Не потрапивши безпосередньо на фронт, дорослі чоловіки не сидять, склавши руки.
Із початком повномасштабної агресії російських окупантів проти України у Кременчуці відродився добровольчий рух. Восени ж 2022 року, за підсумками реформування, в місті та районі залишилось одне Добровольче формування територіальної громади (ДФТГ) №3, яке сформувалося на базі спілки воїнів-афганців. Є також ветерани АТО, ветерани військової служби та ветерани Міністерства внутрішніх справ. Зі складу цього ДФТГ понад пів сотні людей зараз проходять службу в лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, де їм знадобився досвід, отриманий у ході навчань.
Також, варто відмітити, що є бійці, яких із тих чи інших причин (як то вік чи за станом здоров’я) не беруть на фронт. Однак, у разі необхідності, чоловіки готові дати відсіч ворогу і захищати своє місто. Тож ветерани не сидять склавши руки, а проходять активну підготовку.
«У нас люди настільки різні. Є й ті, хто воював, як і хто не служив взагалі. І віковий ценз різний, і освіта, і місце роботи... Але нас об’єднала ідея – це захист міста, захист України», – говорить керівник ДФТГ №3 підполковник у відставці Андрій Чуйко.
Тож із нашою редакцією своїми історіями поділилися бойові пенсіонери Кременчука.
Кочівник, 63 роки
Військовий з досвідом у 27 років служби Андрій Чуйко закінчив військове училище.
«Служив у військових частинах туркменістанських військових округів – у Азії, де степ і гори. Тому і позивний «Кочівник», – пояснив військовий, який живе у нашому місті із 1993 року.
Після виходу на пенсію Чуйко не зміг бути виключно цивільним, тому вже невдовзі працював в Крюківському виконкомі у відділі з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, який згодом очолив.
«У мене брат – афганець. А коли почалась війна у 2014 році, спочатку займався волонтерською діяльністю, а потім отримав посаду заступника командира однієї з частин, яка формувалася з нуля», – розповів він.
За словами Чуйка, ця частина брала участь у бойових діях в районі Донецького аеропорту, поблизу населених пунктів Опитне, Водяне тощо. А у березні 2016 року його за станом здоров'я звільнили.
«От і у лютому 2022 року я знов пішов до військкомату, який зараз називається Територіальний центр комплектування і соціальної підтримки (РТЦК та СП, ред.). Мені сказали: «Дядько, гуляєте. Ви вже не наш за віком, за станом здоров'я, не годні!». Я трошки зайнявся волонтерською діяльністю, а потім прознав, що є такі добровольчі підрозділи, які формуються у нас в місті», – пригадує військовий.
Тут підполковник готовий був бути рядовим стрільцем, а через добу став командиром цього взводу, а через тиждень – командиром всього формування.
«Так, майже з перших днів формування добровольчого нашого я прийшов сюди і ось вже півтора роки тут. Ми знаємо цілі, ми знаємо задачі, ми готуємо людей до оборони Кременчука. Наш підрозділ включено до складу сил і засобів по обороні міста. Готуємо людей, проводимо заняття, виконуємо бойові завдання на постах. Дуже така планова робота», – ділиться Кочівник.
Він нагадує, що зараз наша територія – це тилове місто.
«Війна всіх об'єднує. Люди прийшли, аби принести користь для міста, для держави та для народу. Далі тримаємося цього направлення», – його слова.
Мовчун, 58 років
Патріот Валерій Скрипник воював в АТО.
Про таких говорять–людина, яка завжди готова ділитися своїм досвідом: бойовим і життєвим. Чоловік згадує, як у 2015 році за станом здоров’я його не брали воювати.
«А потім якось заскочив на останню підніжку, останню шосту хвилю. Відправили мене в Полтавський центр, на радіотелефоніста. А там вже потрапив до артилерії 58-ої мотопіхотної бригади», – пригадує Мовчун. Демобілізувався він у 2016 році.
А з перших днів повномасштабного вторгнення уже був в РТЦК та СП. Однак медкомісію пройти не вийшло.
«Пішов в тероборну і там не беруть, бо я вже старий, 58 років. Як мені так повезло, що я попав сюди (в ДФТГ, ред.)! Я в магазині побачив оголошення. Зателефонував, мене направили до командира. Так пройшов співбесіду і от, я тут», – говорить Валерій.
Він розповідає, що спілкування в добровольчому формуванні вже виходить за рамки навчань, і у буденному житті чоловіки допомагають один одному. «У формуванні є саперна підготовка, і тактика, і медицина – все, що потрібно. І справа у тому, що тут цікаво-не цікаво, а треба вчити. Воно пригодиться», – зі слів Мовчуна.
А за межами навчань Скрипник зразковий дідусь, який обожнює прогулянки із онуками.
Іванич, 59 років
Василь Яровий строкову службу ще в радянському союзі проходив, в прикордонних військах у десантно-штурмовій групі.
Він має державні нагороди за службу в Афганістані. А зараз є інструктором з бойової підготовки кременчуцького добровольчого формування. Чоловік згадує, що служити пішов свого часу за призовом.
«Тоді вірили, що виконували бойові задачі по захисту кордону від нападників, тому що в той же час вже і шахіди ставили міни на ділянках. В одному загоні підірвалися швидка допомога і хлібна машина...» – розповідає Яровий.
У подальшому він все життя працював водієм-далекобійником. А коли почалася активна фаза війни, прибув до військкомату.
«Нас у перші дні не брали, віддавали перевагу АТОвцям. Тож ми самоорганізувалися на базі спілки ветеранів–афганців. Я формував взвод на Молодіжному – за місцем проживання. Воно і не паніка була, а така незрозумілість: в аптеках нічого немає, пального немає. Ми знаходили усе необхідне. Потрошку займалися підготовкою, тому що було багато людей, які не знали, що таке зброя. Ми також готували Бандера–смузі», – пригадує Іванич.
Кременчужанин говорить, що нещодавно знову таки просився до військкомату, але не підходить. «Я розумію, що вже того не зможу зробити, що молоді хлопці. Голова працює, а вже трошки воно вік, хоча і тримаю себе у формі: багато ходжу, бігаю, підтягуюся і відтискаюся», – розповідає Іванич.
Він нагадує, що зараз у країні війна і кожен має вносити власний вклад у нашу Перемогу, якщо не зі зброєю у руках, то хоч донатами.
«Вірю у нашу перемогу. Вірю в Україну. Вірю в наш український народ! Ми всі такі дружні стали. Все-таки війна згуртовує людей, і бізнесмени, і прості робочі – всі ми в одному котлі варимося», – говорить Іванич.
Нагадаємо, як в ДФТГ №3 навчають основам поводження із дронами.
Як у Кременчуці вчать цивільних військовій справі та діють добровольчі формування.
З ветеранами знайомилася Тетяна Красельникова
Матеріал написаний за підтримки ГО “Інститут масової інформації, що реалізує проєкт “Підтримка активних громадян під тиском в Україні” за фінансової підтримки Європейського Союзу
