Шестеро людей побували у кріслі градоначальника, починаючи з 1991 року. Дехто був там навіть двічі, іншому достроково припинили повноваження, а народного мера Олега Бабаєва підло вбили. У дні відзначення 30-ої річниці Незалежності країни ми пригадали, чим запам’ятався кожен із міських голів Кременчука.
Іван Пономаренко: каденція на зламі епох
Не лише спостерігати за роботою голів Кременчуцької міської ради, а й співпрацювати з деякими з них довелося кременчужанину Віктору Матвієнку. Він був заступником голови міської ради, секретарем міської ради, а в 1995-2002 роках – першим начальником міського відділу Служби безпеки України. Про п’ятьох очільників Кременчука він розповів детально.
«На мій погляд, всі мери приходили до влади з бажанням робити Кременчук кращим. Та виходило на практиці не завжди ефективно. Причини – різні. Нагадаю, що за часів СРСР вибори голів міської ради проходили на засіданні ради, обирали голову із числа депутатів. Так було і в 1990 році. Але, згідно із діючим на той час законодавством, сесія новообраної ради у квітні обирала голову ради, а також голову виконавчого комітету. Ними відповідно стали Віктор Баланюк (начальник міського відділу Комітету Державної безпеки) та Іван Пономаренко (голова виконкому Автозаводської районної ради міста). Образно кажучи, «мерство» поділили на двох. Перша посада була більше політичною – голова організовував роботу ради. Господарською діяльністю займався голова міськвиконком», – розповів Матвієнко.
Він нагадав, що у 1990 році законодавство змінилося, і ці дві посади знову об’єднали: у грудні головою ради та виконавчого комітету обрали Івана Пономаренка.
«Працював він самовіддано, роботу знав. На його долю і прийшовся розпад Союзу, злам політичної системи. Це, звичайно, впливало на обстановку в місті. Створювалися нові громадські організації, осередки політичних партій, які нарощували свою активність в політичному житті міста. Іван Кіндратович прагнув співпрацювати з їхніми лідерами», – згадує співрозмовник.
Леонід Білан: непорозуміння із депутатами
У 1994 році знову пройшли вибори депутатів місцевих рад та вже міських голів, яких обирали прямим голосуванням кременчужани.
«Нестачі в кандидатурах не було. Балотувався і Іван Пономаренко. Йому, як і всім, хто вже обіймав цю високу керівну посаду, було непросто, адже в людей об’єктивно накопичуються претензії до влади. Обіцяти новій людині завжди простіше. Цією новою людиною став Леонід Білан – працівник прокуратури. Основні його тези: я прийду і в усьому розберуся, знайду винних, зроблю все для покращення життя. Чомусь на його підтримку активно виступив народний депутат України від Кременчука Григорій Омельченко. Білан, як і обіцяв, став ревізувати дії попередника. Але приголомшливих результатів не було. Місто ж вимагало практичних дій з управління господарством. Тут були проблеми. Знати в деталях структуру комунальних служб, постійно працювати з кадрами, зокрема і в бюджетній сфері, приймати не скороспілі, а виважені рішення. Саме в цих справах міський голова припускався помилок», – аналізує Матвієнко.
Відомо, що у мера Білана були проблеми і у взаємодії з депутатськім корпусом міської ради. Саме народні обранці і звернулася у 1995 році до Президента України з аргументованим проханням достроково припинити повноваження міського голови Кременчука Леоніда Білана. Тодішній глава держави Леонід Кучма 19 жовтня 1995 року підписав відповідний указ.
«Заради об’єктивності підкреслю, що в діях Леоніда Білана не було корупційних дій, зловмисних дій на шкоду міста. Він просто виявився не готовим до цієї відповідальної роботи», – вважає Матвієнко.
Іван Пономаренко: повернення
Згодом у Кременчуці відбулися позачергові вибори, і в грудні 1995 року міським головою Кременчука знову обрали Івана Пономаренка.
