Це було 10 років тому: найтрагічніший етап Революції гідності.
20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Цьогоріч вдесяте Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Вдесяте в умовах війни з росією.
Пропонуємо у цей день ознайомитися зі спогадами Станіслава Кшевінського, який був учасником Революції Гідності. Ці спогади розміщено у книзі "Герої згадують...".
Видання висвітлює внесок мешканців Кременчука у захист Батьківщини.
"Спочатку, коли побили студентів, коли постало питання про напрямок руху нашої країни, про те, що потрібно рухатися вперед, не бути придатком до Росії, а орієнтуватися на європейську систему, тоді ми почали «кучкуватися» на Майдані в Кременчуці. Там я познайомився з нашими майданівцями. Ми виходили на мітинги, висували гасла на кшталт «Європейський вибір». Але все зводилося до гарних розмов. Тому з січня я почав їздити до Києва. А мама моя в той час займалася волонтерством, збирали одяг, продукти, ліки. Можна сказати, що врятувало мене там Боже провидіння. У мене була кілька років борода. Ніщо не могло мене змусити поголитися. А тут внутрішнє відчуття підказало поголитися. І я 14 лютого поголився і відразу поїхав на Майдан", - зі спогадів кременчужанина.
Зокрема він розповів у книзі й про нашого земляка, Героя України Ігоря Сердюка.
"Ми були в 9 сотні, на Гончара, 23. У нас Ігор Сердюк був прапороносцем. Він був фаталіст відчайдушний. Ми ж могли взяти і каски, і броніки. А він нічого не взяв. Казав: «Моя куля мене знайде». Ми бачилися з ним крайній раз 14 лютого. Вночі ходили охороняти підходи до метро, патрулювали. Мені треба було поспати вдень, оскільки всю ніч на ногах, втомлюєшся дуже, але я хвилювався, що весь Майдан просплю з цим нічним патрулюванням. І я перевівся в першу сотню. Десь о 8-ій ранку 18 лютого наша сотня збирається у Маріїнський парк, на акцію протесту. В нас щити були з ДСП. І ще одне щастя - нам видали каски. Хлопці вагалися, чи нам це треба. А я взяв каску. Перше щастя, що голений, а друге щастя що каску взяв. Ми йшли з таким натхненням, на крилах ліпили. Опівдні ми туди дійшли. Ми домовилися між собою встати колоною з щитами. Я стою зі щитом, поруч зі мною хлопець зі Львова. Так було цікаво", - розповів Кшевінський.
Згадав, як розпочалась штовханина з військовими.
"Я штовхнув одного, він падає. Зриваю з нього каску - а там на вигляд дитина, очі перелякані. Я нічого не зміг зробити. Що ж йому зробиш, він же невинуватий. Ми відступили, зімкнули свої ряди. На нас почали кидати оці смердючі гранати. Позаду нас нормально було, а у першому ряду важко. Нашому львів'янину зчесало гумовою кулею щоку ліву, юшка потекла. В мене було дві дірки в нозі. Правда, помітив я це пізніше. Десь о другій годині почалася активна фаза, по нас почали активно стріляти. І потім так сталося, що мені під ноги кинули дві смердючі гранати. А я відійти не можу, тому, що я тримаю щит. Смородом надихався, очманів, все якось як в тумані, я втрачаю відчуття реальності. Потім прийшов до тями, дивлюся - всі біжать, бачу - мої хлопці тікають. Дивлюсь - тіло лежить, а потім - ще одне. Тільки я повертаю голову і не втримався, впав, щитом накрився. А мені на щит стрибає хлопець. І я не можу вирватись, а збоку починають сипати по голові кийками. Тарабанить як дощ по даху. Каска мене врятувала. Здавалося, що минули роки. Що робити: помирати, чи що? І тут я розумію, що треба вириватися", - слова очевидця Революції Гідності.
"І дивом вдається викрутитися. Руки зайняті щитом. Кров тече з обличчя. Я біжу до своїх, на кінцеву зупинку тролейбуса, відчуваю, що щось теліпається на підборідді. І думаю: хто мені надасть допомогу, у мене ж в роті дірка. Дурацька думка: як я буду їсти? Пригадується, як в дитинстві мама казала: «В тебе що, в роті дірка?». А тепер в мене реальна дірка. Біжу я, і такий стан адреналіну! Збираємося ми, недобиті на задвірках. Нам викликали "швидку". Приїхала вона, нас завезли в подвір'я за будинком, щоб нас не добили. Почали нас оглядати. У одного хлопця пошкодження черепа, змішення кісток черепа. У іншого око пошкоджено. Він надів протигаз, а кийками розтрощило скло, воно потрапило в око. Мені пощастило. Привезли мене в поліклініку. Симпатична дівчинка зашивала мені рота. Говорила: «Потерпи, солоденький». Як і не завив від болю, вона зшивала наживо. Вона бачить, що в мене сльози течуть. А дівчина гарна - я кричати не можу, соромлюсь. І зашила гарно, навіть нижню губу пришила до шкіри. А ніс мій так і залишився кривий. Може, колись зроблю. Добре, що поголився, бо тоді б мене не зшили", - розповів Станіслав Кшевінський.
Марина Соловей
Фотоколаж Ігоря Борисевича
Фото подій з Інтернету
