Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким!
У Кременчуці сьогодні простилися з відданим сином Батьківщини, який став на захист її кордонів, Дмитром Климовим. Йому назавжди залишиться 42 роки.
Він народився у Кременчуці, потім навчався у гімназії №27. Згодом чоловік працював на приватному підприємстві – фірмі «Вітан». Про це розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.
Начальниця відділення цивільно-військового співробітництва, майор Анна Тарасова повідомила, що Дмитра мобілізували у жовтні 2024 року. Він служив у званні солдата на посаді стрільця. Утім смерть наздогнала оборонця 16 грудня 2024 року, який мужньо виконував бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області.
Весь цей військовий вважався зниклим безвісти. Із моменту отриманні прикрої звістки мати не знаходила собі місця – вона усюди шукала свого сина. Про це розповіла сусідка родини Ніна Федорівна.
«Вона скрізь його шукала, як ніхто. Як вона його шукала! І десь через місяців 9 чи менше знайшла… начебто, у Вороніжі тіло його було. Потім 7 чи 8 місяців експертизи. Мати вже вся згоріла за цей час, виплакала стільки сліз. Мало служив, дуже шкода. Але для нас він все одно залишиться Героєм!» - розповіла жінка і додала, що загиблий не ховався від мобілізації, не намагався втекти.
Вона пригадує Дмитра маленьким хлопчиком. За її словами він був наче вогник: шустрий, енергійний красунчик. Зростав разом із її сином, який зараз також служить.
«Він такий хлопчина був! Від нього ну ніякого негативу не було!» - спогади жінки.
Вікторія, дружина чоловіка, який був другом Климова, пригадує, що у дитинстві Дмитра називали «мікрон».
«Через його маленький ріст. Любив на корточках сидіти. Я навіть пам’ятаю, які цигарки любив курити», - розповіла жінка.
За її спогадами, останнім часом Дмитро проживав у Києві, звідки і був призваний.
«Дуже добрий був, на маму схожий», - вказала Вікторія.
Горе матері неможливо описати. Не стримуючи емоції, вона обіймала труну з тілом сина і розмовляла з ним.
«Я усюди тебе шукала!.. Ти ж просив мене не плакати, а я плачу! Ти назавжди мне залишив!..» - слова матері, яка вже ніколи не побачить свого сина та не зможе його обійняти.
Ціна війни надто жорстка – людські життя. Неймовірні втрати для рідних, близьких, друзів і побратимів. Кожен полеглий захисник — це нездійснені мрії, обірвані плани та невимовний біль для тих, хто його любив.
Дмитро не встиг створити власну родину, не залишився після себе й онуків бабусі. Війна обірвала життя молодого захисника, залишивши рідним лише спогади та невимовний смуток.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким!
Олена Синтюрина
Фото М. Ковальчук
