Пряма мова.
Щороку, в четверту суботу листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
У 2023-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 25 листопада. Влада закликає всіх сумлінних громадян країни в цей день о 16.00 долучитися до Загальнонаціональної хвилини мовчання.
А поки ми згадуємо про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів. Цього року ми вдруге будемо вшановувати жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
Одним з пам’ятних місць, де поховані жертви голодомору у Кременчуці, є цвинтар на вулиці Бетонній. Саме у меморіального хреста пам’яті ми попілкувалися на цвинтарі з відомим кременчуцьким краєзнавцем Євгеном Бергером.
«Шановні друзі! Ми знаходимося зараз на самому стародавньому цвинтарі Кременчука, який виник раніше Старореївського цвинтаря. Колись Перша міська лікарня з трьох боків була оточена болотами. І померлих ховали на цьому цвинтарі. Цвинтар має назву Вознесенський цвинтар…
Це місце стало смутним місцем у 32-33 році. Тут ховали померлих від голоду»,- каже пан Бергер.
Він розповідає, що марксисти вважали селянство реакційною дрібно-буржуазною силою. Це видно із праць Володимира Леніна та інших його соратників.
«Коли владі не вистачає мудрості і розуму керувати, вона прибігає до насилля. Так було зі Сталінським оточенням, яке Черчиль називав владою 13 гангстерів на чолі з паханом Сталіним.
Як організовувався Голодомор? У 1932 році були завищені плани, вони були нереальні. Після здачі колгоспами продукції, активісти, ходили по домівках, все забирали. Не тільки зерно, але і кукурудзу, фасоль, горох, все, що можна було їсти. Причому так, ламали печі, лазили на чердаках, ходили з прутами, щупами, шукали, де ще сховано зерно. Де находили зерно, також били.
Тобто почався Голод ще наприкінці осені 1932 року.
Якщо голови колгоспів давали селянам хоч по стакану зерна, то таких добродушних саджали у в'язницю. Настала зима. Істи було практично нічого»,- каже краєвед.
Далі він розповідає, як люди поїли повністю усю птицю, потім стали їсти котів та собак.
«Коти і собаки почали тікали від людей, ховалися у лісах. Люди йшли в ліси, шукали жолуді і з них робили щось, наче хліб.
Настала весна. Що стали їсти? Цвіт акацій, цвіт липи, ловити щурів, робити сітки для горобців, інших птиць. Їли кропиву, лободу, але починався заворот кишків.
І був апогей влітку-восени 1933 року, коли людям зовсім нічого було їсти. Люди йшли в міста, але їх не пускали загони. Люди намагалися пробратися в росію, але там же погранзастави їх не пропускали.
Якщо людям вдавалося пробратися в росію, добути, хоч щось, то прикордонники знову забирали.
Люди йшли в село, щоб якось приготуватися, але це було зовсім нереально»,- констатує Є.Бергер.
Оперуючи історичними фактами він розповідає, що в містах була норма видачі хліба - 200-400 грамів. Але щоб отримати цю норму, треба стояти в черзі, займаючи її з ночі.
«Наприклад, сьогодні 15 листопада. Є карточка на хліб на 15 листопада. В черзі стоять і незабаром кажуть, що хліб кінчився. Це вже карточка є недійсною. І треба йти зночі займати чергу на наступний раз»,- каже краєзнавець і додає, що від голоду помирали масово і прямо посеред вулиць.
«Люди лежали на дорогах, у дворах, де попало. Щоб не було епідемії, були створені так звані бригади, які підбирали трупи і вивозили. У Кременчуці трупи ховали на цьому цвинтарі, подальше від людського ока, бо це вже була глуха окраїна міста Кременчука.
В Кременчуці щоденно, в середньому, ховали 150 людей, повністю знесилених від голоду»,- запевняє пан Бергер.
Уже у Незалежній Україні в Кременчуці вирішили встановити пам'ятний хрест жертвам голодомору 1932-1933 років.
«Тут перший пам'ятник був встановлений у 1993 році. Велику ініціативу в цьому проявила Тамара Просяняк, редактор газети «Інформаційний бюлетень». Тоді сюди приїхало багато гостей із Києва.
В промовах тоді вже були прогнози можливої агресії з боку північного сусіда. Як бачимо, ці прогнози підтвердились.
Тоді пам'ятник був дерев'яний, а згодом був поставлений гранітний пам'ятник, який ми бачимо зараз. Такі пам'ятники встановлені і в інших містах України. А також в Канаді, Аргентині, Бразилії, Австралії, за кордоном і в інших регіонах земної кулі»,- каже відомий кременчуцький краєзнавець Євген Бергер і разом з іншими українцями засуджує геноцид українського народу, організований владою Сталіна.
Нагадаємо, Старовинний цвинтар на вулиці Бетонній у Кременчуці сьогодні потребує догляду міських комунальників
Уже забуті Кременчуцькі кладовища: які відомі будівлі та споруди, на них побудовані
Олег Булашев
Відео Єгора Мовчана
