Спогади, спогади, спогади...
26 квітня 2024 року в Україні - 38 роковини аварії на Чорнобильській АЕС.
Вона стала найбільшою в історії катастрофою в ядерній енергетиці. Аварія забрала життя тисяч людей і завдала непоправної шкоди екології Європи.
Відтоді в Україні щороку вшановують усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї катастрофи, а також шанують ліквідаторів наслідків аварії.
Чи пам'ятаєте ви день 26 квітня 1986 року? День Чорнобильської трагедії, - із цим запитанням журналісти звернулись до перехожих на вулицях нашого міста.
Розповідь перша
- Тоді був робочий день, тож працював. Я сам теж переселенець із Чорнобильської зони. Бачите, я забув, що 26 квітня вшановують роковини трагедії. По-перше, коли прокинулися, і я пішов на роботу, то така була якась втомленість, в'ялість в організмі. Додому прийшов до жінки і говорю: "Щось таке відбувається незрозуміле"; а вона у відповідь, що з нею те саме. Нам же три дні нічого не говорили. Потім почали казати, що те не можна їсти, те не можна пити, туди не треба ходити. Три дні пройшло. Криниці позакривали. А що ж їсти будемо? Потім вже ковбасу почали привозити, нам її давали. Але ж нічого, вижили, вижили...
Розповідь друга
- Тоді дітвора в мене хворіла, але цей день пам'ятаю. Зразу ж інформації точно ніякої не було. Але пам'ятаю, що пахло повітря якось незвичайно, ніби якась велика кількість чогось там було. Згодом сказали: якийсь запах таки був. А за тиждень ми поїхали в Чернігівську область. А там з Чорнобильською зоною зовсім близенько. І знову ніхто нічого не казав, тож ми ходили в ліс. Всі ж ходили туди, щось збирали. І всі після того були живі і здорові. Рідня була там, по чоловіку, живе там, то все добре.
Розповідь третя
- Звісно, пам'ятаю, ми ж тоді молоді були. Про те, що трапилось ми дізналися вже на п'ятий день. До того ж ніхто не говорив ніде, нічого. А потім вже повідомили, що Чорнобиль зірвало. Тоді двері, вікна закривали, ніхто не виходив з дому. Я пам'ятаю, мені на роботу йти, а мати двері закрила і не пускає. Каже мені: "Чорнобиль там зірвало, не йти на роботу". Та ніхто нам і не казав, а скільки людей туди поїхало. (ліквідаторів на ЧАЕС, авт.). В нас із роботи багато, я в УМС працювала. Так в нас бульдозеристів, кранівників - всіх туди все відправляли, і робітників поїхало туди багато. Багатьох немає в живих. Радіацію отримали, і все.
Розповідь четверта
- Тоді ж демонстрація була на перше травня. Так, всіх вивели. І дітки були. А об'явили вже коли? Як час пройшов.
Розповідь п'ята
- Бачили, як йшли машини, військові машини йшли. Люди працювали... Скільки часу минуло, дехто залишився живим, а деякі повмирали вже. У кого як доля склалась... Звісно, велике горе приніс цей Чорнобиль. Просто у цьому була якась недбалість. І все довело до цього.
Розповідь шоста
- Я працював, і тоді дізнались, що був вибух на атомній станції Чорнобиля. Як писали тоді в пресі, як всі говорили, то там проводили якісь випробовування. Не знаючи фактично, що може бути. Запобіжна система не спрацювала, і стався вибух. Образливо, що всі мовчали. І в Києві стільки було зараження, радіації, що це не дай Бог. Я тоді працював "день-ніч-48", був дуже завантажений, то не пам'ятаю. Багато моїх знайомих померло від радіації. Прикро також, що люди своїм здоров'ям робили прорив і покращували життя України, але чомусь про них забули.
Від авторки
Тоді був спекотний квітень. У школі ж наполягали, щоб ми ходили у шкільній формі. А ще в останній тиждень перед 1 травня виводили на шкільний стадіон і тренували проходження святкової демонстрації. Так і було 26 квітня. А ще і в наступні дні... І на демонстрацію вивели, на вулиці райцентру, Козельщини, нині Кременчуцького району, всіх від першого по десятий класи. Уже після першого травня батьки почали про щось розмовляти з сусідами, а перед дверима у квартири класти мокрі ганчірки. Про обмеження перебування на вулиці й мови не було. Всі уроки фізкультури, шкільні екскурсії в травні були за планом...
Олена Ліпошко
Фото з Інтернета
Відео Микити Ліцкевича
