Гості міста - Кременчуку!
Сьогодні у Кременчуці завдяки зусиллям тимчасово вимушених переселенців з’явилась алея декоративних дерев і парковий монумент.
Ініціатором виступив харків’янин, працівник ІТ-компанії DataArt Ілля Коган.
Він родом з Кременчука, але останні 20 років жив і працював в Харкові. Тікаючи від війни, Ілля і його колеги опинились в нашому місті. «Наша компанія міжнародна – у ній працюють люди із різних міст: Харкова, Херсона, Львова. Зараз чимало моїх колег живе у Кременчуці. Ось у мене виникла ідея, і її підрималали. По-перше подякувати місту, яке нас прийняло. А по-друге: облаштувати монумент, який би символізував людей, які перебувають в евакуації. Це будуть долоні, відтиснені в бетоні. А поруч QR-код із посиланням на сайт, де розміщені історії тимчасово вимушених переселенців. Пізніше на сайт всі бажаючі можуть додати свою історію», - розповів Ілля.
Дерева висаджували в парку «Ювілейний», поруч знаходиться і монумент.
Як повідомила інженерка-проектувальниця КП «Благоустрій Кременчука» Олеся Григораш, це 5 штук слив «Рояльді», 10 сакур «Канзан». А надалі комунальне підприємство береться за ними доглядати.
До речі, вартість проекту декілька десятків тисяч гривень. Тож гості міста, які роблять кременчужанам такий подарунок, сподівається, що алея цих декоративних дерев лише приноситиме радість.
А ось облаштовувати алею і монумент взявся місцевий дизайнер Дмитро Самойленко, який відомий за такими проектами «Облаштування сквера Ізюмова», «Облаштування сквера Антона Макаренка».
Він говорить, що подібну конструкцію із відтиском долонь у Кременчуці роблять вперше, потрібно щонайменше тиждень, аби вона мала довершений вигляд.
На заході сьогодні присутній був мер Кременчука Віталій Малецький із першим заступником Володимиром Пелипенком. Він зазначив, що міська влада лише вітатиме ініціативу приватних підприємств , таких як ця ІТ-компанія щодо того, аби вони переєстровували бізнес у нашому місті і надалі тут працювали.
І звісно цей матеріал був би не повним без історій людей. Людей, які залишили слід на монументі, людей, у душі яких залишила слід ця війна.
«Я хочу в Харків», - говорить маленька Мілана. Хоч у рідному місті вона швидко навчилась говорити два слова: «жах» і «ракети».
Її мама Тетяна розповідає, що допопоміг їм переїхати в Кременчук саме Ілля Коган, про якого ми згадали раніше. Її родина живе на Холодній горі і спочатку не планували евакуювоватися, а коли почали снувати над будинком літаки, коли поруч повністю рашисти знищили ринок, коли із дитиною весь час переховувались в коридорі, то вирішили їхати. «Мені тиждень війни, який прожили в Харкові, здався вічністю», - розповіла жінка.
Півтори місяці жив у Харкові під звуки канонади ІТ-шник Олександр. «Я не витримав взяв квиток і приїхав в Кременчук. Мене тут зустріли, допомогли облаштуватися. У Харкові залишились батьки. Я з ними щодня тримаю зв'язок. На жаль, за станом здоров’я ях не можу їх евакуювати», - розповів чоловік.
Спілкуючись з журналістами, люди говорять, що дуже скучили за рідними домівками, але розуміють, що повертатися ще рано. Тим більш є мешканці тимчасово окупованих територій, тієї Херсонщини. Тут ще драматичніші історії, адже рідні і друзі залишились в населених пунктах, де орудують ворожі війська.
І на останок про те, що є працівники цієї компанії, які хочуть назавжди залишитися в Кременчуці. Так припало до душі наше місто
Світлана Павленко
Фото, відео Олександра Попенка
