Пряма мова.
У Троїцьку поминальну суботу на Свіштовському кладовищі Кременчука, у секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України, відбулася поминальна панахида за українськими військовими, які віддали життя за свободу та незалежність держави. Попри похмуру погоду, до могил Героїв прийшли рідні та близькі загиблих, військові, священнослужителі ПЦУ та небайдужі містяни.
Як повідомив намісник Свято-Іоаннівського ставропігійного монастиря Православної церкви України архімандрит Феодосій, панахида була проведена з благословення Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Відтепер такі поминальні богослужіння планують проводити щороку саме у Троїцьку поминальну суботу.
Священнослужитель наголосив, що місце, де поховані українські захисники, для багатьох родин стало найріднішою частиною землі, адже тут спочивають найдорожчі люди — сини та доньки, чоловіки та жінки, брати та сестри…
У своєму зверненні до присутніх архімандрит Феодосій говорив не лише про біль втрати, а й про пам’ять, яка не повинна згаснути. Він наголосив, що щорічні зустрічі біля могил полеглих воїнів мають стати свідченням того, що їхній подвиг не буде забутий.
Священник закликав родини не втрачати віри та продовжувати жити далі, адже саме цього, на його переконання, хотіли б загиблі воїни. Він говорив про те, що життя людини не завершується смертю, а продовжується у вічності та в пам’яті рідних.
Особливо зворушливо прозвучали слова про те, що захисники віддали свої життя заради майбутнього своїх дітей, дружин, батьків та всієї України. За словами архімандрита, українські воїни стали справжніми ангелами-охоронцями для своїх родин та держави.
Після панахиди журналісти поспілкувалися з родинами загиблих військових.
Серед присутніх була кременчужанка Алла Ковальчук, яка втратила на війні сина.
Жінка розповіла, що її син загинув у віці 40 років на Сумському напрямку, де служив оператором безпілотників. Незабаром виповниться рік з дня його загибелі.
За словами пані Алли, її син пішов захищати Україну заради своєї родини. Вона зізнається, що біль втрати залишається надзвичайно важким, але слова священника про те, що мертвих немає, а люди продовжують жити у Божому Царстві, дали їй певну духовну підтримку.
Жінка наголосила, що сьогодні в Україні тисячі матерів переживають подібне горе. Вона подякувала організаторам заходу та висловила сподівання, що така традиція пам’яті буде продовжуватися щороку.
«Мій син казав: "Мамо, я йду за свою родину". Дуже важко. Але сьогодні прозвучали слова, які підтримують. Ми повинні жити далі й вірити. Наші хлопці віддали життя за Україну, і ми не маємо права їх забути», — сказала Алла Ковальчук.
Ще однією учасницею поминального заходу стала Тетяна Анатоліївна, яка втратила сина Тараса Богодиста.
Жінка розповіла, що її син працював у льотному коледжі. Після мобілізації він пройшов навчання і вирушив на фронт. За словами матері, навіть якби його не мобілізували, він усе одно пішов би захищати країну добровільно.
Вона згадує, що під час навчання син постійно підтримував зв’язок із родиною, надсилав фотографії та намагався не показувати своїх переживань.
На передову Тарас потрапив 10 червня. Вже 13 липня він загинув.
Мати згадує сина як життєрадісну та позитивну людину. Побратими розповідали їй, що навіть у найскладніших умовах він намагався підтримувати бойовий дух товаришів жартами та оптимізмом.
На запитання, чому для неї було важливо прийти на панахиду, жінка відповіла просто: її душа прагнула молитви.
«Я дивилася на небо і відчувала, що повинна бути тут. Я не могла не прийти», — сказала вона.
Поминальна служба тривала менше години. Згодом люди запалювали роздані священиками свічки, покладали квіти до могил та вже кожен біля могили своїх рідних молилися за спокій душ загиблих захисників.
Для багатьох присутніх цей день став не лише нагодою вшанувати пам’ять рідних, а й можливістю відчути підтримку інших родин, які переживають такий самий біль.
Більш детально про подію у нашому відеоматеріалі.
Олег Булашев
Відео Максима Полтавця
