Із матерями прийшли діти. Впадало в око, що сьогодні учасників цієї акції менше, ніж зазвичай. Та цьому є своє пояснення.
Сьогодні, 5 жовтня, об 11.00, кременчужани зібралися у сквері імені Олега Бабаєва, аби стати учасниками 18 Всеукраїнського пікету за чіткі терміни служби в лавах ЗСУ.
Вони тримали у руках численні плакати. З матерями прийшли діти. Впадало в око, що сьогодні учасників цієї акції менше, ніж зазвичай. Та цьому є своє пояснення.
"Ми сьогодні зібралися на 18-тий пікет з приводу встановлення чітких термінів служби. Протягом двох тижнів проходив пікет кожен день у Києві під Верховною Радою, скажімо так. До дівчат виходили депутати деякі з машин, навіть вийшов наш кременчуцький Мовчан Олексій, але вони всі кажуть, що під час війни демобілізація неможлива. У нас є одне питання: ви не оголосили війну? Ви оголосили військовий стан? І це дві різні речі. Наші вимоги залишаються ті ж самі. Ми пропонуємо встановлення чітких термінів служби", - говорить учасниця акції Наталія.
На плакатах учасниць вказані ці вимоги, про які йдеться вище.
"Всі депутати говорять одне і теж: ми розглядаємо, ми будемо дивитися, ми будемо щось пропонувати. Але на початку жовтня вони повинні були винести на розгляд законопроект. Обіцяли це зробити, бо щодо граничних термінів цього досі немає. Вони його дотягують десь до грудня", - слова Наталії.
"Якщо взяти людину, яка ось ми цивільні, живемо в Кременчуці, де є прильоти, Шахеди- ракети, бо в нас є інфраструктура, куди ворог цільове направляє знищення. І є військові, які три роки на нулі. Якщо порівняти МРТ головного мозку, цивільних людей, які мають інколи прильоти і потрясіння, і військових, солдатів- добровольців, то це навіть на рівні лікарів люди, які вже не можуть тримати і які не відновлять нейронні зв'язки свої. Розумієте, що ми хочемо сказати, що ми теж маємо порушення, тому що ми постійно живемо в гострому стані стресу при військовому часі. Але якщо порівняти військовослужбовців і цивільних людей, в них набагато більше пошкоджень, ніж у цивільних людей. Всіх торкнулась війна, тварини, люди, природа всіх торкнулась війна. Але ті пошкодження, які у наших хлопців, вони набагато більші, ніж у всіх інших. Тому ось тут головна різниця усіх від військових. Оце найголовніше", - говорить учасниця акції Олена.
Не стримуючи сліз матері говорять, що ось уже майже три роки їх діти ростуть без батьків.
" Одні на повну ногу живуть, відпочивають, а мого чоловіка ні разу не відпустили за ці три роки. Він, якщо був, то на один або два дні приїжджав і це він домовлявся. Оце таке у нас життя? В мене двоє дітей, то вони ростуть без батька", - із слів учасниць акції.
Дивлячись на цих жінок і дітей, так хочеться, щоб підтримка була більшою. Принаймні хтось із перехожих зупинився, поцікавився, може поспівчував. Але раз по разу картина одна -учасниці акції із плакатами в руках добиваються правди, свої правди.
Світлана Павленко
Фото авторки
Монтаж Ігоря Борисевича
