До 40 тисяч мандрівників-вірян очікують в Умані з кінця вересня. Головна увага святині–могилі Цадика Нахмана. Місцева влада передбачає збільшення населення міста на цей час майже вполовину. А в кафе, яке належить родині з нашого міста Боруху і Адель Бавлі, тривають приготування до важливого свята.
У 2024 році єврейський Новий рік, Рош га-Шана, починають відзначати з вечора 2 жовтня та закінчують увечері 4-го. До цих дат до Умані традиційно з'їжджаються десятки тисяч паломників з усього світу. Два останні роки свято відзначали у вересні. Про це нагадала під час зустрічі із журналістами мер міста Умань Ірина Плетньова.
«Орієнтовно цього року очікуємо 40 тисяч паломників. Скільки буде – побачимо. Основне наповнення бюджету від паломництва–туристичний збір. У 2021 році це було 3 млн 200 тис грн, у 2022 році – 10 млн 600 тис грн, у 2023 році – 19 млн 100 тис грн, а з початку цього року–700 тис грн», – навела вона такі дані.
Попри все, чиновниця зазначила, що період масового приїзду паломників – це велике навантаження на комунальну та інші сфери міста. Нерідко закордонні гості уникають сплати туристичного збору. Тим часом частина хасидів працює в місті нелегально, тож немає ніякого наповнення бюджету. Проте, коли приїжджають паломники, то місцеві магазини, продавці на ринках мають непогану виручку. Адже є традиція скупляти чимало подарунків і везти додому. Тож не дивно, що в пошуках сувенірів гості їдуть навіть у інші райони міста. За нашими спостереженнями, в Умані непогано заробляють на здачі житла в оренду.
Але є підприємці, які вважають, що люди їдуть молитися, а хасидський квартал – то не клондайк, де заробляють гроші. Про це нам розповіла родина з Кременчука: Боруха Бавлі і його дружини Адель. Він відомий в нашому місті як краєзнавець Борис Бабілуа. Наші земляки утримують там кафе, у якому готують лише кошерну їжу.
«Кожна випічка хліба проходить з молитвою»
«Наш проєкт називається «ШТЕТЛ», його ми адаптували під настрій самого міста Умань. Якщо перекласти із івриту, то означає «містечко». Якщо ми додаємо ще слово кошер, то значить кошерне містечко. Але ж наша кухня має свою специфіку. Мало того, що ми отримали сертифікат Кашрута. Це означає, що наша кухня відповідає всім стандартам Кашруту. (У іудаїзмі через «кашрут» навіть їжа стає актом служіння Творцеві, авт.). Відповідно до цього сертифіката представляється людина, яка виконує обов'язки контролю виконання всіх умов маршруту і здійснює певні якісь дії перевірки зелені, крупи тощо. Тобто, без контролю жоден продукт не потрапляє на стіл, доки ця людина не дає добро.
Лише після цього починається процес приготування. Наприклад, процес випікання хліба. Найперше, це має бути просіяне борошно на спеціальному ситі, де вічко одного квадратного сантиметра має 270 клітинок. По-друге, кожне яйце набивається окремо, перевіряється, чи немає там червоненьких плям. Її або видаляють, а якщо їх дуже багато, то яйце взагалі викидається. Зазвичай єврейські кошерні кухні віддають перевагу білим яйцям, бо там менше таких цяток.
І далі, коли замішується тісто, приходить єврей, не важливо хто, бере певну грамовку тіста, читає благословення, відділяє халу (святковий хліб). Тож з цього моменту хліб вважається вже кошерним. Кожна випічка хліба проходить з молитвою», – розповіла Адель.
«Правила правильного харчування саме прописані в єврейській кухні»
Торкнулись й теми Шабату. Традиційно Шабат — це день відпочинку, день суботнього спокою, коли заборонені 39 видів робіт.
«Весь тиждень євреї можуть перебиватися, але ж на п'ятницю стіл накривається, як на весілля, збирається вся сім'я. Спочатку подають салати, потім гарячі гарніри, до них добавляється риба. Потім вона прибирається. Тільки після того подається м'ясо. Далі подається гарячий бульйон, а пізніше десерти. Зараз я розумію, що правила правильного харчування саме прописані в єврейській кухні», – слова Адель.
