Новий керівник закладу розповів про власні досягнення, головні вектори роботи на новому місці та історію, яку не потрібно зубрити.
На початку лютого 2026 року стало відомо, що Кременчуцький краєзнавчий музей очолив молодий, амбітний громадський діяч Артем Ряса. Активні мешканці Кременчука знають його як людину, яка знається на історії нашого краю та продовжує її досліджувати. За його ініціативи у місті перейменовано деякі вулиці та зупинки громадського транспорту. Проте є представники громади, які вважають, що 27-річний Артем навряд чи володіє необхідними для цієї посади компетенціями. Тож ми вирішили поспілкуватися з Рясою та познайомити з ним наших читачів.
- Ви з дитинства думали про те, що можете стати керівником музею?
- Ніколи не думав. Хоча я з останнього покоління, яке пам'ятає наш Кременчуцький краєзнавчий музей. Мені було років 8-10. Я пам'ятаю, як він функціонував на повну міру. Мені подобалось приходити сюди - це така була поважна структура в місті. Зараз, коли я спілкуюся з молодими людьми, то розумію, що ціле покоління чекає на оновлений музей. Хоча є й такі люди, які не звертають увагу на краєзнавчий музей. І власне це мене зацікавило. Наш заклад має привабну адресу - розташований на перетині всіх шляхів, тому має стати центром, що притягує і молодь, і старше покоління. Молодь, з якою я спілкувався, зацікавлена проводити тут змістовні заходи. Старше покоління має якісь свої історії, якими може поділитися.
Під час воєнних дій музей має працювати хоча б в форматі першого поверху... Я, як політолог, можу сказати, - це війна наративів. Вони (росіяни, ред.) штурмують нас своїми фактами про нову росію, Малоросію і так далі. Це власне те, чому зараз голова переговорної групи - Мединський (Володимир Мединський, російський ідеолог режиму путіна, ред.). Він є автором сучасного підручника історії для російської молоді. Наша задача, як краєзнавчого музею, зробити так, щоб молодь і покоління, яке ми маємо, розуміли свою роль в історії: роль Кременчука, роль взагалі України. Це дуже важливо… Кременчук ніколи не був околицею… Старий Кременчук надзвичайно унікальний: це перетин різних культур, шляхів. Тому ціль музею - зробити акцент на ці всі історії, на те, що Кременчук - європейське українське місто з гідною історією і з гідними людьми.
Звичайно, наша глобальна ціль – повноцінне функціонування музею. Але я обережно скажу, що ми вивчаємо всі ці питання, як це краще зробити. Утім не назву якихось чітких дат. Хоча ми вже зараз можемо проводити лекції, конференції за участі активного населення, молоді. І будемо це впроваджувати.
- Яким чином ви це будете робити? Тому що більша частина молоді зараз «сидить» в гаджетах і затягнути її до музею, мені здається, не дуже реально. Зараз навіть не існує практики приводити школярів до музею.
- Тут все дуже просто. Є різні напрямки і один з них, ви самі зазначили - соціальні мережі. Дехто вважає їх ворогом, я - іншої думки… Це класний аргумент для того, щоб достукатися до тих, хто потенційно зацікавлений у цьому контексті. Я вам можу навести реальний приклад. З 2019 року я особисто провів десь 5 екскурсій до різних об’єктів модернізму для людей, які спеціально для цього приїжджали до нас з різних куточків України. Це мозаїки в Кременчуцькому національному університеті, барельєф і вітраж в Міському палаці культури тощо. Ми щодня повз них проходимо і не звертаємо увагу. А це є цікавим для молоді. І чому б, наприклад, не створити про це лекцію? Щоб самі дослідники модернізму для інших зацікавлених людей провели лекцію - це нам під силу.
- Це для тих, кому цікаво. Але є люди, які про це не думають, і коли прочитають слово «лекція», скажуть: «Ой, ні».
- У нас в місті є багато цікавих просторів. В одному з них проходить чимало лекцій на різні тематики. І є зацікавленість в них. Комусь зайде оцей модернізм, комусь - єврейський напрямок чи технологічний тощо. От зараз одна з ідей - 3D-моделі відбудови втрачених наших пам'яток. Якщо хтось займається моделюванням - буде цікаво послухати.
Ще одним важливим напрямком роботи музею є реінтеграція військових. Заклад може стати місцем, де їхня увага переключиться на представлені експозиції. Або вони розкажуть історію про свій бойовий шлях.
