Наша Кременчуччина не перестає вражати. Не так давно ми писали, як вирощують аспарагус у Кременчуцькому районі, а також від артишока до помідорів: як у Кременчуці вирощують тисячі корінців розсади, а ще як на стіл містян потрапляє салат листовий у горщику. Цього разу, окрім городництва, захоплення викликало ще й бджільництво.
Адже найбільша племінна матко-вивідна бжолина пасіка нашої країни розміщена у Кременчуцькому районі. А саме - у Селі Біляки Семенівської територіальної громади. Ця пасіка, що належить приватному сільськогосподарському підприємству «Дружба» - особлива, адже тут розводять маток української степової породи бджіл.
Вона розміщена на відкритій місцевості, яка захищена від впливу вітрів, а також розташована більш, ніж на 5 кілометрів від інших пасік. Тут отримують чистопородний вивідний матеріал, який має попит у бджолярів з різних регіонів України.
Днями журналісти Кременчуцької газети побували на цій пасіці, яка є своєрідним центром селекції однієї із порід українських бджіл.
А все розпочалось у 2017 році, коли ПСП «Дружба» почали брати курс на бджільництво.
«І не просто бжільництво, а промислове. Це розведення української степової породи бжоли. Ми налагодили виробництво вуликів та рамок. Адже промислова пасіка, яка дісталась у спадщину від колгоспу, була стаціонарною. Її було важко перевозити, тому вирішили перетворити на промислову. За основу взяли вулик «Рута», українського виробництва, а далі він був удосконалений нашими пасічниками-інженерами, створене нове днище, яке підлаштоване для трансапортування», - розповів Костянтин Ємельянов, виконавчий директор Торгового дому "Меди Межиріччя".
За його словами, за рік налагодили промислове виробництво і вуликів, і рамок. Уже тоді пасіка ПСП «Дружба» була найбільшою в Україні, досягнувши 8 тис бджолосімей. Із них 500 бджолосімей налічувала матковивідна пасіка (про яку згадали вище, авт).
«Тобто, займались власним виробництвом бжолосімей. Для цього було закуплено пакети української степової породи бджіл. Для того, аби підтримувати генофон, був запрошений для роботи знаний в Україні фахівець Юрій Субота, який і зараз працює не на постійній основі, а ще в Інституті бджільництва», - розповів Костянтин Ємельянов, виконавчий директор Торгового дому "Меди Межиріччя".
Пригадує, що протягом 2018-2019 року займались конвеєрним виробництвом медового збору. На угіддях ПСП «Дружба» сіяли медові трави і все літо підтримували їх зміну. Тобто, весь час бджоли мали збирати мед і нектар. (Про те, як було налагоджено виробництво і які продукти вдалось виробляти, читайте у наступних матеріалах, авт).
Але обставини складались не на користь бджолярів ПСП «Дружба». Спочатку карантинні обмеження, пов’язані із коронавірусом, потім повномасштабне вторгнення росії в Україну. Через проблеми із збутом продукції скоротили кількість бджолосімей до 2 тис.
Зараз пасіки в ПСП «Дружба» тримають для покращення врожайності технічних культур (ріпаку, соняха тощо). Іноді їх орендують інші сільгоспвиробники для цих же цілей.
Але попри все розведенням української степової породи бджіл продовжують займатися. Маток продають через інтернет- магазин, за місцевими заявками.
А тепер про найцікавіше: про те, як же розводять маток бджіл? Отже, перше, що впадає в око, коли потрапляєш на племінну матко-вивідну пасіку, маленькі вулики, схожі на поштові скриньки. А також вулики на два отвори, такий сусідський будиночок. Бджільники пояснюють, що оце і є нуклеуси - спеціальні вулики для розведення бджіл.
Україна має власні породи бджіл
Про саму ж технологію розведення розповідає Юрій Субота, фахівець Інституту бджільництва, філіал якого зараз розташований на Полтавщині, у Гадячі.
«Це раніше була дослідна станція. Я там працював із 1990 року по 2016, був заввіділом селекції української степової породи бджоли. А з 2016 тут частково, в взимку матководом у Новій Зеландії. Повернувся із 2023 року в філіал Інституту бджільництва, а в ПСП «Дружба» працюю консультантом. А до цього був тут завідуючим матковивідної пасіки», - говорить пан Юрій.
До речі, у нашій країні є два відомі фахівців по українській степовій бджолі, один із них саме він.
