Враження з книжкової презентації.
Сьогодні в абонементі філії №2 Кременчуцької міської публічної бібліотеки на Соборній відбулася презентація трьох недавно випущених книг відомої харківської письменниці Людмили Охріменко.
У першу чергу, авторка розповіла, як її життя розділилося на до та після російського вторгнення на українські території. І в першу чергу – як вона побачила ситуацію на фронті, почавши волонтерити. З того часу жінка перейшла у спілкуванні на українську мову – як розповіла на сьогоднішній зустрічі – почала пригадувати мову, якої її навчила з дитинства її бабуся. Дещо складніше їй було почати писати українською. Але згодом мова викристалізувалася. А от назви своїм книгам, до речі, вона надає, радячись з «уважними читачами». Так, наприклад, було і з книгою «Далека блакитна далечінь», рукопис якої спершу мав назву «Вигул скелетів із шафи».
«Я не знаю, може тут в залі самі янголи і у вас німби і крила, і в ваших шафах скелетів немає, але в моїй шафі скелети є. І, на жаль, я хотіла би попросити вибачення у когось, але людини вже нема. І немає вже в кого просити, і немає вже в кого перепросити. Ми, жінки, завжди багато повертаємося до минулого, передумуємо, передивляємося все, що стало в минулому і воно дошкуляє, а іноді воно тривожить і бентежить. І мені захотілося написати книжку, де би я, ну по-перше, уважно роздивилася свої «скелети» і нарешті викинула їх на смітник. І забула би про них і простила би собі все, що колись зробила або не зробила, сказала або не сказала», - розповіла вона про одну з новинок.
Згодом її читачка з Березані Тамара Дідик відписала: «Це повна дурня» і порадила обрати нову назву, яка б відповідала легкій тематиці – світлій, якоюсь мірою огорнутій блакитною далечінню – як у дитинстві – коли немає жодних скелетів і жодних жалощів до свого життя.
Ще про одну книгу – загартовану сьомим ворожим прильотом у харківську друкарню – «Люлечки, дарувальники снів» - жінка розповідає як про єдину написану нею дитячу книгу.
«Я писала казки своїм дітям. Народилася донька - вигадувала казки про принцес, а потім народився хлопчик - і почала вгадуватись казки про машинки і хлопчиків. А тоді мені дуже стало жаль цих текстів, що вони згинуть і не будуть видані. І я вирішила звернутися до Євгенії Пірог, вона працює в дитячій обласній рівненській бібліотеці і вона все життя лише книжки для дітей. І вона мені допомогла їх упорядкувати», - анонсувала вона.
Під час війни народилася у авторки ще одна казка - про родину Люлечків.
«Це книжка про родину, прізвище яких Люлечко. Тато у них – художник, який малює картини, мама Казкарка - вигадує веселі добрі історії для цих картин.Старша дочка у свій чарівний рюкзачок з крилами вантажить кожного вечора ці казочки і малюнки у свій рюкзачок і розносить діточкам усього свого міста - щоб вони засинали в своїх ліжках, щоб ні від чого не будилися, і щоб на Україні не лунали вибухи. І щоб у нас все було добре», - підсумувала про книгу авторка.
Ще одна книга – «Волонтерські історії 2014-2022 р.», що отримала премію Миколи Томенка, була написана упродовж 2023 р. У них жінка описувала досвід своїх поїздок. Перша частина – про вибір, називається він «Актриса». Так, знайомий комбат попрохав пані Людмилу під час привезених медикаментів та необхідних речей, взяти з собою «дєвочку» - актрису. Мовляв, вона хоче побачити обстановку на фронті, щоб правильно грати на сцені роль про війну.
«Я зателефонувала і сказала їй – що візьму, якщо знайде 100 доларів на пальне. І, як не дивно, вона не зникла. А через деякий час написала мені, що пішла добровольцем на фронт. Так от, така мала «дєвочка», а стала капітаном і веде тепер за собою сотні солдат. Тож то був вибір до повномасштабного вторгнення. А коли уже прийшов лютий 2022 р. – ні у кого не залишилося вибору – як стояти на своїх рубежах, у своїй країні. Тож ця актриса у ці нові дати уже була на обороні Харкова», - розповіла авторка.
Далі згадувала і про інші незвичайні історії - як шукала одному військовому загублених собаку та кота і як привозила їх до польського кордону, як її одним із героїв її розділу став її 87-річний тесть, який щомісяця без виключень донатить на ЗСУ.
Цікаво, що досі родина письменниці мешкає у Харкові: і з малими, і похилого віку.
«У 2022 р. ми евакуювалися спершу до Львова, згодом у Івано-Франківську моя читачка надала нам безкоштовне житло. Але за 7 місяців – вперше у житті – я не написала жодного рядка. І уже повернувшись додому, за 2023 рік написала чотири книги. Зараз готую у випуск п’яту», - її слова.
Усі книги присутні могли придбати з підписом авторки. Або згодом почитати їх у бібліотеці.
Нагадаємо, У Кременчуці проведуть творчу зустріч з харківською письменницею Людмилою Охріменко
Ліна Романченко