«Він із великою енергією повернувся до крісла мера. Оновив склад виконавчого комітету, примушував всіх чиновників активніше працювати в інтересах людей, бути уважними до їхніх проблем. З цією метою він із депутатами міської ради відповідних виборчих округів протягом декількох місяців обійшов пішки все місто, зустрічався з городянами. За його ініціативи почалися практичні дії із вирішення питання будівництва нового мостового переходу. Він багато зробив у напрямку створення у Кременчуці спеціальної економічної зони, що дозволило б посилити розвиток міста», – говорить співрозмовник.
Олег Надоша: дострокове припинення повноважень
Чергові вибори міського голови у Кременчуці пройшли 1998 року. Серед кандидатів на посаду міського голови було нове обличчя – Олег Надоша.
«Молодий, із гарною виробничою та економічною, зокрема здобутою і за кордоном, освітою, достатнім досвідом роботи на керівних посадах підприємств різної форми власності. Розумний, відповідальний, амбітний. Боротися із ним Пономаренку виявилося непросто, але він переміг із досить незначною перевагою», – розповів Матвієнко.
Далі почалися перевірки правильності підрахунку голосів по деяких виборчих дільницях. А потім – судові спори і рішення про повторне голосування. Тоді вже переміг Надоша.
«Олег Володимирович активно розпочав свою діяльність, опирався на досвід попередників, депутатів міської ради. Налагодив ділові стосунки з керівниками підприємств міста, дбав про розвиток бюджетної сфери. Було зрозуміло, що в нього є перспектива. Ну, а далі – проблеми. Про їхню першопричину, можливо, скажу вперше. В 1999 році відбулися чергові вибори Президента, кандидати були різні, але переобрали Леоніда Кучму. Кременчук потрапляє в «червону зону», тому що більшість виборців проголосувала за Петра Симоненка (лідера Компартії – ред.). Почали розбиратися, чому в деяких регіонах так склалося. «Гінці» з адміністрації Президента з’явилися і в нашому місті. Мені, як секретарю міської ради, довелося з ними спілкуватися. Я так думаю, що негласно керівники міст «червоної зони» попали в чорний список. І тут «допоміг» випадок, який створив несвідомо сам Олег Надоша. Відбулася робоча офіційна поїздка в Китай. Профінансувала цю поїздку комерційна організація, гроші до неї поступили з одного підприємства за листом міського голови. Все лягло в статтю закону про боротьбу з корупцією. З’явився відповідний протокол, складений правоохоронним органом, де Надоша звинувачувався у корупційних діях. Згідно з чинним законодавством, у такому разі міська рада повинна була прийняти рішення про дострокове припинення повноважень міського голови. Альтернативи не було, рішення ухвалили», – із розповіді екс-секретаря міськради тих часів.
Микола Глухов: умови обмеженого фінансування
Тоді ж, аби продовжити роботу виконавчого комітету, міська рада призначає виконуючим обов’язків голови міськвиконкому депутата Миколу Глухова, якого з часом на дострокових виборах у 2000 році обрали мером. У кріслі мера він перебував дві каденції – до 2010 року.
«Із Миколою Глуховим мені довелося працювати не так довго, до наступних чергових виборів у 2002 році. Боюся бути не зовсім об’єктивним, бо ми з ним близькі товариші. Він створив хорошу професійну команду. Він щирий патріот міста, знав всі його проблеми, прагнув робити максимум для його розвитку, користувався повагою у всіх, з ким доводилося спілкуватися. І ще одна особливо помітна деталь – відкритість, доступність до нього людей незалежно від положення, адекватне реагування на критику. Знаю, що саме йому довелося працювати в умовах обмеженого фінансування. Повторне обрання на цю високу посаду багато про що говорить», – коментує Матвієнко.
Олег Бабаєв: втілення великих інфраструктурних проєктів
У 2010 році міським головою став Олег Мейданович Бабаєв – людина нового покоління, успішний бізнесмен. Із ним місто отримало потужний поштовх до розвитку. Але Олег Мейданович не добув до кінця каденції – 26 липня 2014 року його підступно вбили.
Бабаєв хотів підняти наше місто на високий рівень і утримувати його. Про це говорить його друг і заступник із питань будівництва Геннадій Музика.
