Село Кам’яні Потоки, що неподалік нашого міста, не лише має багату історію козаччини, а й є колискою відомого силача – Захара Ялова. Оповідаємо декілька достовірних легенд, які живуть і донині.
Зазвичай щороку у травні на базі Кременчуцької спеціалізованої школи-інтернату спортивного профілю ім. І. Піддубного відбувається відкритий турнір з греко-римської боротьби серед молодших юнаків пам'яті чемпіона світу Захара Ялова.
Мало хто знає, що ще за життя силач Ялов здобув собі славу всесвітньовідомого борця і кременчуцького Геракла. Втім, краєзнавці описують його не лише як вправного борця з цього виду спорту, а й як ваговика, який дивував тисячі людей своєю силою і вправністю.
Юнга, який врятував корабель
Народився Захар Петрович Ялов у незаможній родині, у селі неподалік Кременчука у 1870 році. Від самого дитинства дужий юнак був охочим до роботи. І вдавалося це йому легко, адже, незважаючи на більшу, ніж в однолітків, вагу та ріст, Захар вирізнявся рухливістю і витривалістю.
За інформацією співробітниці Кременчуцького краєзнавчого музею Вікторії Ширай, до 20 років Ялов працював різноробочим. У 1891 році його покликали до царської армії, де чоловік служив в Імператорському військово-морському флоті.
Одна із неймовірних історій сталася з ним під час служби матросом на Балтиці.
«Під час одного з морських походів ескадри до Франції на кораблі зламався пристрій для підняття якоря. Захар на очах здивованої команди без особливих зусиль витягнув його. З часом чутки про богатиря дійшли до самого імператора Миколи II. Згодом відбулася їхня зустріч, на якій цар нагородив спортсмена кишеньковим годинником. Відтоді Захар Ялов перебував у близькому оточенні царя», – розповідає кременчуцький краєзнавець Євген Бергер.
Бійцівські поєдинки та силові розваги
Мешкаючи у Петербурзі, Ялов починає брати участь у борцівських поєдинках. Як зазначають історики, на диво в ті часи він завжди перемагав, чим лише збільшував про себе славу непоборного велетня. Виступав на аренах цирків європейських країн, Російської імперії, українських регіонів.
Пізніше Ялов повертається до рідних країв, де перший час не знаходить собі заняття. Однак згодом разом із найсильнішими односельцями – своїми друзями Черненком та Сандулом – знайшов іншу силову розвагу: розривав металеві ланцюги, гнув та ламав підкови, розбивав каміння, боровся з биками, піднімав коней, клав на плечі залізні рейки, на які з обох боків чіплялися по 6, а то й по 12 людей. Тримав усе це на витягнутих руках, крутячи навколо себе.
До речі, в рідному селі Захар знайшов свою долю – одружився із вродливою дівчиною із роду Козловських, Килиною. Ця жінка прожила до 105 років. У подружжя дітей не було, тому Захар опікувався дітьми брата.
Дружба з Піддубним
У Кременчуці Ялов знайомиться з діячем Чернишовим, який багато років віддав цирковій справі. Разом, за підтримки Кременчуцької профорганізації, вони стали активними пропагандистами фізичної культури на Полтавщині.
Доля зводить Ялова з іще одним земляком, відомим борцем родом із Полтавщини, шестиразовим чемпіоном світу з вільної боротьби Іваном Піддубним.
«Піддубний був свого роду натхненником, вчителем і особистим прикладом для Захара. Він і підштовхнув його до професійних занять класичною греко-римською боротьбою», – розповів директор Кременчуцької спеціалізованої школи-інтернату спортивного профілю ім. І. Піддубного Олександр Кириченко.
Тож, окрім виступів у якості атлета-гирьовика, велетень спробував себе як спортсмен із класичної боротьби.
«Свого часу Піддубний допоміг йому отримати путівку на участь у Міжнародному Чемпіонаті у Франції. Там у 1922 році Захар стає переможцем чемпіонату світу з вільної боротьби», – розповідає Кириченко.
Міць згубила велетня
Перемога за перемогою для Захара, як і раніше, стали звичайною справою. Дослідники його життя цитують життєвий принцип борця: «Всесвітній – непереможний. Міцніший за сталь, твердіший за камінь».
Але одного разу саме цей принцип завершить життя велетня.
У 1923 році Ялов б’ється об заклад на чверть самогону, що відірве паровоз від рейок. Борець виграє спір, піднявши транспорт на кілька сантиметрів, але через кілька днів, імовірно, саме через це, помирає.
Поховали велетня у Кам’яних Потоках, біля перехрестя Центральної вулиці (автошлях Н08), неподалік Покровської церкви.
Двоюрідний праправнук Ялова Валерій Головенко мешкає і працює у Кременчуці. А пам’ять про богатиря, «сільського Геракла», «феномена землі Кременчуцької», передається із покоління в покоління. Не забуваємо про нього і ми.
Додамо, що у книгах про спортивні досягнення Ялова згадують і про його витривалість. Зокрема про те, що він міг проплисти під водою майже до середини Дніпра!
Ліна Романченко
