Історія із війни.
Маленька мешканка Сум Катруся залюбки грається з однолітками в дворі кременчуцької багатоповерхівки. Навчається дівчинка дистанційно в своїй рідній школі.
«На щастя, дитяча пам'ять швидко стирає всі жахи війни, які вдалось пережитити», - говорить її мама Анастасія. (Імена змінено).
Не так давно жінці із дитиною довелося пережити окупацію російських загарбників у селі на Сумщині.
Анастасія розповідає, що з початком війни росії проти України переїхала із Сум до батьків, у рідне село.
«Мені здавалось, що там із донькою буде безпечно. Сестра з дітьми теж повернулась у рідну домівку. Вважали, що село не знаходиться на великих автомобільних дорогах, тож до нас не заїдуть», - пригадує жінка.
Але і до них заїхали окупанти колоною танків.
«Танки розмістили прямо у дворах, під житловими будинками. Наш батько вже виходив на них із коктейлями «Молотова». Та ми його ледь утримали – в будинку самі жінки і діти. Важко уявити, що загарбники могли б з нами зробити», - із слів Анастасії.
Вона пригадує, що окупанти відразу встановили свої порядки – місцевим мешканцям нікуди не виходити із своїх дворів. За тим, щоб цього не порушували слідкували пильно.
«У нас в будинку слабий телефонний зв'язок, тож я виходила на огород, щоб зателефонувати. Так відразу, як мене помітять – махають автоматами, мовляв заходь у хату», - пригадує Анастасія.
А ще у окупантів опинився список із прізвищами місцевих мисливців. Згодом всіх із списків викликали і примусили здати зброю.
«Мій батько теж мисливець, тож здав зброю. Здавали зброю всі. А натомість отримали прикладами під ребра. А також орки постійно вишукували в людей червоні речі і змушували (під прицілом автоматів) місцевих майстринь шити їм червоні пов'язки (як опізнавальні знаки). Окупанти також вишукували по селу АТОвців. У нас жив чоловік, він отримав контузію під час АТО, оце готувався до операції. Зараз величезні проблеми із здоров'ям, його навіть не призвали. Так жінка побачила, що йдуть військові із зброєю до них, сховала чоловіка за крісло. Вони перерили в будинку все вверх дном і вже черга дійшло крісла, як тут отримали команду про вихід із села», - розповіла жінка.
За її словами, дуже швидко окупанти зібрались, пострибали на танки і зникли геть. При цьому у дворах, де були зачинені ворота, їх не відчиняли. Деякі отак з воротами на дулах і їхали. Але раділи селяни зарано. Все навколо їх населеного пункту було заміновано, у тому числі і всі дороги.
«Тож два дні чекали, доки приїдуть вибухотехніки, аби розмінували. І то одну дорогу. Тож з'явився безпечний шлях. Не так давно отримала звістку із дому, що два односельці- агрономи підірвались на міні. Вони виїхали на поле перед посівною. І таке горе. Взагалі міни окупанти залишили жахливі. Та ж автіка розривається на шматки. Шансів вижити немає», - говорить Анастасія.
Окремою розповіддю може бути і епізод, як Анастасія з Катрусею виїжджали із села. Жінка пригадує що водійське посвідчення отримала ще в 2017 році.
«Я їх не використовувала. Водійського стажу не було зовсім. А тут посадила дитину в автівку, кинула необхідні речі і погнала. Бачила, що на панелі приборів світиться помилка, кермо якось в бік кидає, але їхала і їхала. Вже потім чоловік дивувався, як я могла керувати автомобілем, адже там щось заклинуло», - пригадує.
Зараз ці сумчанки живуть у Кременчуці. І якщо Катруся вже адаптувалась і потроху забуває тривожні часи, то Анастасія без сліз в очах не може говорити про пережити. Жінка шукає роботу, адже вирішили поки що жити у нашому місті.
Олена Ліпошко
