На Полтавщині діють три навчальні заклади, де діти стають митцями, один із них – у Кременчуці.
Півстоліття тому на початку листопада 1974 року у нашому місті розпочала роботу Кременчуцька дитяча художня школа ім. О.Д. Литовченка (КДХШ, авт). Ініціаторами її створення були двоє ентузіастів – Серафим Кузнєцов і Микола Хомов. За час свого існування вона пройшла великий шлях від дитячої студії образотворчого мистецтва при заводі «Кредмаш» – до однієї з кращих художніх шкіл області. Тисячі кременчужан тут отримали знання, які знадобились їм у житті. У цьому матеріалі ми торкнемося історії навчального закладу, згадаєм випускників, а також подискутуємо у питанні щодо назви школи.
«Ви подивіться, якій КОЛОР», – із історії КДХШ
Першою директоркою Кременчуцької дитячої художньої школи стала Ніна Кузнєцова, а викладачами працювали Любов Недбаєва, Володимир Дружко та Серафим Кузнєцов.
«Я добре пам’ятаю, як ми переїжджали зі студії на «Кредмаші» в нове приміщення. Як нас почали поважно називати вже «учнями художньої ШКОЛИ». Як ми терли одне місце одній статуї, яка стояла в коридорі школи. І головне: я на все життя запам’ятав слова Серафима Захаровича (директора школи), коли ми малювали прості цеглини позаду школи: «Ти подивись, якій КОЛОР у цієї цегли». В слово «КОЛОР» він вклав такий смак, що я і досі, коли бачу оточуючу, просту красу, кажу: «Ви подивіться, якій КОЛОР»! Я не став художником, але відчуття краси, можливість її бачити–заклала наша художня школа. Я низько вклоняюсь всім, хто починав і зараз продовжує виховувати почуття прекрасного у наших дітях», – розповів один із перших учнів, керівник військово-історичного музею ВПУ №7 полковник Володимир Поляков.
За 50 років існування заклад очолювали п’ять директорів: Серафим Кузнєцов (1975 по 1979 рік), Світлана Ковальова (1980–1985 рік), Ганна Арламова (1986 по 1988 рік). І ось вже понад 35 років, з 1989 року і до нині очолює Андрій Родін. Заклад постійно розвивається, у 1987 та 1989 роках було відкрито філію школи на Молодіжному та у Крюкові (на Раківці).
Про учнів та випускників
Майже кожного року кількість класів і учнів та викладачів у художній школі збільшується. Спочатку у ній навчалося всього 60 учнів, за три роки їхня кількість збільшилася до 120, у 1989 – до 200. У березні 2011 року Кременчуцькій дитячій художній школі присвоїли ім’я О.Д. Литовченка, уродженця Кременчука, художника-передвижника (1835-1890 рр.).
Випускники КДХШ кожного року вступають до найкращих художніх училищ та ВУЗів України, а також в закордонні навчальні заклади. Ця школа є абсолютним лідером Полтавської області за кількістю переможців конкурсів, за кількістю здобутих гран-прі, за кількістю призових місць на обласних олімпіадах тощо. Загальна кількість випускників за півстоліття існування школи склала близько 2 тисячі 300, понад 1 тисяча 500 з яких здобули освіту у вищих навчальних закладах, ставши архітекторами, скульпторами, дизайнерами, ілюстраторами, художниками.
До речі, заступник міського голови Кременчука Дмитро Кравченко – теж випускник Кременчуцької дитячої художньої школи.
Відомо, що упродовж всього існування школи найбільше учнів випустив Володимир Терещенко, який працює в цьому навчальному закладі із 1977 року.
Ювілейна виставка – мала частина напрацювань
В Міській художній галереї 7 листопада відкрилась виставка робіт учнів Кременчуцької дитячої художньої школи ім. О.Д. Литовченка різних років. Триватиме вона до 1 грудня.
Тут представлено майже 300 дитячих робіт, виконаних в різних техніках: акварель, гуаш, олівець, туш/перо, пастель на тонованому папері, гратаж, гризайль та змішані стилі. Протягом п’яти десятиліть школа зберігає унікальні підходи до мистецької освіти, прищеплюючи дітям любов до творчості, естетики та культурної спадщини. Заняття в школі побудовані таким чином, щоб кожен учень, незалежно від віку та навичок, міг виявити свою індивідуальність, навчитися виражати свої емоції через мистецтво та розвивати унікальний художній стиль. І це видно з робіт.
«Треба зараз від негараздів і негативів трохи дітей відривати»
Директор Кременчуцької дитячої художньої ім. О. Д.Литовченка Андрій Родін (на фото) розповів, що дуже важко було вибрати роботи на виставку, адже в запасниках їх в 10 разів більше. Він вказує, що для нього особливі роботи тих дітей, які навчалась під час карантину – дистанційно.
