Пряма мова.
Ігумен Іонівського монастиря, настоятель храму преподобного Серафима Саровського у Кременчуці, архімандрит Православної церкви України Феодосій розповів про церковні та народні традиції напередодні Різдва Христового.
За словами священнослужителя, Україна є однією з тих країн, де різдвяні традиції збережені особливо дбайливо, а церковні звичаї тісно переплітаються з народними.
«Україна дуже багата на традиції Різдва Христового. Ми — нація, яка глибоко шанує це свято і щиро радіє йому. Церковні традиції й традиції людей фактично єдині», — зазначив архімандрит Феодосій.
Однією з головних традицій напередодні Різдва є Святий вечір. Саме цього дня, за давнім українським звичаєм, родини збираються за святковим столом після появи першої зірки.
Священник звернув увагу, що нині в Україні відроджується давня традиція ставити на святковий стіл дідуха. Він символізує Боже благословення на врожай, добробут родини та достаток у домі. Снопи колосся, з яких в’яжуть дідуха, є знаком вдячності за прожитий рік і надії на майбутній.
Основою Святого вечора, наголосив архімандрит, є не лише трапеза, а передусім молитва та духовне очищення. Цей день і ніч вважаються часом примирення, коли люди мають попросити пробачення одне в одного та відпустити образи.
«Навіть якщо важко простити, у Святий вечір ми повинні відпустити, забути і подякувати Богу за можливість жити», — підкреслив священнослужитель.
Традиційно на столі має бути 12 пісних страв, серед яких головне місце займає кутя. За народними віруваннями, залишена на столі кутя є знаком пам’яті про померлих родичів. У цей вечір особливо згадують бабусь, дідусів, батьків, відновлюючи зв’язок поколінь.
«Це добра і світла традиція, бо вона зберігає наш рід. Саме в цей день передається духовний «ген» української родини — від батьків до дітей», — пояснив архімандрит Феодосій.
Святий вечір ще називають «ситою кутею», адже перша різдвяна кутя готується щедро — з горіхами, медом, сухофруктами. Натомість другий Святий вечір, який у різних регіонах називають «бідною» або «голодною кутею», має скромніший характер.
За традицією, перед початком вечері найстарший у родині має встати й попросити Божого благословення для всіх членів сім’ї. А саму святу вечерю, за можливості, не прибирають зі столу до наступного дня — Різдва Христового.
Уже на саме Різдво змінюється і характер святкування: завершується піст, а на столі з’являються скоромні страви.
«Різдвяні традиції — це не лише обряд, а й жива пам’ять нашого народу, яка об’єднує родини та зберігає українську ідентичність», — підсумував архімандрит ПЦУ Феодосій.
Нагадаємо, Різдво 25 грудня на всіх континентах: від української куті до американських пудингів.
Олег Булашев
Відео Катерини Майдак