Звичайно, ми зберігаємо і наукові питання, але я відокремлю 2 головних вектора: сучасна молодь і ветеранська політика.
- Чи планується співпраця зі школами, щоб діти приходили сюди, вивчали історію?
- Це дуже цікавий і амбітний напрямок, про який я поки не можу казати голосно. Але є план щодо відродження краєзнавства Кременчука. Для молоді будемо створювати інтелектуальний продукт. Я дуже мрію, щоб юнацтво до нас приходило та писало МАНи. Історія Кременчука така унікальна, що доторкнешся до одного елементу, а там виявляється багато піделементів. У нас є співробітники, які допоможуть підготуватися до написання наукових робіт.
Звичайно, плануємо співпрацювати зі школами. Це ще одна з наших головних цілей. І не тільки зі школами, а й університетом ім. Остроградського, гуманітарно-технологічною академією, професійними училищами. Цю політику я називаю «стертих ніг», бо виходитимемо за межі музею, до кременчуківців.
- Хто маленькому Артему привів любов до історії?
- Процько Ігор Вікторович. Цей великий педагог в мене вів історію тільки один рік - в 5 класі. Ще можу згадати Волю Ніну Вікторівну, яка привчила взагалі до української, тому що я, це соромно сказати, до п'яти років взагалі не спілкувався українською мовою. Моя двоюрідна бабуся привила мені любов до української літератури. Але саме Ігор Вікторович заохотив до історії, до дипломатії. Тому я закінчив освіту з міжнародних відносин, працював раніше в генеральному консульстві Любліна в України. Зараз ми будемо співпрацювати з Ігорем Вікторовичем. Він завжди мені казав, що історію не треба зазубрювати - її треба розуміти. От завдяки цьому, я вважаю, історія стала моїм захопленням. Тому що розуміти - це ціла філософія. Це добре, якщо ви знаєте, коли Колумб відкрив Америку, але які передумови для цього були, що було зроблено - оце головне!
- Коли з'явилася інформація, що вас призначили керівником музею, було багато коментарів в соцмережах про те, що ви, мабуть, трішки молода людина для такої посади. Як ви вважаєте, чи впливає ваш вік на подальшу роботу закладу? Розкажіть про свою освіту, які проєкти ви впровадили?
- Я абсолютно нормально до цього ставлюся. Люди мене не знають. Але я багато років приймаю участь в різних проєктах. Якщо пройтися по біографії, то я пішов навчатися у школу №26. Далі - ліцей №4, де багато років був одним з активістів дитячого об’єднання «Армії добра». Потім - життя в Республіці Польща, де я навчався на факультеті міжнародних відносин в університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської в місті Люблін (UMCS). Це теж досить великий досвід в житті. Я був учасником Оксфордських дебатів і коли ми виграли цей турнір, поїхали в Брюссель. Були й інші напрямки підвищення кваліфікації. Ми, як молоді дипломати, їздили на засідання ОБСЄ, ООН. Університет дав мені надзвичайно великий досвід! Під час навчання я паралельно працював секретарем-референтом в Генеральному консульстві України в місті Люблін. Там, в 2019 році, я майже рік проходив практику з організації виборчого процесу, як член комісії. Було проведено дуже багато проукраїнських заходів. В Польщі складно бути українцем - там іноді бувають свої проблематичні питання. Але я був в такому класному академічному суспільстві, яке підтримувало українців ще навіть до повномасштабного вторгнення.
Потім ми передавали з Любліну гуманітарну допомогу до Кременчука. Тут можна згадати ще одну мою життєву сторінку. Коли мені було 18-19 років, деякий час я від комунального підприємства «Кременчук Інвест» представляв наше місто в переговорному процесі з Любліном. Тоді було підписано меморандум про співпрацю на рівні університетів КрНУ та UMCS. Але через пандемію ковіду питання далі не рухалося. Будемо знову підіймати його.
Я повернувся в Україну в січні 2022 року. Це був мій свідомий вибір, я розумів, які процеси відбуваються в країні, і вважаю, що Україну треба розвивати в європейському напрямку. За ці 4 роки я вже не настільки в рожевих окулярах, утім поки в мене є шанс впроваджувати європейський досвід, я повинен це робити. Перед поверненням я міг з’їздити в Рим, але я поїхав у Верховну Раду на екскурсію. Чому? Тому що, в Європарламенті я був, в Польському та Угорському парламентах - теж. А от в українському не був. Тому перші дні війни зустрів у Києві. Потім була праця в Незалежній асоціації банків України.