«Кременчуцька дитяча художня школа одна з небагатьох, яка у період Незалежності не зменшилась, а збільшилась. Дата показує наш ріст, що ми не стоїмо на якійсь одній позиції, йде розвиток школи, діти навчаються, не зважаючи на лихі часи. Коли відкривали школу, то було 100 учнів і 12 класів. Зараз – втричі більше. Проте, на жаль, в області залишилось всього три такі школи. Це наша, Полтавська і в Горішніх Плавнях. Виставка – це маленьке надбання, яке у нас є. Бо у фондах школи зберігається понад 2,5 тисячі робіт наших учнів. Це не просто робити, а найкращі – наших учнів», – зазначив директор.
«У нас колектив дуже гарний, я задоволений цим колективом. Не зважаючи на все, нікуди не збігали, нікуди не їхали. Продовжуємо навчати наших дітей. І це дуже добре. Адже треба зараз від негараздів і негативів трохи дітей відривати, щоб психіка була здорова, а це наша школа і робить. Серед наших викладачів 99% – це ті, хто навчалися в нашій школі. Тому така у нас згуртованість, таке навчання», – акцентує Родін.
Розповів він й про приміщення дитячої художньої школи.
«Самій будівлі понад 200 років і там завжди було навчання, там завжди навчали. Це було училище, потім школа №13, вечірня школа, наша школа. Тобто це вже таке намолене місце, що оце туди прийшов і викладачі, мабуть, не потрібні. Вже сама будівля може навчати дітей», – говорить директор.
Дискусії напередодні ювілею
Нещодавно колишня директорка Кременчуцької міської художньої галереї Оксана Бойко, яка зараз живе за кордоном, на своїй Фейсбук-сторінці висловила власну позицію щодо того, чи доцільно дитяча художня школа у Кременчуці носить ім’я Олександра Литовченка. Вона назвала свій допис публічним листом.
«Я залишаюсь при глибокому розумінні, що це імʼя треба прибрати однозначно… Хочу сказати одне: в творчості художника немає жодної картини ні про Кременчук, ні про Україну! І крапка. Він служив й оспівував життя і побут московських бояр, священників, князів. І навіть якщо на його лобі намалювати тризуб, це не змінить сутності картин», –йдеться серед іншого в публічному листі Бойко.
Вона нагадала, що Кременчук має кілька видатних особистостей, чиє імʼя може носити Кременчуцька дитяча художня школа – Серафима Кузнєцова, Володимира Дружка чи Анатолія Дяченка.
Декому ця пропозиція сподобалась. Громадський діяч Артем Ряса вказав: «Художня школа імені Дяченка дуже влучно. Теж про це думав».
Але не всі підтримують ідею із зміною назви КДХШ.
«Наскільки я пам’ятаю, в програмі художньої школи в радянські часи в 3-4 класах було передбачене вивчення українського мистецтва ХІХ-ХХ ст. У програмі, справді, не було бойчукістів, Зарецького, Горської, а всі інші художники, що ви згадали, були. А ще були Боровиковський, Орловський, Світославський та багато інших. Також існували підручники українською мовою з історії російського мистецтва і окремо з історії українського мистецтва», – вказала кременчуцька історикознавиця Алла Лушакова.
«Дуже сумно, коли люди, які виїхали за кордон, щось розповідають про патріотизм. Це все, що вас турбує... ім’я школи? Звісно, Кузнєцов, Дружко і Дяченко – гордість художньої школи. Але це ще раз доказує її рівень. Вони закладали свої знання та уміння, які продовжують і по сей день, а освітні програми з історії мистецтв вже давно змінилися. І викладачі, які, як ви кажете й досі в художній школі викладають, виховали не одне покоління, та, незважаючи на складні часи, продовжують це робити – ось про це треба говорити! Також про благодійні акції, виставки, аукціони, які організовувала художня школа на підтримку постраждалим у війні та військовим…» – написала в коментарях до допису Бойко заступниця директора з навчальної роботи у КДХШ ім. О.Д. Литовченка Оксана Циганкова.
Сам директор Андрій Родін на відкритті ювілейної виставки публічно ЗМІ не дав коментаря з цього приводу. Тоді ж міський голова Віталій Малецький вказав, що питання треба вивчити.
«Подивився Вікіпедію, подивися роботи. «Бояриня Морозова», мені здається, що цю картину бачили в підручниках історії, не знаючи авторства (Василь Суріков, ред.) і не знаючи, що він кременчужанин. Подивився «Харон перевозить душі через річку Стікс» (картину Литовченка, авт.)… як з фотографічною фактичною точністю вималювані деякі речі автором. Хоча йому провінційне містечко Кременчук не подобалося, він про це говорив. Тому треба ці речі вивчати і швидко таких рішень не приймати», – розкрив свою позицію мер.
Світлана Павленко
