У квітні пішов до лав ЗСУ добровольцем.
Сьогодні у Кременчуці проводжають в останню путь морського піхотинця Ігоря Олександровича Бєлікова.
У Міському палаці культури, де проходила церемонія прощання, зібрались рідні і друзі Героя, багато сусідів і мешканців Крюкова, які були знайомі із Ігорем особисто.
Люди принесли величезні букети троянд, хризантем, гвоздик… Жінки просто ридали, плакали і чоловіки…
Вклонилися загиблому земляку і перший віце-мер Володимир Пелипенко, віце-мер Дмитро Кравченко, секретар міської ради Юрій Гриценко.
Військові кажуть, що у квітні минулого року Ігор Бєліков пішов добровольцем в лави ЗСУ.
«Він народився в Кременчуці 29 серпня 1991 року, закінчив гімназію №23. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою службою . Він до цього тривалий час готувався і потрапив до однієї із бригад морської піхоти. Там він був у роті вогневої підтримки. Потім його перевели до розвідроти. На Донеччині, у результаті прориву ворога, наш Ігор загинув. Це сталось під населеним пунктом Водяне. Ворог накрив наших військових мінометним вогнем. Йому назавжди буде 31 рік», - розповів військовослужбовець із позивний «Художник».
У загиблого кременчужанина залишився батько Олександр, мати, сестра.
«Це представник нашої дійсно «золотої молоді», який із початку агресивних дій самостійно прийшов до нашого РТЦК (у народі - військкомат). Він пройшов медоглдяд і забажав захищати Батьківщину. Отакі в нас хлопці. На жаль, вони гинуть. Ігор – молодий, перспективний…
Про нього лише теплі відгуки друзів. Ось і сьогодні прийшли його побратими, які зараз лікуються після поранення», - слова «Художника».
Позитивний і веселий, готовий завжди прийти на допомогу – таким Ігор залишився в пам’яті друзів і вчителів.
«Ми з одного району Крюкова. Товаришували компаніями. Він був позитивним, тільки позитивним. Пішов до лав ЗСУ у квітні минулого року. Тоді останній раз ми бачилися. Війна змусила піти служити», - розповів кременчужанин Денис.
Те ж саме говорить і його товариш Руслан.
«Ми із одного району. Знав Ігоря ще зі школи, він старший від мене на 5 років. Ближче познайомились, коли він став працювати із моїм близьким другом. Він теж зараз воює. Про Ігоря можу сказати лише добрі слова: був добрим, чесним, позитивним», - слова Руслана.
Серед кременчужан, які прийшли проводжати Ігоря, була жінка в інвалідному візку – класна керівниця чоловіка.
«Найкращі йдуть від нас. Він допомагав всім, був «Сонечком» у класі. Його ніколи не називали Ігорьок, а називали «Білочка». Він був «Білочкою» для нас всіх: у походах, на перервах, на уроках. Найсвітліший і найвеселіший хлопчик. Він завжди був готовий прийти на допомогу будь-кому. Це наша зірочка. Він не роздумував: треба захищати Україну, так треба», - говорить класна керівниця Наталія Дмитрівна.
Недолюбив, недопрацював, недоміряв цей кременчуцький Герой. Як всі наші охоронці став світлим янголом. Перед яким ми схиляємо голови.
Сьогодні ж вдячні земляки стали на коліна, проводжаючи Героя в останню путь.
А похоронять Ігоря Белікова на Свіштовському кладовищі, на Алеї Героїв.
Світлана Павленко
Фото Олександра Попенка
