Чим приваблює Чорнобиль десятки тисяч екстрималів.
Щорічно сюди приїздять десятки тисяч людей – як українців, так і іноземців. Наскільки небезпечний такий вид туризму, які таємниці приховує Зона відчуження та де грань між правдою і міфами Чорнобиля? Про це дізналися журналістки Кременчуцької газети, які побували у цьому місті.
З чорнобильського саркофагу можна звести аж три Ейфелеві вежі
Новий саркофаг над 4-м енергоблоком, де сталася аварія, завершили зводити зовсім нещодавно – у 2017 році. Фінансував роботи Європейський банк реконструкції та розвитку. Час експлуатації споруди, що зводили 3 тис чоловік – 100 років. Кількість металу, яку витратили на неї, вистачило б на три Ейфелеві вежі, а нинішня площа споруди – як 12 футбольних полів. Та головне його призначення – не лише захищати від поширення радіації. На саркофазі з часом з’явиться кранове обладнання, за допомоги якого планують зібрати й утилізувати обломки реактора.
До речі, на території ЧАЕС вже побудували завод, на якому обробляють і утилізують пальне з реакторів. Та жоден реактор вже декілька років не працює – станція неробоча. Туристів підвозять зовсім близько: селфитися із саркофагом дозволяють. Однак фотографувати завод заборонено.
Чому з Чорнобиля зникли соми
Мало кого не вражали кадри, на яких у величезній пащі риби зникає ціла хлібина. Це знамениті чорнобильські соми. Та тепер на туристів чекає розчарування: їх не видно. І не тому, що риба загинула від радіації чи її зловили та з’їли, а тому, що змінилися умови проживання. Тож соми просто залягли на дно. Бо раніше в обвідний канал біля реактора скидали гарячу воду з енергоблоків, і в ньому протягом року була стабільна температура. Тепер станція неробоча. Проте в каналі повно іншої величезної риби, яка випрошує їжу не менше, ніж соми.
Щодо тварин, то турист, який їде в одноденний тур Чорнобилем, навряд чи побачить когось, окрім собак. Їх тут багато. Та не пропонуйте їм хліба – бо погляд презирства собачих очей вас спалить.
Хоч як гіди не переконують, що радіація на розміри тварин і рослин не впливає, та чомусь здається, що в Зоні відчуження і яблука більші, і собаки аж занадто здоровецкі. Та, можливо, це суб’єктивна думка туристів?
Так скільки ж в Україні Чорнобилів?
Найбільш загадкова споруда Зони відчуження, яку лише декілька років тому відкрили для туристів, є достеменним артефактом Холодної війни між СРСР та США.
Це радіолокаційна станція «Дуга» та розташоване біля неї режимне селище «Чорнобиль-2». «Дугу» випробували вперше в 1980 році, але так і не запустили. А після аварії на ЧАЕС закрили. Уявіть: металева споруда заввишки 120 метрів, що тягнеться півкілометра. Дивлячись на неї, залишається лише фантазувати щодо масштабів підземних бункерів. Гіди розповідають історію, що дорога, по якою «тигдикають» туристичні автобуси, то не зовсім дорога, а злітна смуга, якою могли піднятися літаки з ядерним паливом. Це вже дуже схоже на міф. Та після відвідування цього об'єкта закріплюється думка про невипадковість аварії на реакторі. А ще обслуговування «Дуги» було справою 1000 військових. Тож у «Чорнобилі-2» вони і жили. У селищі існувала одна вулиця, своя школа, готель і клуб. Мешканців навколишніх сіл переконували, що там дитячий табір відпочинку.
Прип’ять – місто, якого нема
Однією з найпривабливіших локацій для туристів у Зоні відчуження є місто-привид Прип’ять. Колись це було місто обласного значення, але, проіснувавши не більше 16 років, воно перетворилося на пустку через Чорнобильську трагедію.
Дорогою до Прип’яті уява вимальовує моторошні картинки (досить популярні в інтрнет-мережі): дитячі іграшки, книги або одяг, розкиданий на запиленій підлозі, меблі, що руйнуються під гнітом літ та безокі будівлі – німі свідки трагедії. Все це є, але не очікуйте, що вам дадуть доторкнутися до моторошних речей. Туристів водять лише безпечними стежками. Сфотографуватися на фоні легендарного Колеса огляду, німого Палацу культури «Енергетик» чи примарного готелю «Полісся» – то святе, а от у середину – зась.
Природа і час потихеньку беруть своє. Серед буйної рослинності вже інколи складно розгледіти будівлі колись 30-ти тисячного міста.
