Деталі ситуації.
Комісія з питань громадянства при президенті України на підставі доказової бази СБУ ухвалила рішення про припинення українського громадянства меру Одеси Геннадієві Труханову, президент Володимир Зеленський підписав відповідний указ. Про це 14 жовтня повідомив пресцентр Служби безпеки у Facebook.
"Як установила СБУ, станом на зараз чинний міський голова Одеси Геннадій Труханов є громадянином РФ і має діючий закордонний паспорт країни-агресора", – вказано в повідомленні.
«Для розуміння того наскільки труханов чорт.
В 2013 році він був співавтором Звернення кпу та партії регіонів до польського Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні дії українських націоналістів. А тепер ви дивуєтеся законам, які приймає польський сейм, з засудженям Бандери, УПА і так далі...»,- про це пише відомий у Кременчуці волонтер та підприємець Serhii Kaptan.
Про що він не розповідає у своєму дописі, що серед окремих депутатів України (від Партії регіонів і КПУ) до депутатів польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів» стоїть підпис і кременчуцького нардепа Юрія Шаповалова.
Тож чи не підривна це діяльність проти України як Труханова, так і Шаповалова?
Ще у 2017 році депутатка Кременчуцької міської ради Оксана Піддубна заявляла: «Таке звернення викликало широкий суспільний резонанс не тільки в Україні, а й в усьому світі. Історія не знає подібних прецедентів, щоб народні обранці прохали засудити свій же народ. Вперше у світовій історії державні діячі однієї країни звернулися до іншої з проханням публічно принизити їх націю. Цей вчинок є відвертою діяльністю проти України.
Підписанти принесли в жертву честь і гідність України і стали на шлях національної зради. Серед цих підписантів і народний депутат від Кременчука Юрій Шаповалов, робота якого полягає, в основному, в організації суботників, які перефарбували місто Кременчук у фіолетовий колір та перерізані стрічок під камеру «власного» телебачення. Народного депутата не хвилюють проблеми нашого міста, наприклад газові лічильники, книги для шкіл, оновлення доріг у місті, якість медицини. Натомість він підписує лист, зміст якого можна прирівняти до національної зради».
Вона тоді нагадала, що 4 жовтня 2016 року Шевченківський суд Києва задовольнив позовні вимоги Костянтина Красовського та зобов'язав Головне слідче управління СБУ внести відомості до ЄРДР за ст.111 ККУ, а 28 листопада 2016 року ГСУ СБУ внесло відомості в ЄРДР за ст. 111 Кримінального кодексу України.
«Маю надію, що Головне слідче управління СБУ та Генеральна прокуратура України, куди звернувся Костянтин Валентинович Красовський, розслідують справу та покарають наших обранців, в тому числі Ю.А.Шаповалова, за підривну діяльності проти України»,- сказала Оксана Піддубна.
Чим закінчилася та справа — редакції невідомо. Але відомо, що зараз Президент України позбавив Труханова громадянства України і не виключено, що до скарбнички «його нагород» потрапив і факт звернення до польського Сейму.
Чи задзвонить з цього приводу дзвоник по кременчуцькому нардепу Юрію Шаповалову, який опинився тоді в компанії, яка розвалювала нашу державу?
До речі, тоді колишній президент України Леонід Кравчук назвав звернення депутатів Верховної Ради від фракції Партії регіонів і Комуністичної партії до Сейму Польщі із закликом визнати Волинську трагедію 1943 року геноцидом польського народу зрадництвом стосовно України.
Леонід Кравчук також запропонував керівництву Партії регіонів виключити з парламенту ініціаторів цього звернення, тому що вони «принесли в жертву честь, гідність й совість, ставши на шлях національної зради».
Який історичний контекст?
Як пише сайт DW, після початку Другої світової війни та німецької окупації у краї, де століттями вцілому мирно уживалися представники кількох народів, все йшло до великої крові: німецьке населення було переселено, єврейське — винищено у Голокості. Зосталися українці й поляки, зі взаємними претензіями, і затиснуті між гітлерівським та сталінським тоталітарними режимами.
Волинська трагедія, як вона подається в українській історіографії, або ж "Волинська різанина" - як її називають у Польщі, — серія кривавих розправ та акцій відплати, яка прокотилася Волинню та прилеглими землями на
Заході України у 1942-1943 роках. Кульмінацією вважають "Криваву неділю" 11 липня 1943 року, коли під напад українських націоналістів, як вказує польська сторона, потрапило 99 польських сіл (сучасні українські історики,
не оскаржуючи масштабності подій, наводять дещо меншу кількість населених пунктів). Саме цю дату у Польщі обрано офіційним днем вшанування пам'яті жертв Волині.
