Светлая память.
Сегодня Кременчуг попрощался с золотым голосом городского радио - диктором Надеждой Стрик. Прощание прошло возле дома по ул. И.Сердюка (бывш. Октябрьская), где жила умершая.
Проститься с ней пришли в основном журналисты: Леонид Перепелятник (руководил городским радио), Александр Кулиш (был замдиректора радио), Вера Илькова, Лариса Тарасова, Анна Плаксий, Людмила Обревко, Сергей Перепелятник, Юлия Перепелятник и другие коллеги. Все они вспоминали, что Надежда Макаровна была жизнерадостным человеком.
Она родилась в 1950 году в селе Ивановка Кобелякского района. Там росла и закончила 9 классов, после чего пошла учиться в Полтаву, а потом вернулась в родной район и стала работать в газете «Колос» в Кобеляках.
Позже она вышла замуж и переехала работать в Кременчуг. В 1975 году в семье родился сын. Она пошла работать на радио, где была диктором до пенсии и объявляла самые важные события города. Даже уйдя на пенсию она продолжила работать диктором на спасательной станции.
Леонид Перепелятник взяв слово в сердцах и назвал Надежду Макаровну «не дисциплинированной».
«Надя, ты не дисциплинированная - шефа вперёд не пропустила. Должна была нести мой портрет, а теперь я понесу твой. Я все меньше друзей в городе встречаю и больше на кладбище», - с грустью отметил Леонид Перепелятник.
После прощания тело Надии Стрик катафалк повёз в село Ивановка, где она родилась, там ее и похоронят.
О жизненном пути на работе в радио о Надежды Стрик сказано в книге Шевченко В. Е. «Юбилейное издание. Избранные произведения в 7 томах. Том IV. Средства массовой коммуникации Кременчуга: Конец XIX-го - начало XXI века. Энциклопедический справочник»:
«Говорить Кременчук», - такими словами з уст Надії, зазвичай розпочинався черговий випуск новин Кременчуцького міського радіомовлення. Її неповторний дикторський голос знали усі кременчужани, адже більше тридцяти років поспіль вона незмінно вела усі радіопередачі. Слід нагадати, що у ті часи завдячуючи суцільній радіофікації радіодинаміки та гучномовці були скрізь: у кожній оселі, на вулицях міста, в різних установах і закладах, у цехах фабрик і заводів, на польових станах і фермах Кременчуцького району. Радіотрансляції стали найдоступнішим для населення джерелом інформації, а диктори – не менш відомими, ніж популярні артисти кіно і естради.
Нині, звичне раніше дротове радіомовлення витіснили з інформаційного простору короткохвильові радіостанції, яким, у свою чергу, доводиться конкурувати з телебаченням і соціальними мережами Інтернету. Що ж до дикторів, то представники цього раніш найпопулярнішого фаху, залишилися на державному радіо і у випусках новин на телебаченні.
Сьогодні Надію Макарівну можна без перебільшення назвати не просто ветераном дикторської справи, а живою легендою Кременчуцького міського радіо.
Вперше поріг радію Надія переступила як учасниця конкурсного відбору на посаду диктора міського радіо. Перемогти їй допоміг уже набутий певний досвід журналістської і дикторської роботи, адже до переїзду до Кременчука вона працювала в редакції Кобеляцької районної газети «Колос» і водночас вела молодіжні передачі районного радіомовлення.
Дебют на Кременчуцькому міському радіо виявився вдалим: приємний, багатий на розмаїті відтінки тембр голосу, доволі виразна і чітка дикція, одразу привернула увагу і запам’ятовувалася радіослухачам різного віку. Схвальні відгуки додали молодій дикторці впевненості у собі, зміцнили переконання у правильності фахового вибору. Водночас вона добре розуміла, що для професійного зростання недостатньо мати тільки власну звукову палітру – свій тембр, свій голосовий діапазон, закладений батьками і матір’ю-природою. Потрібно було ще й бездоганно володіти словом: невимушено озвучувати текст, органічно фіксувати паузи, передавати найтонші смислові зв’язки у кожному реченні, робити правильні наголоси. Вона прекрасно розуміла, що для диктора не може бути нецікавого тексту, будь-яка інформація, написана автором, цінна й необхідна для когось зі слухачів, а отже мусить бути цікавою і тому, хто її озвучує в радіоефірі. Для неї дуже важливими були грамотність і широкий кругозір, а ще – відповідне уявлення про те, що саме розповідаєш слухачам.