Жінка зізналась, що дуже їх тягне в Кременчук, при спогадах навертаються сльози. Хоч в рідному місті були не так давно – на початку літа. Пригадує, що в Умань їх запросили створити готель для ізраїльтян. Але потім з’явилась ідея відкрити кошерне кафе. Багато зроблено роботи.
Родину Боруха і Адель Бавлі згадують у мерії Умані як про волонтерів, а їх кафе як своєрідний волонтерський центр, в якому у перші дні повномасштабного вторгнення рф в Україну готували їжу для переселенців.
«Тоді ми отримали чимало пропозицій від волонтерів щодо того, аби виїхати за кордон. Барух наполягав: треба їхати. Коли запитали дітей, що робити (а вони залишились в Кременчуці), то наполягали, щоб ми їхали. Але все ж залишились.
Потім нам зателефонували з благодійного фонду ім. Рабі Нахмана і запропонували, щоб ми готували їжу для переселенців на нашій кухні. У місті виникла така ситуація, що багато людей їхало кудись, була дуже велика потреба в їжі. І ми ось буквально на оцій точці (зараз вона вже після реконструкції) все почали. Коли тут було багато людей, то я свої психологічні навички вмикала. Підходила, розпитувала, де поселилися, хто які має потреби: у кого діабет, що потрібно маленьким дітям, кому ліки потрібно. Потім цю інформацію передавала на БФ «Рабі Нахмана», щоб забезпечили необхідним цілі сім'ї. Тоді тут були люди із Харкова, Сум, Миколаєва, Бучі… Ми ж готували і борщі, і галушки по-полтавськи. Каструлю за каструлею 20-ти літрові. У день виходило по 360 порцій. Деякі люди приїжджали буквально в махрових халатах і в капцях на ногах…
Було часом дуже тяжко чути їх розповіді про жахи війни, агресію ворога. Проте були і щасливі моменти. Переселенці ділились з нами всіма новинами, як з рідними. Адже що б не було, а ми люди і життя продовжується», – говорить жінка.
«Люди їдуть сюди молитися»
Уже зараз в «кошерному містечку» родина кременчужан готується до прийому паломників.
«Цього року це буде вже 10-те наше Рош га-Шана, яке ми відмічаємо саме в Умані. Хвилюємось, по-перше, за те, що наш заклад змінив локацію, і лише місяць минув, як відкрилися на цьому місці. Публіка ще трошки невідома. Нас радує, що наші постійні покупці нас знаходять і приводять нових. Зрозуміло, що паломники приїжджають дуже голодні. Чесно кажучи, всі ці роки, скільки я тут знаходжуся, я завжди боролася за те, що Пушкіна (одна з головних вулиць хасидського кварталу, зараз вулиця Туристів, авт.) – це не регіон комерції.
Це район духовного життя. І не треба робити з Пушкіна, як кажуть, клондайк, де можна добувати гроші. Люди їдуть сюди молитися. Тому ми прагнемо створити умови, щоб вони себе комфортно відчували, щоб могли собі дозволити їжу, десь приклонити голову. Звісно, наше меню буде змінюватися… Дехто з працівників виїхав за кордон, а є ті люди, які в силу воєнного стану вимушені покинути наші ряди – працюють на інших плацдармах оборони, але на свята Рош га-Шана вони повертаються до нас. Дуже-дуже просимо їх, щоб нас вони не підвели, адже нам не вистачає рук, не вистачає пекарів, не вистачає помічників на кухні», – розповіла Адель про плани на найближче майбутнє.
Ця зустріч відбулась під час престуру, який організував Харківський пресклуб Черкащиною. Під час спілкування Адель час від часу допомагала обслуговувати покупців. Хтось прийшов випити кави, інші купити пиріжок чи печиво. А ще кафе відоме тим, що тут лунає жива музика. Борух Бавлі – виконавець, який з журналістами і журналістками заспівав ліричну пісню. І линула того вечора українська мелодія іудейським кварталом в Умані.
Нагадаємо, як на Черкащині створили комунальне підприємство, аби врятувати старовинний палац.
Де жили і куди поділись трипільці? Або як кременчужанам побачити найбільше поселення в світі.
Досвід: купляють джмелів-іноземців і роблять будиночки для ос - як під Уманню черешню вирощують.
Олена Ліпошко
Фото авторки