«Всього у світі близько 200 порід бджіл. Кожен контенет має свої природні породи бджіл. Так званні аборигенні. На території України такими є три породи. Це українська степова, карпатька і у північних регіонах України раніше була полісська. Зараз цієї породи бджоли майже немає. Через її агресивність люди нею мало займались і вона майже втрачена. У Чернігові намагались ще відновити, але фактично роботи із її селекції припинились наприкінці 80-х років минулого століття», - із слів Юрія Суботи.
Менше «хімії» - чистіший мед
Українська бджола жалить, як всі. Походить від македонської породи. Для умов Кременчуцького району вона добре підходить тим, що є місцевою, пристосованою до наших умов медозбору.
«По-перше, ця порода враховує безвзяточні періоди, періоди розвитку рослин. По-друге, по санітарно-гігієнічній поведінці вона найбільш стійка до різноманітних хвороб. Найбільш стійка поліська порода, або середньоросійська популяція. Українська степова на другому місці – комахи майже не хворіють. А якщо попрацювати у цьому напрямку селекції, то вони практично припиняють хворіти. У них підвищується стійкість до інфекційних хвороб. Це важливо ообливо в наш час, коли зростають вимоги до якості меду. Чим менше ми використовуємо хімії у боротьбі із хворобами, тим чистіший буде мед», - розповідає фахівець.
Він вказує, що Україна зараз взагалі відмовилась від антибіотиків при розведенні бджіл.
«Як тільки з’явились європейські вимоги до якості меду, тоді відмовились. Унаслідок того, що ми підвищуємо гігієну бджіл, то мед стає чистішим», - говорить Юрій Субота.
Диво народження матки бджоли
У бджіл є властивість, коли втрачається матка, то вони виводять личинок самотужки.
«Тобто, бджоли відкладають самі рятункові маточники і вирощують її. Оце і лягло в основу процесу вирощування. Ми з родини видаляємо матку (у відводок), а родині ставиться мисочка із личинкою, яка нам потрібна. За рахунок того, що ми імітуємо її відсутність, то бджоли приступають до вирощування. Так вони вимушені рятункові маточники розміщати будь-де на рамках, а так ми даємо місця. Потім формується нуклеус (ядро) і завдання нуклеуса виростити матку», - розповів Юрій Субота. Ось звідси і назва спеціальних вуликів, про які йшлось вище.
Зараз на цій пасіці в Біляках розводять до 1000 маток. Лише 600 потрібно для власних потреб. Адже навіть після зменшення об’ємів виробництва тут залишається в межах 1800 бджолосімей. І головне завдання цієї пасіки - не виробництво меду, а вирощування маток української степової бджоли.
Про бджіл-убивць
Ну і звісно, журналісти не могли на цій пасіці не поцікавитися темою бджіл-убивць. Але стало зрозуміло, що різні породи бджіл мають різний характер.
«Бджоли вбивці – це помісь італійської і африканської породи, яка виникла а Аргентині, коли туди завезли останню породу бджіл. На континенті Південна Америка своїх медоносних бджіл не було. Але цей гібрид, який сам по собі виник, дуже медопродуктивний, але дуже агресивний. І трапляється, що ці бджоли можуть гнати людину чи тварину 3-4 кілометрів без зупину. У таких умовах врятуватися практично неможливо. Але завдяки цим гібридам Аргентина увійшла в десятку найбільших світових виробників меду. Від гібриду бджіл не відмовились, просто розробли спеціальні скафанри для роботи із ними, самі пасіки вивели за межі населених пунктів на 5-6 кілометрів», - цікавинки із життя бджіл.
Наостанок варто зазначити, що утримувати українським бджолярам аборигенну породу нелегко. Останнім часом завозять іноземні породи. Бджолярі на це реагують словами: «Добра приносять не багато, а клопоту від цього багато».
Є ще одна проблема, бджоли не мають стійкості до отрутохімікатів. І виробити її селекційним шляхом не можливо. Хоч зараз застосовують їх менш агресивно, але бджола – комаха і реагує на них. І головним чином – якістю медом. Пасіці із Біляків це не загрожує – тут дотримані всі умови утримання бджіл, проводять регулярні перевірки і утримання комах, і готової продукції фахівцями Держспоживслужби, ветеринарної медицини. Та всі ми розуміємо, це велика праця, аби створити такі ідеальні умови.
Читайте: «П’ять перлин Дніпра», Або як кременчужанам швидко втекти від цивілізації
Під Кременчуком пасічник пропонує поспати прямісінько на вуликах
Олена Ліпошко
Відео Кирила Воронцова
Фото авторки