Про яку кількість жертв ідеться?
Як це нерідко стається, коли йдеться про масові злочини, історики обох країни досі суттєво розходяться в оцінках кількості жертв: Польський інститут національної пам'яті (ІНП) говорить про 100 тисяч поляків-жертв на Волині й на прилеглих територіях. Деякі історики, як Леон Попек з Управління вшанування боротьби та мучеництва при ІНП, оперують вищими цифрами - 130 тисяч убитих поляків. Досі, за даними українських ЗМІ, вдалося ідентифікувати 18 тисяч польських жертв.
В Україні найчастіше називається цифра у 60 тисяч польських жертв. Щодо числа загиблих українців, то дослідники Українського католицького університету (УКУ) на основі свідчень і церковних метрик, припускають, що могло загинути від 9 до 10 тисяч. Ідентифікувати їм вдалося 3 тисяч убитих. Загалом же в Україні найчастіше називається цифра у 10 тисяч українських жертв, що загалом відповідає оцінкам польських істориків.
У чому різниця в трактуваннях?
Різні підходи в оцінках подій на Волині 1942-1943 років помітні вже з характеризації: в Україні говорять саме про трагедію, наголошуючи на обопільній відповідальності як самих народів, так і окупаційних тоталітарних
режимів, що створили передумови для зіткнення між сусідами та кровопролиття, та нагадують про акції помсти польського підпілля, зокрема Армії Крайової.
"Волинська трагедія — не різанина українців проти поляків, як показують наші польські сусіди, — говорив у розмові з телеканалом ICTV український історик Павло Гай-Нижник. - Це конфлікт, провокований німецькою владою та російсько-радянським підпіллям до того, щоб зіштовхнути два народи під приводом попередніх протиріч".
Натомість з польського боку твердо заявляють про те, що ці масові вбивства "були не спонтанним спалахом ненависті, а результатом тривалого впливу ідеології націоналізму", пише офіційний польський
історичний вісник Dzieje.pl. "Події на Волині були геноцидом. Метою було знищення поляків як національної групи" - твердив в ефірі телеканалу TV Republika заступник директора Музею Другої світової війни в Гданську Гжегож Берендт.
Польські історики кажуть, що на користь саме геноцидального наміру — того, що повоєнною юридичною мовою називається dolus specialis, прямо вказує таємна директива командира УПА-Північ Дмитра Клячківського (Клима
Савура), у якій ідеться про ліквідацію "польського елемента". Вказівки, про які стало відомо на початку 1990-х, у Варшаві вважають одним із ключових доказів існування попереднього плану етнічних чисток. В Українському
інституті національної пам'яті автентичність цитат та самого документа піддавали сумнівам. Прірва наративів поглиблювалася.
В одному історики з різних країн погоджуються: розправи на Волині, навіть на тлі усіх жахів Другої світової війни, вирізнялися рідкісною брутальністю: у хід йшли сокири, вили, серпи. "Загони УПА попросту не мали амуніції, це були типові партизанські загони, тому через брак амуніції страчували сокирами", - пояснив телеканалу TVN24 археолог, керівник польської ексгумаційної місії на Волині у 2011 році Олаф Попкевич.
Усе ж, у цьому пеклі були й історії праведництва: українці врятували 2527 польських сусідів. 384 українці заплатили за цю допомогу своїм життям. За прикладом інституту "Яд-Вашем" у Єрусалимі, який нагороджує тих, хто
рятував євреїв у Голокості титулом "Праведника народів світу" і серед яких є й дивовижні історії героїзму українських сімей з Волині, з 2017 року за порятунок поляків відзначають у Варшаві медалями "Virtus et
Fraternitas" ("Мужність і братерство" - Ред.)
Звідки зв'явився мораторій на ексгумації?
Попри те, що Україна та Польща у цілому просувалися вперед в історичному діалозі за формулою "Просимо пробачення і пробачаємо", яку ще з 1990-х за прикладом польсько-німецького примирення обстоювали президенти України та Польщі Леонід Кучма та Александер Квасневський, тінь "Волині" з її багатьма неідентифікованими жертвами, все ж далі тяжіла над відносинами. У 2010-х роках роботи з ексгумації, то виконувалися, то зупинялися.
