Другий пілігримський похід виявився не просто складним, а надскладним. Але у планах вже зріє новий і зупинятися жінки не збираються.
Понад 500 км здолали в травні цього року кременчуцька туристка Оксана Мартиненко і її донька Юлія в рамках Каміно Via Francigena. Шлях був нелегким, виникли проблеми із здоров'ям і завершення було під питанням. Та стійкі жінки впорались із найскладнішими ситуаціями, адже окрім жаги здолати це довгоочікуване каміно, було бажання присвятити його своїм добрим янголам охоронцям.
Днями Оксана Мартиненко зустрілась з кременчуцькими журналістами і поділилась деталями цієї неймовірної мандрівки.
Що саме стало поштовхом вирушити на Каміно Via Francigena?
- Це вже друге наше Каміно. Першим був Шлях Святого Якова, який я пройшла з донькою 2023 року. Ми йшли з Порто до Сантьяго-де-Компостела. Находили тоді 330 км і відтоді так пройнялися духом, який панує на Каміно, що вирішили здійснити паломницький шлях і до Риму. Ще додатковим поштовхом було те, що я ніколи до цього не була в Італії і багато наслухалася про красу Тоскани. Ну і Via Francigena менш популярна за Шлях Святого Якова, а тому можливість зануритися в паломництво вища: тут ми ночували при монастирях, де черниці привітно зустрічали нас, мали спільну вечерю з іншими паломниками і брали участь в обряді обмивання ніг. Про це все писали інші пілігрими в групах на фейсбуці, тому одностайно вирішили йти саме це Каміно.
Як ви готувалися фізично та морально до цього шляху разом з донькою?
- Я майже кожні вихідні ходжу в походи, де намагаюся проходити хоча б 20-25 км для підтримки фізичного стану. Ось і вся підготовка. Я загалом дуже люблю ходити, раніше ще бігала зранку в парку, але ходити люблю більше. Часто на роботу ходжу пішки, тобто до 10 км проходжу майже щодня. Донька теж любить ходити, але особливо ніяк не тренується, хіба що відвідує заняття з йоги. Морально важко підготуватися до Шляху завчасно. Ти знаєш, що це буде непросто, але більш-менш спокійний, поки не почнеш іти. Уже під час процесу починаються сльози, безсилля, але, те завзяття, твоя ціль і внутрішня впертіть і, мабуть, вища сила допомагають тобі дійти до цілі, цього разу до Риму. Ти просто хочеш дійти, бо вже залежний від цих Каміно, тому і йдеш, молишся, сам себе намагаєшся пізнати…
Чому саме обрали маршрут віл Лукки до Риму?
- Сам маршрут історично починався з Кантебурі, що у Великій Британії, відповідно до Риму через Францію та Швейцарію це більше 2 тисяч кілометрів. Враховуючи, що ми мали 3 тижні, ми вирішили пройти відрізок від Луки, хоча деякі стартують і зі Сієни. Лука - Рим - відрізок, який поєднує Тоскану з її пагорбами та регіон Лаціо, що більш рівнинний. Я, як і решта пілігримів, які нам зустрічалися, рекомендую захопити Тоскани якнайбільше, адже краєвиди там перехоплюють подих. Хоча, майте на увазі, цей відрізок дороги є найтяжчим. Власне, заради Тоскани й її пагорбів, більшість і починає з Луки.
Ви згадали про травму ноги. Що саме сталося і як вдалося не здатися?
- Під час цієї пішої мандрівки я підвернула ногу, бо було слизько. Це сталося десь на четвертий день нашої мандрівки, лив дощ, ми тоді ще промокли до нитки. Через це довелося двічі звертатися до лікаря у Сієні та Монтеф’ясконе, аби зробити блокаду для тимчасового полегшення болю і зменшення запалення у суглобі, а також в ургентне відділення міської лікарні, бо йти далі через біль просто не могла.
Через це ми змушені були зостатися на ще один день у Сієні та поділити наш шлях на менші відрізки, а де це неможливо було зробити через відсутність бюджетного житла, довелося під’їхати автобусом, щоб двічі подолати по 15 км, бо біль постійно нагадував про себе. Через біль я вже думала завершити цю ідею, але донька і вищі сили підтримали мене і надали сили йти далі. Завжди можна знайти вихід зі складних ситуацій. Це не гріх під’їхати 15-20 км, ви все рівно пройдете набагато більше, ніж офіційно потрібно для отримання сертифікату про пілігримство. Слухайте свій організм і за потреби коригуйте маршрут.
