А чи знали ви, що в нашому місті існував музей із китайськими вазами та бібліотечний технікум? Ми продовжуємо цикл розповідей про історичні будинки, приурочений до 75-річчя перемоги над фашизмом у Другій світовій війні.
Преображенська, Квартальна, Миколи Залудяка. Це все назви однієї вулиці, яка заховалася у центрі Кременчука між вулицею Академіка Маслова та бульваром Пушкіна. Простягається вона на 500 м від набережної Дніпра. Сьогодні від неї лишилося трохи більше кварталу, що й підтверджує її колишню назву. Проте колись це була одна з найперших вулиць Кременчука, яку заклали ще у 1774 році. Дізнаймося її історію.
У кондитерській розміщувався винищувальний батальйон
До речі, перша назва вулиці – Тупа Піщана (що пояснювало і місцезнаходження, і характер благоустрою території) – розповідає дослідниця, кандидат наук Алла Лушакова. Пізніше ця назва змінилася на Преображенську, адже тут до 1930 року стояв Спасо-Преображенський собор. Наприкінці вулиці розмістився будинок кондитера Силаєва, який тепер можна впізнати по блакитному фасаду будівлі в стилі модернової класики початку ХХ століття. Під час екскурсій, які інколи проводить містом краєзнавець Євген Бергер, він розповідав, що у дореволюційний період у цьому будинку була чи не найпозитивніша атмосфера. Йому не було аналогів у місті, адже тут продавали випічку, шоколад, тістечка, каву, чай, какао і навіть замовляли легкі сніданки та вечері. А ще у цій будівлі з 1916 року розміщувалося Кременчуцьке товариство взаємного кредиту.
Після революції 1917 року тут «оселилося» управління міської міліції. У попередніх історичних публікаціях Кременчуцька газета згадувала про те, що за часів сталінських репресій у підвалах цього приміщення розстрілювали «ворогів» народу. А на другому поверсі будинку тим часом знаходився гарно оснащений спортивний зал товариства «Динамо», в якому інколи проводили танцювальні вечори.
Крім цього, під час Другої світової війни будинок став свідком активної мобілізації городян до захисту міста. Тоді у його стінах розмістився Перший кременчуцький окремий винищувальний батальйон із 300 бійцями. Такі військові формування охороняли важливі народногосподарські об’єкти: заводи, фабрики, залізничні вузли. Також бійці боролися зі шпигунами та диверсантами. Командував ними колишній начальник 1-го відділення міліції Григорій Сіряченко, комісаром був директор середньої школи №1 Іван Коваленко. Коли фронт був уже близько, військовий підрозділ передали в дивізію народного ополчення, а пізніше він став частиною Червоної армії.
Під час фашистської окупації міста (1943-1945 роки) в будинку знаходилася міська поліція. Відступаючи, нацисти підпалили будівлю. Тоді всередині все вигоріло. З часом приміщення вирішили оновити. А для цього у 1948 році його передали всесоюзному тресту «Кременчугтрансмашстрой». Пізніше тут розташовувалися держком Компартії України, держком комсомолу, комбінат «Кременчукбуд», трест «Кременчукнафтохімбуд».
Наприкінці 60-х років на торці будівлі з’явилася декоративна монументальна композиція «Кременчук учора і сьогодні».
«Композиція у символічній формі розповідала про перетворення Кременчука з невеликої фортеці на велике місто. Знизу символічно зобразили древній Кременчук: із захисною стіною, церквою, дніпровською хвилею, що її омиває. Зверху — образ людини із нержавіючої сталі, поруч – велика хвиля, що показує, як змінився і сам Дніпро. Колись це все підсвічувалося, грало кольорами та тінями. Щоправда, роботу наприкінці 90-х зняли. А даремно, адже це була декоративна окраса міста», – звертає увагу Алла Лушакова.
Вулицею бігали майбутні режисер та пілот-герой
За вулицею Леніна (зараз вул. Соборна), все більше звужуючись, Квартальна змінювалася у внутрішньо дворовий проїзд. До Другої світової війни ця частина називалася Червоноармійською і вважалася одним із осередків культури в місті.
Адже на місці теперішнього будинку дитячої та юнацької творчості знаходився кінотеатр «Арс».
Як вважають кременчуцькі історики, завдяки йому світ отримав відомого кінорежисера Йосипа Хейфіца – автора фільмів «Депутат Балтики», «Велика родина», «Справа Румянцева» та багатьох інших. Дитячі та юнацькі роки майбутній режисер провів саме у Кременчуці. А оскільки родина мешкала неподалік від Червоноармійської вулиці, хлопець чи не щовечора відвідував кінотеатр. Тогочасні покази проводилися завдяки проектору та живому супроводу гри на піаніно та скрипці.
Обабіч з «Арсом» знаходився єврейський електромеханічний технікум. У ньому з 1937 по 1939 роки навчався майбутній Герой Радянського Союзу, пілот 147-го винищувального авіаційного полку Перошої авіадивізії Віктор Крупський. Під час Другої світової війни він здійснив 330 бойових вильотів, особисто знищив 9 ворожих літаків.
На жаль, більшість будинків вулиці – кінотеатр, електромеханічний технікум, бібліотечний технікум, Дім фізкультури, державний історичний архів – відбудувати після війни не вдалося.
У двох синагогах був перший краєзнавчий музей
На вул. Квартальній після війни уцілів одноповерховий будинок №5 – колишня «Мала» синагога.
«Цегляну будівлю спорудили в неоросійському стилі у 1912 році. Кілеподібні віконні прорізи надавали їй оригінальності», – описав приміщення у виданні «Рішонім» журналіст, краєзнавець Борис Бабілуа.
Однак після знищення більшовиками церков та синагог звідти вилучали реліквії та сувої. А у1936 році у ній, як і у поруч розташованій тоді Головній Хоральній синагозі, відкрили перший краєзнавчий музей. Тут зберігали не лише місцеві реліквії, а й колекції східних та єгипетських витворів мистецтва, керамічних речей доісторичних часів. Експонати збирали ще з 1919 року, коли із націоналізованих особняків та заміських заможних будинків привозили дорогі картини, тканини, статуї, посуд.
«При вході в зал історії стояли великі китайські вази, виготовлені з міді та вкриті тонким шаром емалі, із намальованими квітами та китайськими драконами», – описує Лушакова.
На жаль, майно музею нещадно знищили під час війни.
У поствоєнної роки приміщення вдалося відбудувати. Щоправда, уже під швейну фабрику. Пізніше там діяла бухгалтерська школа, а у підвалі – туристичний клуб. Проте і це приміщення спалили за невідомих обставин у березні 1994 року. Оскільки будинок відновленню не підлягав, його знесли у 1997 році.
У 2002 році на місці згорілої «Малої» синагоги спорудили будинок нової великої і просторої синагоги «ОрАвнерХабад», яка сьогодні є духовним центром кременчуцьких євреїв.
Нагадаємо, Старовинні будинки Кременчука: слід, що залишився після війни.
Ліна Романченко