У грудні 2014 року президент України Петро Порошенко попросив вибачення від імені українців під час виступу в Сеймі. Але вже улітку 2016-го той же польський парламент визнав Волинську трагедію геноцидом. Підігрівав
тему і вихід на екрани нашумілого фільму "Волинь" режисера Войцеха Смажовського, також неоднозначно сприйнятий в Україні.
З квітня 2017-го року в Києві оголосили мораторій на ексгумації у зв'язку зі суперечкою довкола українських військових поховань та вандалізму на погостах в Польщі, зокрема, у Грушовичах. У Варшаві, як пояснив у
недавній розмові з DW польський історик Лукаш Адамський, весь час вважали цей мораторій несправедливим, адже він прив'язував питання відновлення військових некрополів до перепоховання цивільних жертв. Тон
польських політиків ставав дедалі різкішим. "Україна з Бандерою до Європи не увійде", — говорили у 2017-му, зокрема, голова панівної тоді партії "Право і Справедливість" Ярослав Качинський та інші польські
достойники. Але й сама Польща скоро наразилася на хвилю критики з усього світу за власний закон про історію.
Суперечка тривала далі й у 2024-му міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україні зрештою мають висунути ультиматум: жодного вступу в Європейський Союз без вирішення диспуту щодо волинської теми. Президент Дуда розкритикував цю заяву, але опитування газети Rzeczpospolita у вересні 2024 показало, що більше половини поляків (52,6 відсотка) підтримують таку позицію.
Коли і де мають розпочатися роботи?
Відновлення кількох українських військових поховань у Польщі, а також спільна участь президентів Володимира Зеленського та Анджея Дуди на службі у Луцькому костелі святих Петра й Павла на 80-і роковини Волині у липні 2023-го, поволі готували ґрунт для зближення позицій українців і поляків.З осені 2024 повідомлялося про видачу Україною окремих дозволів на роботи у відповідь на запити польських громадян. А про дипломатичний прорив за результатами переговорів у Варшаві глав МЗС України і Польщі прем'єр Дональд Туск оголосив у листопаді 2024 року: було досягнуто домовленостей про пошуково-ексгумаційні роботи на Волині та сусідніх областях. У січні у Львові зустрілася українсько-польська робоча група з історичних питань й обговорила вирішення процедурних проблем.
І от у середу, 23 квітня, стало відомо, що робочі групи міністерств культури України та Польщі вже наступного дня розпочнуть ексгумаційні роботи на території колишнього села Пужники в Тернопільській області за участі експертів обох країн. Як повідомило міністерство закордонних справ України у середу, 23 квітня, про це йшлося під час телефонної розмови хаступника голови МЗС України Олександра Міщенка з польським колегою Мареком Правдою. Дипломати, зокрема, підкреслили "важливість продовження конструктивної співпраці" у сфері національної пам'яті.
Раніше міністерка культури та національної спадщини Польщі Ганна Врублевська в ефірі радіо RMF24 відзначила "добру волю" з боку України, водночас вона застерегла від спроб Росії зіграти на емоціях у цій болючій темі.
За оцінками польських фахівців, на Волині існує близько 1,5 тисячі місць масових страт поляків. Вони впевнені, що незважаючи на те, ще минуло понад 80 років, спеціалістам не складе труднощів реконструювати трагічні
події. Польща та Україна тепер прагнуть не лише гідно перепоховати жертв і з честю зберігати пам'ять про них, але й сподіваються, що вирішення суперечки сприятиме розрядці давньої напруги між двома країнами.
Україна надала Польщі дозвіл на проведення пошуково-ексгумаційних робіт
А тим часом Україна надала Польщі дозвіл на проведення пошуково- ексгумаційних робіт у селі Угли на Рівненщині.
Про це у понеділок, 13 жовтня 2025 року, повідомив посол України в Польщі Василь Боднар.
Він підписав ноту, якою Міністерство культури та стратегічних комунікацій України офіційно дозволило польським фахівцям розпочати роботи на цій території.
«Цей дозвіл видано у відповідь на запит Кароліни Романовської. Українська сторона запрошує відповідних представників польської сторони до участі у проведенні відповідних робіт на місці», — написав Боднар.
Він наголосив, що Україна готова продовжувати співпрацю з польською стороною у питаннях, пов’язаних з історичною спадщиною та проведенням ексгумацій. За його словами, Київ діє відкрито та чесно, оскільки саме така позиція дозволить досягти справжнього порозуміння між двома народами. Дипломат також висловив сподівання, що польська сторона проявить таку ж відкритість до діалогу з питань «складного спільного минулого».
Віктор Пальчик та Головач Лена
