Пряма мова.
Щороку 26 березня своє професійне свято відзначає особливе військове формування – Національна гвардія України. До складу цього формування відносяться бригади та полки оперативного призначення та охорони громадського призначення, полки охорони важливих державних об'єктів та інші підрозділи.
Своєю військовою частиною Нацгвардії пишається і Кременчук. Напередодні свята журналісти поспілкувалися з нацгвардійцем кременчуцької частини, який є зв’язківцем і служить вже понад п’ять років та за цей час виконував бойові завдання на різних напрямках - Олексієм Коваленком з позивним «Туман». Він розповів нам про бойовий досвід, побратимів і сучасні технології на війні.
- Скажіть, будь ласка, що стало головним поштовхом для вашого рішення вступити до Нацгвардії і скільки років загалом ви служите?
- Загалом в мене пішов шостий рік служби. Спонукало мене піти на службу, те, що це було перспективно, був кар'єрний ріст і це була стабільність. А ще тому, що у першу чергу - це став на захист своєї країни, в другу чергу - це найбільша стабільність, яка в нас була і є, і надіємося, що буде далі.
- Скажіть чи є у вас дружина, діти та як родина відреагувала на ваш вибір?
- Дружини в мене немає, дитина є. Батьки мої дуже тяжко переносять мої ротації, тому що ситуація зараз складна. У мене вже 8 місяців у зоні бойових дій, тому кожен день для них - це тягар, особливо тоді, коли я не виходжу на зв'язок.
- Після початку повномасштабного вторгнення на якому напрямку ви виконували бойові завдання та чим займаєтесь зараз?
- Саме тоді, коли почалась повномасштабна війна, ми були на Донецькому напрямку. Там ми на Волноваху поїхали, на Вугледар і переїхали в Курахове. Намагалися стримати ворога, але тоді поштовх був дуже сильний і втримати їх на тих кордонах, як ми тримали на той час було неможливо. Зараз в січні цього року я приїхав знову з ротації. Зараз поки що в місті Кременчук і готуюся до нової ротації.
- Військові дуже часто розказують про своє хрещення вогнем, як воно відбувалося у вас?
- Моє хрещення було саме у 22 році, коли ми були на даху дев'ятиповерхівки, ставили ретранслятор для розгортання зв'язку, для забезпечення з усіма підрозділами і стоячи на даху, я дивлюся, як у Волноваху заїжджають ворожі танки і я так стою на даху, і навіть не розумію, що зараз буде, то це для мене було саме таке перше хрещення, коли перші обстріли пішли масивні і коли техніка в'їжджає, буквально кілометр від нас стояли ворожі танки.
- В чому ваше основне завдання, як нацгвардійця?
- Найголовніше завдання, щоб в усього особового складу був зв'язок. Не важливо, що прийдеться подолати для цього, але він повинен бути. Тому що зв'язок - це саме головне. І я завжди казав, що хлопці на позиціях, в першу чергу, мої. Тому що без зв'язку ніхто не знає як вони і що з ними.
- Слухайте, ну ми живемо зараз в сучасному світі, де зв'язок для мене - це мобільний телефон. А для вас що це?
- Це в першу чергу на позиціях старлінк, ретранслятори, антени і взагалі не мобільний телефон. За 10 кілометрів від лінії фронту краще його навіть не включати.
- Дуже багато військових й експертів кажуть, що це війна дронів, це війна новітніх технологій. Що скажете ви?
- Так і є. Тому що це найголовніше. Якщо немає у небі дронів, то хлопці дуже відчувають різницю і вони не так відчувають себе захищеними.
- Ви втрачали побратимів?
- Так. На жаль, багато побратимів, яких уже немає.
- Якщо ви спілкуєтесь з побратимами, що можете нам розповісти про ситуацію на передовій у свій час і за яких умов можлива перемога українського війська у цій війні?
- Тяжка ситуація… Що можливо зробити? Це в першу чергу - заставити ворожу сторону повністю зупинити вогонь, ввести санкції, надати нам допомогу, ті самі миротворці, те, що може заставити їх зупинитись. З ними домовитись навряд чи вийде, тому що це не ті люди, з якими можна розмовляти.
- Чи був такий момент, коли думали, що це вже все?