Як ви морально долали моменти розпачу під час болю чи складних переходів?
- Моя впертість вела мене вперед. Я ніколи не здаюся, тому, попри біль, просто йшла. Зрештою, ночувати в полі без палатки у спальному мішку така собі перспектива, тому думка про душ та чисте ліжко мотивувала якнайкраще, попри все, дійти.
Який день був найважчим і чому?
- Майже кожен день Тосканою видався тяжким випробуванням. Ти йдеш по схилах пагорбів через виноградні та оливкові поля, то вгору, то донизу. Найтяжчими були перші дні, адже пілігримське житло чекало на нас за 30 км, а подекуди й більше. До того ж треба було увійти в ритм. Але найбільш тяжко було підійматися до міста Сан-Мініато, яке знаходиться на схилі. Той день довелося подолати 36 км, а вже наступного всі 40, через те що ми заблукали і довелося під зливою та грозою повертатися й шукати вказівник Via Francigena.
Ви пройшли 525 км за 18 днів. Це шалений темп! Чи планували ви саме таку інтенсивність?
- По-перше, путівники та сайт Гронзе подає 420 км, хоча це не є правдою, і всі пілігрими, як один, твердять, що проходять більше попри те, що цілковито слідують за вказівниками. Це підтвердив мій смарт-годинник. Ми не здогадувалися, що розбіжність буде аж настільки великою, тому планували дні, відштовхуючись від кілометражу на сайті Гронзе. А в реальності, щодня доводилося проходити на 5 км більше за зазначені. По-друге, більшість остелло для пілігримів не є настільки часто, як це на Шляху Якова, тому мусиш іти довше, адже більшу частину йдеш полями чи селами, де просто немає, де зупинитися. По-третє, обмеженість у часі. Нам і так довелося коригувати маршрут, зважаючи на біль у ногах, і відповідно, ми у Римі провели лише дві ночі, а не 4 заплановані.
Хто з пілігримів чи місцевих найбільше запам’ятався і чому?
- Каміно це завжди про людей, з якими йдеш приблизно в однаковому темпі, й тими, хто гостинно та щиро зустрічає тебе втомленого в альберге/остелло чи у власній домівці. Ми постійно бачили одних і тих самих паломників на цьому каміно, адже воно менш відоме, а відповідно менше людей, які йдуть у твоєму темпі, зупиняючись у тих самих остелло. Це групка молоді, з якими познайомилися на Каміно, дівчина із Франції, хлопець із Болгарії, що живе поблизу Венеції та італієць, уродженець Сицилії, що мешкає в Римі. Саме останній допоміг мені забронювати другий візит до лікаря, адже англійською ні лікар, ні на рецепції не володіли.
Усі люди на шляху привітні, підтримують один одного, бажають щасливої дороги, запитують, чи потрібна допомога. Я повільно йшла, тому мене постійно запитували про мою ногу, як я себе почуваю, чи потрібна допомога. Одна італійка поділилася своїм кремом, яким рятує ноги. Він дійсно мені допоміг на певний час вгамувати біль. Пам’ятаю пару італійську у віці, вони такі привітні були, завжди усміхнені, трималися нерозлучно за руки. Ми пізніше їх зустріли у самому Ватикані, вони якраз отримали сертифікати, ми обійнялися і розплакалися. Згодом, ми побачили їх знову, цього разу в соборі Святого Петра, де й зробили світлину на згадку. Ми мали чудових хостів тричі. Це пілігрими, які надають помешкання таким же пілігримам. Це була італійська пара у Сан-Джіміліано, з якою ми у колі ще двох паломників провели вечір у молитві перед спільною вечерею та стали учасниками ритуалу обмивання ніг пілігримам.
Сторона, що приймає, таким чином демонструє свою гостинність та відкритість і бажає дійти паломникам до кінцевої точки. Ще одна подружня пара, яка прихистила нас та інших пілігримів у Паолетті, нагодувала смачною фокачею та картопляно-кабачковими оладками. Не менш теплим був вечір у колі пари американців-паломників, що живуть і приймають пілігримів у Капраніці. Застілля зі смачною пастою, іспанською тортіллею з вином та обговоренням порядку денного ми ще довго зберігатимемо у нашій пам’яті та в наших серцях як цінні моменти пілігримського єднання, по духу споріднених людей.