Для пізнання усіляких тонкощів дикторської майстерності їй знадобилося чимало часу, терпіння, а головне – наполегливості і старанності. Творчому становленню значною мірою сприяли дружні поради досвідчених колег з Полтавського обласного радіо – визнаної майстрині слова, дикторки Надії Штельмах і талановитого звукорежисера Леоніда Сорокіна, до якого приїжджали з Москви і Ленінграду для озвучення художніх фільмів і улюблених усіма мультиків. Взірцем для неї були також знамениті диктори Українського радіо Тамара Стратієнко та Ігор Мурашко. Особливо їй запам’яталися слова:
- Спочатку треба пропускати інформацію через серце, потім – через мозок, а вже тоді має право відкривати рота. Це все – триєдине!
Для молодих журналістів редакції міського радіо, які працювали разом з нею, цікавою і повчальною була навіть її підготовка до виступів перед мікрофоном. Задовго до початку передачі вона попередньо переглядала свій матеріал, а потім уважно перечитувала його з олівцем, розставляючи паузи. Під рукою обов’язково завжди лежали словники, бо вона вболівала і турбувалася про те, щоб вимова була дохідливою, а важливі слова мали акцент. Під час читання матеріалів завжди була максимально зібрана і зосереджена, а її мова – відточена і цілеспрямована. Голосовий діапазон досвідченої дикторки дозволяв їй озвучувати будь-який текст, незалежно від змісту і форми викладу.
В її творчому доробку є і проведення цікавих тематичних передач, і інтерв’ювання у прямому ефірі зі знаменитими і відомими людьми. З легкої руки головного редактора Кременчуцького міського радіо Леоніда Івановича Перепелятника, заслуженого журналіста України, було започатковано традицію запрошувати до радіостудії почесних гостей міста – космонавтів, політичних діячів, зірок естради і кіно, прославлених співвітчизників. Старші покоління кременчужан до сих пір з вдячністю і добрим словом згадують цікаві і змістовні радіопередачі «Даруємо пісню і слово», «Народний лікар», «Вітання іменинникам» та інші.
Нині Надія Макарівна на заслуженому відпочинку. Але для неї це досить умовне поняття. Ще донедавна вона з притаманною їй відповідальністю опікувалася клопітними справами секретаря Кременчуцької міської організації Національної спілки журналістів України, а з мікрофоном і понині не розлучається. Щоправда, не в радіостудії, а на радіовузлі міської водолазно-рятувальної станції. Енергійна вдача і тут дає про себе знати: крім обов’язкових нагадувань про дотримання правила безпеки на водоймах, із передач радіовузла станції відпочиваючі на центральному міському пляжі дізнаються про цікаві новини, пригоди і події. Кожен відпочиваючий має гарну нагоду послухати приємне мецо-сопрано Надії Стрік, яке з роками не втратило своєї чистоти, багатства інтонаційних фарб і привабливості.
Член Національної спілки журналістів України з 2006 р.
НАГОРОДИ, ВІДЗНАКИ:
1998 – Грамота Полтавського обласного комітету у справах преси та інформації.
2006 - Почесна грамота Кременчуцької міської ради Полтавської обл.
2008 – Почесна грамота Правління Полтавської обласної журналістської організації.
2010 - Почесна грамота Національної спілки журналістів України.
Напомним, 20 августа скончалась известная кременчугская журналистка Надежда Макаровна Стрик.
Олег Булашев