Чому б не згадати ще й культурний історичний проєкт, який реалізували для фірми «Гарди» у співпраці з музеєм. Для цього підіймалися різні архіви. У підсумку видано 2 історичних календарі, погашено конверт, були відповідні виступи на різних конференціях, створили мінімузей на самому підприємстві тощо. Я займався цим проєктом останні 2 роки.
Щодо посади директора музею, чесно, я спочатку відмовився від пропозиції. Але потім, коли побачив цей суспільний запит серед людей, то подумав, чому б і ні? Моя головна місія - знову закохати в надзвичайно цікаву історію Кременчука.
- Чи будуть кроки, які, на ваш погляд, шокують когось?
- Я не буду про них розповідати, але будуть на 100%. Іноді треба переходити до таких мір. Ми зараз дуже виважено робимо і хочемо як можна більш хірургічними методами все зберегти. Але я розумію, що всім все не може подобатись. Багато чого я розповісти не можу, але якщо все вийде, то за декілька років ми будемо мати реально оновлений музей. Можливо це буде тільки в форматі першого поверху. Проте дуже хочеться, щоб музей був простором активностей, місцем зустрічі минулого та майбутнього.
- Де будете шукати кошти на такі заходи?
- А хто вам сказав, що має бути все за гроші? Якщо ми кажемо про лекції, то багато людей готові просто поділитися своїми знаннями і для цього не потрібно великих коштів. Скільки я по Кременчуку провів безкоштовних лекцій! Я на цьому нічого не заробляв. Декілька років тому я проводив лекцію щодо старих/нових назв Кременчука. Я був шалено радий, коли побачив, що завдяки даним, отриманим на заході, 10-класниця Софія написала МАН. Я не заробив на цьому, а зробила Україна, заробив Кременчук, бо зацікавилася молода амбітна Софія і продовжує це сіяти іншим.
- Ким би ви бачили себе років через 5?
- Дуже складне запитання. Якби ви мене запитали місяць назад, я би вам не відповів, що директором музею. В мене було досить непогане життя. Знаєте, життя настільки швидкоплинне, що я ніколи не хочу казати про щось глобальне. Можете запитати мою першу вчительку, ким я планував бути в дитинстві…
- Ким?
- Не можу сказати це в слух. Воно ж має збуватися, а воно ще не збулося. В мене до повномасштабного вторгнення був проєкт реінтеграції українських студентів з-за кордону. Пройшло декілька років, а тепер я розумію, що його треба повністю переписувати, тому що він вже не актуальний від слова взагалі. Але він на часі з точки зору самої ідеї. Як ми будемо їх повертати, я не знаю.
Так само я не скажу за 5 років на майбутнє. Хочеться миру, Перемоги. Бо ми перестали використовувати це слово. Перемога для нас - це не голослівне слово, тому що це життя наших громадян.
Наша Перемога в тому, що ми залишимося Україною, що ми будемо жити і представляти ту країну, яка буде в майбутньому. Моя головна ціль, якій я точно ніколи не зраджу, - це прославляти і надалі Кременчук, де б я не був!
Наслідком наукових робіт став логотип
Дві наукові роботи Артема Ряси стали дослідницьким матеріалом для розробки нового логотипа Кременчука. Історик разом із своїм товаришем Вадимом Батуриним запропонували його варіант на одному з бізнес-форумів, але далі ця ідеї нікуди не пішла.
Лише з часом ініціатива перетворилася на логотип, який став частиною бренду нашого міста. Зокрема, мешканці бачать його на нових тролейбусах, що виїхали на маршрути наприкінці 2025 року.
«Багато кому він подобається, багатьом - ні. Але це нормально, бо ми живемо в демократичній країні», - вважає Ряса.
Логотип тепер використовується на різній продукції, що є важливим елементом для залучення майбутніх інвестицій. Адже, як вважає наш співрозмовник, за культурою йдуть економічні питання тощо.
До цього варто додати, що попри молодий вік А.Ряса зустрічався з багатьма відомими людьми України та Польщі. Серед них, колишній Президент України Віктор Ющенко, володар Премії миру за 1980 рік Лех Валенса.
Нагадаємо, Кременчуцький краєзнавчий музей очолив молодий громадський діяч.
Олена Синтюрина
Фото авторки
Відео Катерини Майдак
