«Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!»
29 січня українці вшановують події кінця січня 1918 року, коли юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху — бій під Крутами.
Саме тоді на Чернігівщині недалеко від залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний схід від Києва, добровольчий Студентський Курінь, що складався із 300 юнаків: студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету та гімназистів Київських гімназій, відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із більшовицькими військами, чисельність яких налічувала близько 5 тисяч. Бій тривав десять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 27 юнаків.
Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва. За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав: «Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!»
І хоч подвиг Героїв Крут згодом забули більш, ніж на 70 років, а їхні могили за радянських часів було зруйновано, подвиг під Крутами увіковічений у пам’яті мільйонів українців. Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».
Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її.
«Понад все вони любили свій коханий край», – писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.
Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична справа, за яку вони боролися – невмируща.
Вічна їм слава!
Ілюстрації з відкритих джерел. Якщо Ви є власником якихось із фото і не бажаєте, щоб вони тут публікувалися – зв’яжіться з музеєм, і ми їх видалимо.
Селезньова І.Г. – зав. відділу
науково-освітньої роботи.
