.
- У кого з метрів фотографії ви вчитеся, кого берете за приклад, хочете наслідувати?
- Дивіться, зараз мені дуже подобається творчість Костянтина Лібкоса - українського фотографа, який зараз фотографує в гарячих точках, і показує всьому світу насправді, що у нас відбувається.
- Репортажна зйомка?
- Так, репортажна зйомка в нього. А із світових фотографів можливо, Енні Лейбовіц, вона так знаєте, за простоту, без пафосу, за справжню фотографію.
- Які у вас плани на майбутнє? Що в найближчий час плануєте реалізувати?
- Реалізація в творчості. Знаєте, завжди стараюся придумати щось творче, аби відволіктися від комерційних зйомок, для того, щоб прийшло якесь натхнення.. Тому інколи у студії приїжджаю з подругами, фотографую їх, інколи запрошуємо моделей. І ми вигадуємо щось таке, чого, наприклад, не побачиш у звичайному житті. А ще хотіла б купити плівковий фотоапарат.
Нагадаємо, Хто отримав звання найкращого фотографа Кременчука
Олег Булашев
Ліна Романченко
відео, фото Олександра Попенка