Чи відчували ви особливе духовне єднання з іншими мандрівниками?
- Звичайно, спільні посиденьки увечері, спільна вечеря, обряд обмивання ніг під час якого ділилися тим, що мотивує на Шлях і чому він вчить та допомога ближньому - усе це духовно єднає людей з різних куточків світу.
Як підтримували одна одну у дорозі?
- Були різні моменти. Було так, що плакали від втоми обидві, але продовжували йти. Було й так, що йшли мовчки. Донька намагалася йти в моєму темпі, бо через біль було важко швидко йти. Підтримували одна одну і словом, і поглядом. Донька була моїм перекладачем у лікаря в Сієні, привела мене в іншому місті до ургентного відділення, де надали допомогу також. Мені було б важко без неї впоратися з усім цим. Вона наполягла на лікареві, без неї я не змогла цього всього організувати. Моя донечка - мій янгол-охоронець!
Чи змінив цей шлях ваше ставлення до віри, Бога і себе самої?
- Я стала сильнішою духовно, я знаю, що немає нічого неможливого. Бог завжди поряд у найтяжчі моменти, і мені здавалося, що подає мені руку й проводить мене цим шляхом. Я пишаюся, що я змогла, попри все, подолати цей шлях. Це про ріст, духовний ріст, і розуміння себе і своїх можливостей.
Який момент паломництва ви вважаєте справді переломним або символічним?
- Коли вже здається, що все, залишається лише повернутися додому, якимось чином знаходиться план Б. І люди, і сама подорож сприяла тому, аби я завершила шлях і фінішувала в Римі.
Який пейзаж або місце на маршруті найбільше зворушило серце?
- Виноградні поля Тоскани і вже оливкові дерева в Лаціо. Але найбільше - собор Святого Петра, вражає своє величністю. Зворушило серце невеличке місце, яке насправді зачинене для відвідування та фотографування, бо там проводять сповіді.
Але ми ж українці, бути у соборі і не побачити Володимира Великого із тризубом та княгиню Ольгу було б за гріх, тому ми випросили в охоронця побути там хоч хвилину, побачити це наживо. І нам таки дозволили, щоправда, запитавши, чи ми українці, і вказавши, що маємо лише одну хвилину! Що б ви порадили тим, хто тільки замислюється про Каміно або Via Franigena? По-перше, розраховуйте свої сили. Якщо це перше Каміно для вас, то спробуйте спочатку Каміно де Сантьяго (Португальський маршрут). Він рівнинний, добре промаркований, багатолюдний, з більшою кількістю альбергів кожні 10-15 км, закладами харчування, а тому більше підходить новачкам. Якщо ж вас цікавить Рим як кінцева точка вашого паломництва, тоді ж краще взяти маршрут від Сієни або розбити маршрут від Луки до Риму на два і пройти його за два роки - так теж роблять.Тільки не забудьте зберегти свій пілігримський паспорт. Тримайте себе у хорошій фізичній формі і, як тільки потребуєте духовного розвантаження, одразу йдіть, щоб відчути цю лікувальну магію Каміно. Це надзвичайний досвід, що поєднує в собі історію, культуру, природу і духовність.
Чи плануєте ще якийсь паломницький маршрут у майбутньому?
- Треба зараз підлікувати ноги, на жаль, маршрути на великі відстані я вже не подолаю, тому в планах невеличкі мандрівки, наприклад, дуже хочу пройти Каміно де Сан Сальвадор десь на 130-140 км іспанською Астурією. Там гори і малолюдно, кажуть, пейзажі неймовірні. Тому наостанок кажу собі та всім охочим до таких подорожей рядками з вірша Ліни Костенко: “І все на світі треба пережити, і кожен фініш - це,старт".
Від авторки.
Із Оксаною ми знайомі не перший рік. Не одна сотня кілометрів у нас здолана в піших походах. Ми їздили в інші міста і об'єднувались з такими туристами і туристками задля нових відкриттів. Кілька років тому у нас разом було підкорення печер Тернопільщини - Млинки, Вертеба, Кришталева... На Оксану можна покластися, її силі волі можна позаздрити. Такий шлях, як вони здолали з донькою, піддається лише сильним жінкам.
Олена Ліпошко
Фото Оксани і Юлії Мартиненко
