Інтерв’ю з солістом відомого українського гурту.
У Міському Палаці культури 9 квітня відбувся концерт відомого українського рок-гурту «Друга ріка». Тривав він майже 2 години і пройшов в рамках благодійного туру «Інша ріка». Тож і пісні були інші – знайомі, але в новому форматі. Чому це так, на що збирали кошти та на які потреби Збройних сил України їх витрачають? Ці питання міські журналісти адресували солісту гурту Валерію Харчишину під час зустрічі, яка пройшла на сцені після виступу.
- Вітаємо вас у Кременчуці, дякуємо, що приїхали.
- Ми непросто заїхали – ми готувалися, довго планували цей концерт. Ми не проїздом.
- Ви давно не співали деякі пісні, що лунали 20 років тому… Але сьогодні вони були в новій формі…
- Ми свідомо це зробили, тому що «Інша ріка» - це формат, у якому старі пісні відкриваються по-новому.
- У вас є пісня чи помисли щодо пісні, яка буде присвячена Перемозі?
- Ми ніколи не писали пісні заздалегідь або на замовлення – писали, коли було натхнення і коли ми відчували, що буде. Ми іноді пророчили щось. Я вважаю, наприклад, що пісня «Чи ти почув», яка була присвячена Маріуполю, вона, в принципі, є пісня Перемоги. Ми вже перемогли. Ми перемогли, тому що ми згадали, хто ми є; ми відчули свій голос; ми розуміємо, хто ми тепер в Україні, в Світі. Тому ми є рушійною силою для Європи – для того, щоб міняти Європу, не тільки Україну.
- Як ви допомагаєте Збройним силам України? На що збираєте гроші?
- Протягом війни побажання і запити Збройних сил змінюються. Наші пріоритети ми визначаємо самі, тому що ми самі, мабуть як ніхто, відчуваємо потреби, потреби своїх близьких. В кожного є хтось у Збройних силах. Ми допомагаємо своїм. І ми відчуваємо, якщо раніше були потрібні турнікети, амуніція, будь що нагальне… Розумієте, коли бачиш воїна в спортивних штанах із «ОКА», то ти розумієш, що його потрібно одягнути і взути. Нині ми збираємо на зброю. Вони одягнені, вони мають все або майже все, нам потрібна зброя. Тому що ця «друга армія світу», вона безпорадна, але вона дуже велика. Коли на тебе летять комарі вночі і їх багато, ти один не ладен з ними впоратися. Їх приблизно так багато, як цих комарів на річці Случ чи Тетерів, чи на річці Дніпро. Тому ти маєш мати зброю, аби їх покласти, аби відбити цих мух. Це біологічний продукт, який лізе до нас в Україну. Тому ми збираємо на зброю. Це «SIVALKA» - така мала арта, яка стріляє 24 пострілами одночасно чи один за одним. Ставиться на пікап. Вона є дуже мобільною. Можна виїхати, стріляти з «нуля» або «з передка».
- У жовтні минулого року ви казали, що зібрали на концертах за кордоном близько 4 млн грн. Як змінилася ця сума з того часу?
- Загально ми зібрали близько 10 млн грн мабуть – ми їх не рахуємо. Але після війни, я думаю, ми все це підіб’ємо. Насправді, чим далі, тим цінніші гроші. Якщо я перший свій пост опублікував після того, як зруйнували моє майно, мої будинки (мій, моєї родини, моїх батьків), то буквально за кілька днів я зібрав 1 млн грн. Але цей мільйон, який ми зібрали на «сівалки», ми збирали протягом всього туру. На жаль, народ виснажений реально. Але ці гроші дуже цінні.
- Чи було волонтерство у вашому житті до повномасштабного вторгнення?
- Яке волонтерство ви маєте на увазі? Чи ми допомагали Збройним силам?
- Ні. Взагалі: собачкам, літнім людям… Щось робили безоплатно…
- Звісно. У нас було багато ініціатив. Переважно було те, що ми самі ініціювали. Ми допомагали онкохворим на лімфопроліферативні захворювання (це лімфоми, лейкози тощо). Мій брат від цієї хвороби, на жаль, загинув. Але ми співпрацювали з фондом і щороку робили фестиваль-концерт – збирали гроші саме для таких хворих.
