Герої не вмирають!
Кременчужани сьогодні зібралися поблизу Міського палацу культури, щоб в останню путь провести полеглого на війні нацгвардійця Андрія Рудченка.
Живим коридором стали містяни, коли тіло бійця несли до палацу його побратими. Людей прийшло багато, адже багато хто його знав: жителі Крюкова, працівники КАТП-1628 і ті, з ким чоловік співпрацював, спілкувався, дружив.
Воїн героїчно загинув 23 березня цього року, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації в районі населеного пункту Роботине Запорізької області. Вірний син, чоловік та батько, відданий захисник Батьківщини. Про нього розповів військовослужбовець із позивним «Лиман».
«В цей день ми прийшли попрощатися з загинувшим в боях за Україну старшим солдатом Рудченком Андрієм Івановичем 1980 року народження. Андрій народився і проживав у місті Кременчук, одружений, мав доньку. Навчався в загальноосвітній школі №7, працював в КАТП-1628.
Андрій був життєрадісний, завжди позитивний. Справжній патріот своєї Батьківщини. Призваний на військову службу під час мобілізації 5 березня 2022 року. Займав посаду старший кулеметник 2 відділення 1 взводу оперативного призначення.
Загинув 23 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання по захисту України, мужньо виконавши військовий обов'язок в боях за Україну, її свободу і незалежність, в районі населеного пункту Роботине в Запорізькій області. Вічна пам'ять воїну-герою, який до останньої хвилини свого життя боронив свою Батьківщину».
Військовослужбовець з позивним «Репортер» жив з Андрієм у Крюкові, а познайомився з ним ближче вже у військкоматі. На повномасштабній війні служили разом з перших її днів, і за цей час сталися навіть веселі історії, які підтверджували обидва позивних загиблого – «Єгерь» і «Кіпіш».
«Це були ми під Охтиркою. І, коротше, м'яса нам особливо не давали. Піймав він бобра, приготував гуляш з бобра. Ну, «пісня» була, чесно кажучи.
А так відзивчий. Завжди «на позитиві» був.
У нього ще був такий позивний – «Кіпіш». Бо що... Завжди прислухався до шурхотіння. І два рази мені життя навіть врятував, коли ДРГ-шники лазили. Відтягував мене і так далі.
У нього як чуйка це була постійно. І коли останній раз був вже у відпустці, я його бачив півтора місяця тому, то він з усіма прощався. Подарунки, сувеніри, стандартна історія. Ну, такий: завжди подарунки, «підгони», поспілкуватися, посміятися, анекдоти. Я з ним з перших днів. Після року служби нас порозкидували, але спілкувалися, бачилися. Коли навіть у Кременчук приїжджав, завжди зустрічалися.
І прислухався [до інших], і думав, що, як правильно зробити.
Як він на 15 років старший від мене був, то завжди він міг розказати, допомогти і так далі. Якщо щось він не знав, то підходить до молодшого покоління, питає. Він не соромився, що він щось таке не знає».
Відспівування загиблого нацгвардійця – у Свято-Миколаївському соборі.
Поховання – на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Нагадаємо, На щиті повернувся із війни кременчужанин Андрій Рудченко.
Артем Кузьменко
Фото Микити Ліцкевича
