Кременчуцька газета
Четверг, 18 Квітня 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ви є тут

Реконструкція подій. Перші дні повномасштабного російського вторгнення: у КРВА майже всі залишилися працювати, спали в кабінетах, мер і нардепи – не на зв’язку

24 лютого 2024

Пряма мова.

Два роки тому, 24 лютого, президент росії володимир путін почав повномасштабну війну проти України. Того ранку від звуків вибухів прокинулися жителі багатьох українських міст.

І тоді, 24 лютого 2022 року, майже ніхто не припускав, що повномасштабна війна триватиме два роки. Схоже, подібних сподівань не плекали ні в Москві, ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі, ні в Києві.

Як відомо, кремлівські стратеги готувалися захопити українську столицю за три дні та створити маріонетковий окупаційний уряд. Однак українці, які вірили у свою країну, стали на захист Батьківщини і зламали плани кремлівського керманича.

Про події того часу ми сьогодні ведемо розмову з начальником Кременчуцької районної військової адміністрації Олегом Лєдніком, який з початку повномасштабного вторгнення, на відміну від мера Кременчука Віталія Малецького, щоденно через ЗМІ розповідав населенню про ситуацію у місті і районі.

- Вітаю вас, пана Олеже.

- Вітаю.

- Відразу хочу запитати: чи напередодні 24 лютого 2022 року влада в районі знала про те, що, можливо, станеться повномасштабне вторгнення? Ви особисто вірили, що воно можливе взагалі?

- Чутки різні ходили на той момент. Але офіційна інформація, яка б свідчила про те, що буде повномасштабне вторгнення, до нас не надходила. Ну я якось, скажу відверто, не дуже був впевнений, що таке може відбутися. Я більше не вірив, ніж вірив.

- А тоді скажіть: чи пам'ятаєте ви, як дізналися про війну? Як це було 24 лютого і що ви робили тоді?

- Про початок війни я, мабуть, пам'ятаю все з точністю до хвилини. Перше, що я почув – це звук реактивного двигуна. Це було, коли я був у себе вдома. Я почав думати: це звук реактивного літака, чи звук ракети? Думав, що це не може бути… І ось над моїм будинком, висота була мала, на великій швидкості пролетів реактивний літак. Стало зрозуміло, що розпочалась війна. Це було близько п'яти годин ранку.

- Ви в той день поїхали на роботу, чи почали керувати дистанційно, як деякі керівники в інших містах?

- Я зібрався, можна сказати, миттєво на роботу. Зателефонував своїм заступникам. Вирішили жіночий колектив в перший день не виводити на роботу. Але виключна більшість всіх робітників вийшла. Це я кажу відверто, як є. І ми на той час були єдиною адміністрацією, яка в режимі офлайн працювала - на своїх робочих місцях.

Мало того, я так можу зазначити, що так ми працювали перші п'ять місяців. Це без вихідних, без нічого. Ні жінки, ні чоловіки, ніхто, нікуди не йшов – ні у відпустку, нікуди.

- Як виглядали ці перші години на роботі 24 лютого 2022 року? Якими були перші рішення?

- У першу чергу я кинувся телефонувати всім, кого знаю із вищого керівництва, щоб зрозуміти, які будуть завдання, бо я ж особа призначена, в мене є вертикаль влади. Але на той час був ступор. Нам сказали, що «Приймайте рішення відповідно до свого досвіду». І ми приймали рішення відповідно до свого досвіду.

А що стосується всього колективу, то в перший день я зібрав увесь колектив, сказав, що це війна і стресові ситуації, і поведінка може бути різна. Я попросив всіх жінок порадитися з чоловіками, щоб вони прийняли рішення: вони залишаються на роботі, чи вони будуть працювати в інший спосіб, а можливо, взагалі кудись виїдуть. І всі підтримали, що чим краще ми спрацюємо зараз, у перші часи, перші дні війни, чим більше ми допомоги організуємо всім нашим військовим, тим краще буде. І на мій подив, було прийняте одностайне рішення – працювати. У нас тільки два працівники виїхали за кордон. Всі працювали як один - єдиною командою.