- Перший раз це було саме в місті Волноваха, коли нам сказали, що ми стоїмо до останнього, що відходити ми не будемо. Ми виставили повністю оборону, але в нас і людей мало було і все, що в нас було на той момент це побічні автомати. Тяжкої техніки не було зовсім. Потім ми виїхали з Волновахи. А там відстань була від нас – піхоти, до ворожої техніки 400 метрів. Це шансів майже не було, але завдяки тому командуванню ми змогли виїхати, були також втрати, але слава Богу більшість особового складу вціліла.
І другий раз був це було на початку 25 року у мене, на Покровському напрямку, коли нас взяли кільце і ми забрали в наших побратимів трьох, які вже були 200 і можливості до нас заїхати також не було.
Техніка, яка пробувала заїхати, або була підбита, або просто могла їхати. Бути водієм на передовій - це найстрашніше, напевно, що може бути.
- А чи правда, що зв'язківців називають «очима з неба»?
- Так, тому що без нас «пташки» наші не піднімуться, зв'язку повністю немає…
- Скажіть, будь ласка, а взагалі хто може прийти служити в Національну гвардію? Чи є якісь вимоги, до прикладу, до фізичної підготовки?
- Так, фізична підготовка потрібна, якщо їхати на передову. Тому що на останній моїй ротації в одну сторону 400 метрів в голому полі немає ні куща, нічого, щоб заховатися, в другу сторону метрів 350. Також приходилось дуже швидко бігти і це все в повній екіпіровці з рюкзаком. Фізична підготовка обов'язково потрібна бути.
Проте у нас є посади, є вакантні посади, які можуть займати люди з обмеженими діями.
- А скажіть, будь ласка, які поради можете дати тим, хто планує приєднатися до служби Нацгвардії?
- Перша порада вирішити для себе - чи готовий він виконувати свої службові завдання, бойові завдання, тому що є різні випадки: сьогодні він прийшов служити, а завтра відмовляються і вони просто не готові фізично. Але має бути злагоджений колектив, який буде тримати один одного біля себе і в усьому допомагати. Шостий рік пішов, я повністю задоволений службою і служитиму далі.
- А що особисто для вас нині значить ваша служба?
- Це в мене - 90% всього мого життя. Я з великою кількістю побратимів познайомився з різних бригад, підрозділів. Це повністю, як велика родина. Я без них уже нікуди.
- 26 березня День Національної гвардії України. Привітайте побратимів.
- Головне в наш час - це здоров'я і мирне небо. Найдорожче - це здоров'я сім'ї, батьків, дітей, рідних. І хочу побажати, щоб вони ніколи не забували про рідний будинок, про рідну країну, щоб берегли щонайдорожче. Все інше воно приходить і йде, а батьки, сім'я - це саме дороге. І кожний щасливий тоді, коли з дому дзвонять і кажуть: «У нас все добре, чекаємо у гості».
Вже поза запису інтерв’ю «Туман» розповів, що у 2024 році він разом з побратимами приймав участь в бойових діях на Покровському напрямку, де в його обов’язки входило повне забезпечення звʼязку усіх наших бойових позицій, техніки, яка евакуювала хлопців. Тоді він був «очами з неба» нашим військовим, а ще Олексій каже, що на війні буває і таке, що ворожі «пташки» інколи наші військові приймають за свої, а інколи й навпаки. Але завдяки системам РЕБ та чітким діям стрільців, не було допущеного навіть випадку «блукання». Щодо сучасних технологій на війні, то зараз найкращими вважаються «пташки» на оптоволокні, які ворог не може заглушити, а вони можуть виконати завдання на відстані до 10 км.
«Вона діє до 10 кілометрів, але це найкраще, що може бути, тому що її неможливо нічим посадити, а можна тільки збити. У неї маневровність також велика, висота відповідна тому і швидкість пташки немаленька, тому і збити важко і вона досягає 98% цілі. Вона досягає цілі спокійно, якщо також погодні умови не заважають»,- резюмував «Туман», а наша редакція з нагоди свята вітає всіх нацгвардійців! Бажаємо міцного здоров'я, залізного терпіння і хороброго духу! Нехай всі ваші цілі і мрії будуть легко досяжні! Залишайтеся такими ж сміливими, сильними і цілеспрямованими! Знайте, ви приклад мужності для всіх чоловіків у нашій країні й за її межами!
Олег Булашев
Відео Микити Ліцкевича
