Можете вірити, а можете - і ні.
Кременчуцька газета продовжує знайомити із міськими легендами, які зберігає директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська. Цього разу вона розповіла легенду про безсонного пожежника*. Днями в абонементі бібліотеки, що на вулиці Соборній, відбулася чергова зустріч із циклу «Цікаві історії із запасників музею». Це вже третій захід цього циклу, присвячений містиці.
Але спочатку пані Алла попросила всіх присутніх пригадати башту на частині ДСНС, яка знаходиться на проспекті Свободи. Адже чимало містян щодня проїжджає повз неї.
З цією каланчею (застаріле слово, яке означає наглядова вежа при пожежній (поліцейській) частині, авт.) пов’язана легенда про безсонного рятувальника (пожежника).
"Сталось це невдовзі після її побудови у першій половині 50-х років минулого століття. Там на оглядовому майданчику стояв боєць воєнізованої пожежної охорони (так тоді називалась частина). Тривала його нічна зміна. Місто спало, десь вдалині був його будинок, а там – родина: дружина і двоє маленьких діток. (І він туди час від часу саме туди поглядав). Тихо було. Він оперся на перила і так йому здалось, що лише на хвилинку закрив очі...Але він заснув, стоячи.. Таке в молодості траплялось. А він багато працював, мало спав. А коли відкрив очі, то побачив, що горить», - розповіла Алла Гайшинська.
За її словами, полум’я вирувало саме тому кварталі, де розташований його будинок. І судячи по всьому давно.
«Далі діяв на автоматі: ввімкнув тривогу, дав команду на виїзд, по рації викликав командира, вахтового, другу команду...Коли приїхав підвахтовий – то передав чергування, а сам з другою командою поїхав гасити вогонь. На місці побачив, що палає його будинок. Але побачив, що той під'їзд, де мешкав, неушкоджений. Звідти евакуювали людей, він побачив дружину, дітей. А ось сусідній під’їзд сильно палав. Він носився по пожежі, як шалений, виконуючи свій обов’язок, адже відчував провину: сам проспав. Адже, якби побачив вчасно, то не було б такого сильного вогню. Його хлопці намагаються призупинити. Та марно…Потім йому стало зле і він на хвилинку закрив очі», - слова директорки музею.
До тями прийшов уже в лікарні. Був перев’язаний, над ним схилився лікар.
«Пожежний хотів щось сказати, але не зміг. Як говорять рятувальники, він того дня «схопив вогню». Не просто димом надихався, а опалив дихальні шляхи. Лікар ніяких прогнозів не давав. У палату зайшов командир і пожежний із останніх сил сказав: «Командир, це я винен». Він у відповідь: «Мовчи, тобі не можна розмовляти. Все добре. На пожежі ніхто не загинув. Всі живі. А добро - справа наживна». А хлопець сказав: «Та я, напевне, вже ніколи не засну». Це були його останні слова. Вдові допомогли, будинок відбудували. Але у воєнізованій пожежній частині Кременчука почались розмови про те, що час від часу з'являється загиблий рятувальник. Одні його називали Володя, а інші, що Іван. Навіть ім’я не пам'ятали, а передавали розповіді про те, що він з'являвся за кілька хвилин до того, як дзвенів телефон, а потім лунав сигнал тривоги. Коли передавали чергування, іноді говорили: «Не приходив». Це означало, що все було добре», - розповідь пані Алли.
Вона говорить, розмови, щодо того, що хтось приходив до пожежників, дійшли до парторга.
«Тож він зібрав всіх і «пропісочив». «Всі ж подумають, що ви спите безпробудно, або горілку ковтаєте на службі. Хіба може твереза людина, радянська людина розказувати про якихось привидів», - лунали грізно його слова. Вдень їх полаяли, а вночі черговий побачив, що вночі хтось стукає у вікно і щось показує, нібито кудись кликав. Далі черговий із переляку натиснув на сигнал тривоги. Це було 26 квітня 1986 року. Так у кременчуцьке життя увірвалсь аварія на ЧАЕС», - розповіла директорка музею.
Алла Гайшинська нагадала, що багато кременчуцьких рятувальників працювали в зоні відчудження. Гасили вогонь в атомному реакторі із вертольотів наші пілоти, а наземні роботи із ліквідації наслідків виконували і наші пожежники. Також нагадала, що у Кременчуці є дві меморіальні дошки на честь рятувальників: ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Також директорка Краєзнавчого музею Кременчука зупинилася ще на одному епізоді, який пов'язаний із безсонним пожежником.
«Це стосується подій 27 червня 2022 року, коли росіяни ракетами обстріляли наше місто. О 15.40 було оголошено тривогу, до того часу до них ми звикли і не так реагували, як у лютому-березні. На посту тоді було двоє рятувальників. Згодом вони побачили, що чоловік у дивній формі, дивній касці розмахує і б'є у вікно і обличчя його перекошене чи то від страху, чи то від гніву. Один із хлопців очі протер і каже «Щось в очах мерехтить, піду кави зароблю. Ти будеш». А другий відповів: «Стій! Ти бачиш те саме, що я? Ти що, не чув про нього? Бригаду на виклик!». А напарник йому: «Ти що, віриш у ці казочки?». Так переговорювали між собою, а привид бив руками по склу. І тоді один із них натиснув кнопку тривоги. А тим часом ворожа ракета летіла до Кременчука. І через хвилину один вибух, потім інший…» - із розповіді Алли Гайшинської.
Вона нагадала, що після цього ракетного обстрілу була величезна пожежа в ТЦ «Амстор», там боролись рятувальники з вогнем, троє постраждали…
«Я дуже сподіваюсь, що наш безсонний рятувальник не буде спонукати колег до роботи», - її слова.
До речі, Кременчуцька газета поспілкувалась із місцевими рятувальниками, і з тими, хто працював раніше, і з тими, хто зараз несе чергування і на варті нашого спокою. Про цього безсонного пожежного їм не відомо. Але легенда на те і легенда, щоб жити серед людей, зафіксувати у пам’яті про події минулого.
Довідково
*пожежник – працівник пожежної команди; пожежний – призначений для гасіння пожежі (пожежні бочки, пожежна вежа). А той, хто постраждав від пожежі, – погорілець. Відповідно слід і вживати ці слова.
Нагадаємо, Кременчуцький привид може стати безхатьком
Нагадаємо, де у Кременчуці знаходиться русалчин міст.
Чому у Міському саду треба шукати Марусчине дерево.
Легенди рідного Кременчука: флотоводці, про яких ми не знали, та привид дому Володарських.
Світлана Павленко