«Він дивився не на саму проблему, а в її суть. Вирішував її стратегічно. А головне, він не боявся братися за великі інфраструктурні проєкти. Більш того, ними захоплювався», – говорить співрозмовник.
І нагадує, що тому, як виглядає зараз Міський сад чи колишній сквер «Жовтневий», а нині сквер ім. О. Бабаєва, місто має завдячувати саме народному меру Кременчука (саме так почали називати Олега Мейдановича після смерті). Музика зазначає, що той самий Міський сад міг мати інший вигляд – проєктом передбачався фонтан зі скульптурними елементами левів, альтанка та інше. На жаль, після його смерті втілити це в життя не вдалося.
«У планах Олега Мейдановича була і реконструкція бульвару Пушкіна. Було оприлюднено 4 варіанти. Переможця мали обрати городяни. Це була ідея – зробити Кременчук містом фонтанів. Але команда мера Малецького від цього відійшла», – слова співрозмовника.
Навіть світломузичний фонтан у сквері ім. О. Бабаєва зараз не підтримують в належному стані – не працює програма синхронності музики, світла та струменів.
«Багатьох підкупляло те, що він брався за будь-яку справу – і доводив її до кінця. Колись до нього підійшла літня кременчужанка і сказала: «Я не знаю, як вам часто кажуть спасибі, та дякую за те, що ви робите для міста». У Олега Мейдановича потекли сльози», – пригадує Музика.
Він акцентує, що Бабаєв був незалежним від будь-кого і самостійно приймав рішення, на відміну від діючого міського голови.
Віталій Малецький: треба забути про партійність
Після смерті Бабаєва виконувачем обов'язків міського голови Кременчука став Віктор Калашник. Він працював із липня 2014 року по листопад 2015 року. Саме в листопаді на чергових виборах він програв чинному міському голові Кременчука Віталію Малецькому. До речі, спочатку на тих виборах вони йшли однією командою. І Малецький був №2. Нагадаємо, Малецький служить градоначальником вже другу каденцію поспіль. Він і його команда точно запам’ятається містянам тим, що вони не гребують нараховувати собі величезні зарплати. А ще діючий мер увійде в історію, як градоначальник, який роздає обіцянки… а потім забуває їх виконувати. Нагадаємо деякі із них: реконструкція міського сміттєзвалища для утилізації твердих побутових відходів, реконструкція та вдосконалення міської системи водопостачання і водовідведення, створення в нашому місті Індустріального парку, відмова від централізованого опалення і перехід на побудинкові міні-котельні на альтернативних видах палива. Ці обіцянки можна лего знайти у виборчій програмі нашого градоначальника ще на виборах 2015 року. І містяни, як ніхто краще, можуть сказати, чи виконані вони.
«Жителі Кременчука підтримують його. Побажання до роботи звичайно є: іноді надмірна постійна самореклама дійсно позитивного, яка, зазвичай, доречна під час виборів. Менше треба випинати партійність у команді, адже до загальних справ треба залучати незалежно від партійності, а також безпартійних. Та й політичні партії не завжди свій авторитет надовго зберігають», – зауважує Матвієнко.
Замість висновку
«Бути міським головою - справа складна і відповідальна. Ніхто не застрахований від помилок, неправильних рішень. Головне – правильно оцінювати свої дії, робити висновки. І, звичайно, в хорошому розумінні цього слова, усвідомлювати, що ця посада не довічна», – вважає Віктор Матвієнко.
Довідка
Іван Кіндратович Пономаренко. Час каденції: 1990-1994, 1995-1998. Помер у 1999 році.
Леонід Миколайович Білан. Час каденції: червень 1994 року – жовтень 1995 року.
Олег Володимирович Надоша. Час каденції: жовтень 1998 року – квітень 2000 року.
Микола Володимирович Глухов. Час каденції: липень 2000 року – жовтень 2010 року.
Олег Мейданович Бабаєв. Час каденції: листопад 2010 року – липень 2014 року. Народного мера вбили у 2014 році.
Віталій Олексійович Малецький. Час каденції: листопад 2015 – головує й донині.
Світлана Павленко