Починаючи з 2014 року ми були якщо не «на передку», то там, на Сході – виступали для наших військових. Така психологічна підтримка – вона іноді цінніша, ніж допомога їжею якоюсь чи цигарками.
Ми зараз займаємося відбудовою. Ми багато чого робили, але зараз я всього не згадаю. І це теж наша ініціатива. Ми хочемо цим займатися. Відбудувати Київщину. Відбудуємо Київщину – підемо далі. Я кажу про населені пункти, які мені дуже близькі, де я жив: Ірпінь, Гостомель, Буча. Мої діти зараз живуть у Варшаві – у них немає поки що будинку, нема, куди повертатися. Ми почнемо зі свого і продовжимо допомагати людям. Ми відбудуємо все, що було зруйновано в Гостомелі… Бучі – ні, тому що Буча не була зруйнованою. У Бучі дуже страждали люди, там дуже багато катувань було. Але Буча не була знищена, як Ірпінь чи Гостомель.
- Чи стало вам важче писати пісні?
- Ми не пишемо пісні зараз. Є одна пісня, яку ми написали зараз, на початку війни. Це така собі трансформація пісні «Чи ти почув»… Ми переробили гармонію, дописали текст – і це єдина пісня, яка була написана під час війни. Єдине, що хотілося робити на початку повномасштабної війни – це матюкатися. Це не дуже личить «Другій ріці».
- На одному з концертів ви пропонували лот, за яким будь-хто міг замовити концерт гурту у будь-який час та у будь-якому місті…
- Це було на події, де збирали кошти на відбудову цивільного житла. І це була така імпровізація. Я вийшов на сцену, ми просто тупо забули лот. Перед концертом я згадав, але зрозумів, що в мене нічого немає, в мене все згоріло. Тому не розумів, що я можу виставити. Потім я зрозумів, що можна виставляти все, що не догоріло – якісь статуетки (зараз ми їх продаємо, продали). І я зімпровізував, виставив лот – концерт гурту «Друга ріка» у будь-якій точці Світу. Ми були продані за найбільшу вартість отого всього аукціону – 200 тис грн.
- Що це за місто було?
- Київ – фонд «Відбудуємо разом». І ці гроші ще не відпрацьовані – ми їх перевели у фонд, але ще не виступали для того, хто замовив. Він чекає, мабуть обирає місце – десь Ісландію чи ще кудись (сміється) – нас запросить. Ми сподіваємося.
- Що вас вразило за останній час?
- Українці. Київ. Я зараз прогулююсь Києвом і Житомиром теж, я чую виключно українську мову. Дуже рідко я потрапляю на тих, хто розмовляє російською мовою. Тобто іде перевтілення і трансформація українців в українців. Це дуже приємно.
- Зараз відбувається українізація нашого шоу-бізнесу. Чи не боїтеся ви конкуренції з боку «старих» чи «нових» виконавців, які переходять на українську?
- Це навіть образливо звучить. Ми завжди співали українською мовою. У нас не було російськомовних пісень. Ми граємо більше 20 років і у нас була 1 російськомовна пісня, за яку мені трохи соромно.
Чи я боюсь конкуренції? В чому? Серед тих, хто співав російською, потім почав українською? Нехай співають, нехай відпрацюють просто те, що вони зробили. Вони свідомо чи несвідомо робили з нас москалів. Вони занурювали нас саме в російський інформаційний простір. Ми були частиною росії. Ви розумієте, що ми були росією для росіян. Чи почалась би війна – це питання як раз до них. Так само до телеканалів, які поширювали російськомовний контент. Ми зараз змушені боротися з російськомовним контентом. Зараз ми (ГО «УААСП») разом з РНБО і Міністерством цифрової трансформації створили певну групу, для того, щоб заборонити російський контент в мережі. Тобто в глобальних платформах. Зараз просто розбираємо завали після них. Як би їх не було – війни не було б. Все починається з культури. З початку мова, культура, потім зброя. Потім вони приходять нас рятувати.
Олена Сінтюріна
Фото Олександра Попенка
