Там, де дихає історія і гуде сучасність.
Горішні Плавні – одне із наймолодших міст в Україні. Його заснували у 1960 році. І хоч зараз ще можна почути в побуті, як його називають Комсомольськ чи просто Комс, але Горішні Плавні вже добре прижилися.
Тож минулого тижня мені вдалося побувати у сусідньому місті — просто так, а точніше з екскурсією легендарного Дядька Миколи. До цього я чула про нього багато: кажуть, якщо хтось хоч раз побуває з ним на екскурсії, то неодмінно захоче повернутися до Горішніх Плавнів.
Зазначу одразу — це правда. Його екскурсія — це мікс фактів, легенд і вигаданих самим екскурсоводом історій. Завдяки цьому все сприймається легко і з цікавістю.
Уявіть собі — дві години у Краєзнавчому музеї Горішніх Плавнів минають непомітно.
Дядько Микола розповідає про різні речі: і про створення Землі, і про мінерали, звісно, не оминає тему Кременчуцької магнітної аномалії. Кременчуцька магнітна аномалія, що складається з десяти родовищ залізистих кварцитів і багатих залізних руд, була відкрита у 1928 році геофізиком Андрієм Строною, а у 60-х роках ХХ століття тут виріс Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат і ще два ГЗК.
Руда, яку тут видобувають, потім перетворюється на окатки (продукт грудкування — міцні, випалені, однорідні за складом і близькі за розмірами грудки сферичної форми, тобто окатиші). А далі це вже стає металом — і будь-який смартфон у вашій кишені чи автомобіль на дорозі можна вважати «народженим» у Горішніх Плавнях.
Цікавий факт і про саме місто Горішні Плавні. Будівництво ГЗК розпочиналося паралельно з будівництвом нафтопереробного заводу у Кременчуці. Планували впоратися за чотири роки, але процес розтягнувся на десять. До речі, тодішній Комсомольськ будувався як район Кременчука і довгий час підпорядковувався Крюківському райвиконкому.
Навіть дорога, яка зараз веде від нас до цього міста, планувалася як тролейбусна. Але згодом місто стало обласного підпорядкування, тож до Кременчука тепер має мало стосунку. З 2016 року місто офіційно називається Горішні Плавні — назва, що нагадує про найбільші плавні, які тут були.
Ще один цікавий факт — усі дерева в Горішніх Плавнях висаджені вже після зведення міста. До того тут були лише голі піщані дюни, а частину території взагалі намито.
Усе це дізнаєшся від Дядька Миколи, перебуваючи в музеї чи на екскурсії. До речі, він працює у цьому музеї, тому хто-хто, а він знає все найкраще.
У музеї представлені такі реконструйовані та новостворені експозиції:
«Палеонтологічна колекція»
«Стародавня історія (археологія)»
«Край у часи пізнього середньовіччя»
«Етнографічна експозиція «Українська хата»
«Історія геологічних досліджень краю»
«Історія будівництва міста Горішні Плавні та гірничо-збагачувального комбінату»
«Історія підрозділів ВАТ «ПГЗК»»
«Історія міста Горішні Плавні (окрема зала)».
Кожна з них цікава по-своєму.
Особливо вражають унікальні експонати: від моделі величезного птерозавра до решток мамонта та інших доісторичних тварин.
Птерозавра, до речі, звуть Кєша, і я не забиратиму хліб у Дядька Миколи, розповідаючи історію його походження. Скажу лише — вона фантастична.
Але головна атракція Горішніх Плавнів — Полтавський ГЗК. Це величезний діючий кар’єр, схожий на Гранд-Каньйон у США, — найбільший у Європі! Його глибина сягає 500 метрів, а довжина — понад 6 кілометрів. Навіть на оглядовий майданчик туристів пускають лише після інструктажу з техніки безпеки, у касках і спеціальних жилетах.
Спускають на 20 метрів вниз — і вже звідти видно, як по серпантинах рухається ВЕЛИЧЕЗНА гірнича техніка, яка здається іграшковою на тлі масштабу кар’єру. Тут прокладено понад 400 кілометрів доріг!
Як я вже згадувала, це родовище входить до Кременчуцької магнітної аномалії, спорідненої з Криворізьким басейном. Із цієї аномальної зони можна навіть назбирати сувенірів власноруч. Туристи так і робили: збирали камінці, а Дядько Микола підказував, який саме краще взяти — де є вкраплення того чи іншого мінералу. Дехто назбирав по пів пакета.
А ще він жартома показав жінкам непримітний камінець і порадив «зашити чоловікові в труси — для чоловічої сили».
Побачивши здалеку техніку, я спершу подумала, що ми побачимо її вживу. Але в межах екскурсії було заплановано відвідування навчального полігону, де стоять «ветерани» — кар’єрні вантажівки та екскаватори, які вже відпрацювали своє. Тепер на них навчаються студенти, що опановують ази керування або вивчають будову машин.
Варто зазначити, що на всі ці об’єкти не можна потрапити самостійно — лише у складі групи з супроводжуючим.
Краєзнавчий музей працює у будні дні, у вихідні — зачинений.
У вихідний день не менш цікавою є оглядова екскурсія самим містом. І найкраще це робити з тим же Дядьком Миколою. Він покаже найперші багатоповерхівки міста, розповість про трикотажні виробництва, адже вони нерозривно пов’язані з Горішніми Плавнями.
А ще розповість про пам’ятники, які дивують і викликають усмішку: сантехнік Кузьміч, бабуся з насінням, гірник. Скульптура гірника з’явилася ще на початку створення міста, а інші — робота місцевого скульптора Олега Рябого.
У Кременчуці, до речі, на кінцевій зупинці біля Річкового вокзалу також можна побачити його роботи.
Наостанок Дядько Микола порадив відвідати ще дві локації в Горішніх Плавнях — сквер Ferrexpo із динозаврами та цікавим фонтаном, а також міський пляж. Він менший, ніж у Кременчуці, але доглянутий: є де посидіти й просто пройтися.
Не думала, що колись когось скеровуватиму до туалету, але зайдіть і туди — міський туалет у Горішніх Плавнях вартує уваги. На його зведення витратили мільйон гривень, і жінка, що там працює, навіть проводить інструктаж із користування, зокрема демонструє одноразовий автоматичний пересувач плівки на сидінні унітаза. Усе це диво — за 5 гривень.
А тепер про найголовніше. Щоб побачити все це, я скористалася послугами кременчуцької турфірми. Але дізналася, що Дядько Микола працює і з окремими групами, водить навіть екстремальні тури — краєзнавчі, промислові, тематичні.
До самих Горішніх Плавнів можна легко доїхати самостійно, сівши на автобус, який курсує між нашими містами майже кожні пів години. Колись я обов’язково розповім, як зробити подорож до Горішніх Плавнів ще насиченішою і цікавішою.
Горішні Плавні залишають по собі дивне відчуття — ніби побував одночасно і в минулому, і в майбутньому. Тут поруч співіснують первісні дюни, каміння, якому мільйони років, і сучасні гіганти техніки, що риють землю в глибину на сотні метрів.Місто молоде, але з характером. Воно має свою гордість, свою легенду і своїх людей — таких, як Дядько Микола, які з любов’ю показують кожен камінчик, кожну вулицю, кожен подих історії.
Повертаючись до Кременчука, ловиш себе на думці, що хочеться знову приїхати. Бо Горішні Плавні — це не просто сусіднє місто. Це ще одна сторінка нашої спільної історії, яку варто перечитувати знову і знову.
Олена Ліпошко
Фото авторки
