На території нинішнього мікрорайону «Молодіжний» порівняно недавно було село Савине.
За легендою, неподалік від річки Сухий Кагамлик його заснував останній козак-характерник Середнього Подніпров’я – Сава Гонивітер. Історію про нього розповідає очільниця Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська.
Він не був таким знаменитим, як деякі козацькі полководці, не входив до числа семи найбільш відомих характерників, але в нашій місцевості його дуже шанували і трохи побоювалися.
Розповідали, що іще замолоду, до того, як потрапив на Січ, він умів ходити по воді навіть разом із своїм конем. Сава безмежно любив Вітчизну, був надзвичайно хоробрий та витривалий козак. Його буцімто не брали ні шабля, ні кинджал, ні спис, бо рани загоювалися просто на полі бою; він умів ловити кулі руками і повертати назад на того, хто стріляв; мав особливий дар направляти на ворогів бурю, за що і отримав прізвисько – Гонивітер, та розганяти грозові хмари, а тому, поки він був живий, у його селі Савиному і навкруги ніколи не було градобою. Та й після його смерті, а прожив він не багато, не мало – сто і один рік – майже ніколи не випадав у цій місцевості град, який би приніс значну шкоду: старі люди стверджували, що Сава Гонивітер і з небуття не оминає своєю турботою засноване ним поселення.
Із Савою пов’язана ще одна легенда – про русалку, яка нібито й досі живе у річці Сухий Кагамлик, і дехто з кременчужан з нею зустрічався, але це зовсім інша історія.
Село Савине можна знайти на картах кінця ХІХ ст. Відомо, що у селі було 2 церкви: у Переліку за 1912 р. згадуються кладовищенська церква Всіх Святих – дерев’яна, зведена у 1910 році, а також побудована в 1839 році Тимофіївська церква, – теж дерев’яна, з окремо розташованою дзвіницею; при церкві діяла церковнопарафіяльна школа.
Під час жахливого Голодомору 1932-1933 рр., за спогадами очевидців, значна частина населення с. Савине померла. Виживали переважно ті, хто вступав у колгосп, мав у хаті речі, які можна було виміняти на хліб, крупу чи борошно або мав якісь зв’язки із загонами, що забирали хліб. Люди переїжджали на заробітки до Кременчука, в інші місця, а то й взагалі покидали Україну.
На радянських картах і німецьких планах часів Другої світової війни село Савине позначене. А в середині ХХ ст. воно зникло. У всякому разі, в довіднику «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1972 року» село Савине не згадується ні у розділі «Алфавітний покажчик старих найменувань», ні у розділі «Алфавітний покажчик населених пунктів, … включених у смугу міст». Назви Савине нема навіть у «Довіднику адміністративно-територіального поділу Полтавської області на 1 березня 1960 року». Про нього тепер нагадує лише досить довгий, вигнутий під прямим кутом, малонаселений провулок, який з’єднує проспект Лесі Українки, вулицю Рокитненську і вулицю Данила Галицького.
З 2022 року провулок Ернста Тельмана носить назву «провулок Савинський» (Рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання 16 вересня 2022 року).
За матеріалами джерела