- Ви були на зв'язку з керманичем Полтавщини Дмитром Луніним на той час? Чи працював взагалі зв'язок, бо, кажуть, зв'язок не всюди був…

- Мобільний зв'язок працював, стаціонарний зв'язок, слава Богу, працював. Ми по телефонах розмовляли, але централізованих команд тоді взагалі ніяких не надходило. Тому ми приймали рішення відповідно до тієї ситуації, яка складалася, в тому числі в нашому регіоні.

- Він приїздив у перший день війни до Кременчука?

- Я вам точно не скажу – у перший день чи другий був, чи у третій день, але так, він приїздив до Кременчука. Основна тема, яку ми обговорювали - як ми поставимо роботу в військовий час. Тому що, розумієте - така ситуація склалася вперше в моєму житті. Так, проходили 2015, 2014, але це не ті події. Війну я вперше переживаю. Мало того, що війну перше переживаю, я вперше був повинен приймати рішення під час військового стану. І ми приймали такі рішення.

- А який у вас був зв'язок з міським головою Кременчука Віталієм Малецьким?

- У перші дні в нас не було зв'язку, але потім, коли прийшов відповідний документ, був. Це був перший тиждень, я особисто їздив з цим документом знайомитися в Полтаву. Скажімо так - перший раз в житті я їздив в супроводі поліцейських. Але ж, якщо пам'ятаєте, у перший тиждень війни, які колони їхали до нас людей, які вимушені були покинути свої домівки. У перші дні війни я по завданню Офісу Президента навіть обмежував роботу блокпостів, і ми робили безперешкодний проїзд на територію Кременчука, на виїзді з Кременчуцького району всіх тих людей, які хотіли покинути Харківську, Дніпропетровську та інші області. У нас була пробка, яка тяглася від Кременчука до залізничного Кобеляцького переїзду.

- Чи був якийсь зв'язок з нардепами від Кременчука Олексієм Мовчаном, Юрієм Шаповаловим у перший день війни і надалі?

- З нардепами в нас ніякого зв'язку не було, і нічим в нашій роботі вони не допомагали.

- Коли почалось вторгнення, ви ночували на роботі чи ви їздили додому, де проводили наради?

- Наради всі проводилися в цьому кабінеті, в КРВА, збиралися і військові, і цивільні. Перший тиждень, а може, і більше, я ночував на роботі. У мене до цих пір залишився тут матрац і подушка […] Мене навіть випихали, це було після першого тижня, щоб я поїхав додому поспав. Але адреналін був такий, що щоб заснути, я не знаю, що треба було зробити…

Спали в кабінеті по дві години, нічого не боліло, всі болячки попроходили у всіх.

- А разом з вами в приміщенні були і інші люди, які тут ночували?

- Всі заступники ночували тут. Ми працювали 24 години на добу. Були такі часи, що наради ми проводили в 2 години ночі, в 3 години ночі, в 4 години ночі. Ви ж пам'ятаєте, в перші дні війни скільки в нас блокпостів організувалося? У кожному населеному пункті був блокпост. На в'їзді, на виїзді, в кожному селі. Проїхати безперешкодно не можна було. Навіть пам'ятаю такий випадок, що коли ми отримали завдання з Офісу Президента безперешкодно організувати евакуацію з Харкова, в нас пробка була, як я сказав, така кілометрів 60. Ми виїхали, ми з моїм помічником, скажімо так, дали можливість безперешкодно всім проїхати через місто Кременчук, бо блокпост був з однієї сторони річки Дніпра та з іншої. Ми зробили безперешкодний переїзд, але опинилися в самому кінці цієї пробки. Це був переїзд кобеляцький. І ми розуміли, що назад нам повернутися, наприклад, по зустрічній смузі ніхто не дасть. Ми поїхали через села, і в кожному селі нас зупиняли. Коли їм казав, що я начальник військової адміністрації, то відповідали: «Почекай. Як отаман скаже, так і буде, ти проїдеш чи ні». Навіть і таке було.