У Чорнобилі є люди!
У Чорнобилі досі живуть та працюють люди. І це не якісь мутанти зі «страшилок» чи фантастики. До своїх осель повернулися деякі жителі довколишніх сіл.
Самовільним мешканцям Чорнобильської зони необхідно виплачувати пенсії та забезпечувати їх харчами. Тому таких людей беруть на облік. Часто родичі забирають «чорнобильців» із Зони, але ті знову тікають до заражених домівок.
В самому ж місті колишні багатоповерхівки переоснащені під гуртожитки для робітників. Тут мешкають здебільшого люди, які обслуговують Чорнобильську АЕС та Зону відчуження. Функціонує тут також пожежна частина та інші установи. А до 25-ї річниці катастрофи на ЧАЕС в місті проклали нові дороги.
На контрольно-пропускному пункті «Дитятки», що на в’їзді у Зону, чергують військові. Їхній обов’язок (у тому числі) – супроводжувати туристів протягом екскурсії.
У Чорнобилі працівники поліції виявляють факти незаконного проникнення в небезпечну місцину сталкерів та мародерів. Цікавою знахідкою для журналістів Кременчуцької газети став «Пікнік на узбіччі». І не той, що задовго до Чорнобильської трагедії познайомив світ зісталкерами. Це магазинчик, де можна поласувати солодощами від кременчуцького виробника.
Місто після людей
У Чорнобилі до 25-ї річниці аварії на ЧАЕС створили меморіальний комплекс «Зірка Полин». На вході на Алею Пам’яті відвідувачів зустрічає Ангел-сурмач (наф фото). А у підніжжя цього пам’ятника розміщується бетонна карта Зони відчуження, де точки – це населені пункти–привиди. В роковини трагедії тут запалюють лампадки, і покинуті місця неначе освітлюються вогниками надії.
Тут зібрані вказівники всіх населених пунктів Зони відчуження. Чорного кольору – ті, що вже назавжди зникли.
На території меморіального комплексу встановлений подарунок Японії – пам’ятний знак «Паперові Журавлі» як символ ядерних трагедій, що нас об’єднують.
За тихим життям колись людного і древнього Чорнобиля спостерігає охайний пам’ятник Володимиру Леніну.
Вражає Свято-Іллінська церква. Наближаючись до неї, журналісти Кременчуцької газети стали свідками природного дива: дощова похмура погода раптово змінилася на сонячну, і в небі вималювалося аж дві веселки.
«Хороший знак!» – зауважили всі свідки.
Радіація нижча, ніж у Києві
Організатори турів до Зони відчуження стверджують: для легальних туристів поїздки безпечні. Адже там, де водять групи, рівень радіації нижчий, ніж у Києві. Керівник групи отримує дозиметр. А КОЖНОГО туриста двічі перевіряють на виїзді. Доза радіації в одноденному турі така, як за одну годину польоту в літаку. Та у 160 разів менша, ніж за одну флюрографію. На жаль, за словами військового, який супроводжує туристів, у сталкерів, які самовільно проникають на закриту територію та безконтрольно блукають за межами туристичних маршрутів, трапляються проблеми зі здоров'ям через надмірну дозу радіації.
Як потрапити у Зону відчуження
Як ми вже згадували вище, туристичні тури у Чорнобиль є популярними. Та тут все серйозно. Осіб молодше 18-ти років не пускають. Зась і тим, кого раніше спіймали і видворили з цих місць. Кожен турист заздалегідь надає копію паспорта. На контрольно-пропускному пункті «Дитятки» ще раз перевіряють паспорт особисто. Тож треба бути готовим, що там можна застрягнути на годину, а то й більше. Бо на день тут буває понад 50 туристичних груп. Серед інших в Зону відчуження з Кременчука возить об’єднання екстремалів «Rj_Group_Kremenchug» (за цим підписом їх можна знайти в Фейсбуці), чим ми і скористалися. Ціна поїздки – 1 тис 350 грн. Сюди включено все: проїзд, страховка, екскурсійний супровід. Із Києва аналогічна поїздка коштує 1 тис – 1 тис 100 грн. Додайте сюди ще дорогу на маршрутку чи потяг. Триденна поїздка у Зону відчуження коштує від 6 тис грн, а за тиждень доведеться викласти більше 10 тис грн. Багатоденні поїздки організовують зі столиці.
Набиралися не радіації, а вражень Олена Ліпошко і
Тетяна Красельникова
Фото Ольга Гордієнко