- А чи були в районній військовій адміністрації зроблені бойові точки, встановлені там, кулемети, або ще щось?

- Ні, такого не було. Нагальної потреби в цьому не було, сенсу в цьому не було. Всі ж пам'ятають, ми навіть не закривали адміністрацію ні мішками з піском, ні бетонними блоками. Завдання було – дати максимальний доступ для того, щоб люди мали максимальний доступ. І він у нас був. Охорона – так, була, але перешкод ніяких не було.

- Така робота, це, звичайно ж, постійний стрес. Як його знімали?

- Та як знімали? Я вам навіть не скажу, стрес це був, не стрес. Це був адреналін. Стрес був потім, а спочатку це був адреналін.

- А розглядалося питання повністю евакуювати Кременчуцьку районну військову адміністрацію у інше приміщення, або взагалі в інший населений пункт?

- Ні, таке питання не розглядалося. Обговорювалися можливості на випадок повномасштабного вторгнення, щоб ми десь могли мати резервний командний пункт, але до діла нічого не дійшло.

- А чи правда, що ви отримали зброю і зброю отримали ваші заступники?

- Заступники мої зброю не отримували, а мені так, правда, видали зброю. Зброя була видана після того, коли у Миргороді розстріляли машину начальника військової адміністрації. Це в перший місяць війни було. На щастя, там всі залишились живі, тоді в нас з'явилася охорона, і тоді було прийняте рішення видати зброю. Але потім, через місяць-півтора, зброю ми здали назад. Ніхто більше зброї не отримував.

- А ви ходили на роботу в бронежилеті, чи не одягали його?

- Ні, в мене не було бронежилета, я ходив на роботу так, як і зараз ходжу.

- Через безпеку, по яких засобах зв'язку спілкувалася влада: це інтернет-зв'язок?

- Це інтернет-зв'язок. Була вимога ще придбати телефони, наприклад, супутникові. У мене є супутниковий телефон, але нагальної потреби в застосуванні таких каналів зв'язку не було.

- А чи збиралися депутати Кременчуцької районної ради на якісь позапланові засідання, обговорювалися якісь питання, чи це не їх компетенція?

- Ні, не збиралися, і таких питань не обговорювали… Але хочу відмітити, що багато хто в перші дні війни прийшов і сказав, що «Ми з владою співпрацюємо в повному обсязі». Наприклад, була ситуація, коли Харків потребував позашляховиків - сім автомобілів, їх треба було відігнати. То прийшли добровольці. Це були наші спортсмени зі спортивного клубу «Шторм», і сказали: «Ми поїдемо і відгонимо ці автомобілі». І вони один, потім другий раз відганяли ці автомобілі. Ми їх попереджали, що «Хлопці, ми не можемо забезпечити вам безпеку». Ми давали супровід поліцейський до кордону з Харківською областю, але далі треба було тоді самим […] Ворожа авіація літала, всі літали, але хлопці молодці, відігнали цю техніку. Сподіваємось, вона стала в пригоді на той момент.

- Сьогодні, згадуючи ті події перших днів повномасштабного вторгнення, щось би ви зробили по-іншому? Якщо є таке, то що саме?

- Мабуть, ми б нічого не змогли зробити по-іншому. І, аналізуючи ці ситуації, що можна було зробити по-іншому? Досвіду не було такого - військового. Але що можу сказати, що ми виявилися здатні приймати складні рішення під час воєнного стану. І ми приймали такі рішення. По Кременчуцькій районній військовій адміністрації на той момент наказів і розпоряджень було видано більше, ніж по всій Полтавській області. Це за пів року повномасштабного вторгнення. Це свідчить про те, що ми робили в режимі офлайн, як зараз всі кажуть. Всі ходили на роботу. І робили все для того, щоб наблизити нашу Перемогу!

Нагадаємо, Реконструкція подій. Перші дні повномасштабного російського вторгнення: що відбувалося у мерії Кременчука

 

Олег Булашев

Відео Микити Ліцкевича

Монтаж Олександра Попенка

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися